29 жовтня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/4002/13-а
Категорія: 6.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,
суддів: Джабурія О.В., Жука С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вознесенської районної державної адміністрації, голови райдержадміністрації Кучер Олександра Борисовича про зобов'язання вчинити певні дії, -
У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 земельну частку (пай) в розмірі 4,26 га умовних кадастрових гектарів в порядку розпаювання земель в СПСО «Прогрес» в межах Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що дії відповідача щодо відмови у наданні земельної ділянки в межах Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області є неправомірними, адже вона включена в списки на отримання земельного паю, як член господарства, а тому земля була на неї також розрахована при розпаюванні цих земель.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з даною постановою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що в період з 01.12.1994 року по 30.01.1997 року ОСОБА_1 працювала та була членом СПСО «Прогрес», правонаступником якого є приватне сільськогосподарське підприємство «Прогрес». 15 листопада 1995 року СПСО «Прогрес» було отримано Державний акт на право колективної власності на землю. Але сільською радою по технічним причинам позивача не включено в списки на отримання сертифікату, тому ОСОБА_1 звернулась до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області, ПСП «Прогрес» про визнання права на земельну частку (пай).
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07.12.2010 року визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в розмірі 4,26 умовних кадастрових гектарів в порядку розпаювання земель в СПСО «Прогрес» в межах території Вознесенського району Миколаївської області.
21 вересня 2012 року ОСОБА_1 звернулась до Голови Вознесенської райдержадміністрації Кучер О.Б. з вимогою виділити земельну частку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв в межах своїх повноважень та виключно згідно вимог чинного законодавства, на виконання рішення суду.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
В ході судового розгляду встановлено, що на засіданні комісії з врегулювання земельних відносин ОСОБА_1 роз'яснено, що Законом України «Про порядок виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток(паїв)» передбачено, що земельні ділянки в натурі виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної сільської ради. У разі відсутності на території відповідної сільської ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду, земельна ділянка, за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої сільської ради в межах області.
Відповідно до проекту розпорядження голови райдержадміністрації «про дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» позивачу запропоновано виділення земельної ділянки площею 4,26 га згідно рішення Вознесенського міськрайонного суду у справі 2-1890/2010 від 07.10.2010 р. із земель запасу в межах території Новосілківської сільської ради від яких позивач відмовилась. Тому членами комісії запропонували ОСОБА_1 земельну ділянку в межах території Мічурінської, Щербанівської та Дмитрівської сільських рад, від яких позивач також відмовилась.
До того ж, позивач у позовній заяві та своїх поясненнях зазначала, що за інформацією відділу Держкомзему згідно статистичної форми 6-зем в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району всього 118,9 га земель запасу, в тому числі 72,58 га земель витребуваних паїв колишнього СПСО «Прогрес». Невитребуваною є земельна частка (пай), особа власник якої не реалізує свого права на неї.
За змістом статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» нерозподілені (не витребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.
У відповідності до листа управління Держземагенства у Вознесенському районі № 638/8-01 від 28.03.2013 року, станом на 01.01.2013 року, згідно державної статистичної форми 6-зем в межах території Бузької сільської ради рахується 118 га земель запасу, в тому числі 76 га земель (не витребувані частки (паї)), які не підлягають приватизації, 36 га, які запроектовані під полезахисні лісосмуги, дороги земельних часток (паїв), 6 га земель, які запроектовані під полезахисні лісосмуги.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог, так як у зв'язку з відсутністю земель в межах Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, відповідачем було запропоновано позивачу земельну частку 4,26 га в межах території Вознесенського району Миколаївської області, як і зазначено в рішенні Вознесенського міськрайонного суду від 07.12.2010 року.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року у справі № 814/4002/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.І. Шляхтицький
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: С.І.Жук