ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
04 листопада 2014 року справа № 813/6509/14
15 год. 30 хв. зал судових засідань №6
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
секретар судового засідання Павлишин Ю.І.,
за участю:
представника позивача Довганя В.І.,
представника відповідача Хмури Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркоттон" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеркоттон» (далі - ТзОВ «Інтеркоттон») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Галицькому районі ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому з урахуванням уточнень до позовних вимог просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача №0002832201 від 11.07.2014р., №0002822201 від 11.07.2014р., №0002812201 від 11.07.2014р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акта перевірки відповідача №775/13-04-22-01/37123381 від 26.06.2014 року не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Позивач зазначає, що відповідач безпідставно дійшов висновку про продаж товарів у магазині в м.Кривий Ріг за цінами, нижче від собівартості, оскільки не врахував того, що у вказаному магазині проходив акційний розпродаж, у зв'язку з його закриттям. Крім того, необґрунтованими є висновки відповідача про завищення витрат підприємства за рахунок включення до їх складу вартості списаних малоцінних і швидкозношувальних предметів (далі - МШП), оскільки вказані предмети передані в експлуатацію в магазин в м.Суми. Позивач вважає, що відсутність товарно-транспортних накладних не може розцінюватися як безумовна ознака відсутності реальних господарських відносин з контрагентами.
Крім того, позивач зазначив про безпідставність висновків акта перевірки про те, що первинними документами (актами приймання-передачі послуг) не підтверджено отримання банківських гарантій, оскільки отримання вказаних послуг підтверджується банківськими виписками, а складення актів приймання-передачі послуг не передбачено умовами укладених договорів.
Відповідач подав до суду заперечення на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Свої заперечення обґрунтовує тим, що відповідно до товарного звіту позивача в серпні 2013 року по магазину, який знаходиться у м.Кривий Ріг здійснювався продаж товару за цінами, нижчими від собівартості, у зв'язку з чим позивач безпідставно завищив витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток. Крім того, позивачем безпідставно завищено витрати підприємства за рахунок включення до складу витрат на збут вартості списаних МШП, що не використані для ведення господарської діяльності позивача. Відповідач звертає увагу на те, що ТзОВ «Інтеркоттон» не надало для перевірки інформацію про перевезення товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ), кількість використаного палива під час перевезення тощо.
Відповідач зазначає, що позивач при придбанні товарів від постачальника ТзОВ «Бета-Реда Україна» використовувало схему банківської гарантії та не надав для перевірки первинних документів, а саме актів приймання-передачі за договорами банківських гарантій клопотання до ПАТ АКБ «Львів» з проханням надати банківську гарантію оплати, копію банківської гарантії. Крім того, після настання обумовлених у контракті термінів, проводило взаєморозрахунки з ТзОВ «Бета-Реда Україна» за поставлений товар самостійно , без залучення банківських гарантій, що свідчить про невикористання таких операцій для проведення господарської діяльності.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву. Додатково пояснив, що під час проведення перевірки позивачем не подано достатніх та належних доказів, які б спростовували висновки акта перевірки. Просив суд відмовити у задоволення позову в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю, з наступних підстав.
Позивач - ТзОВ «Інтеркоттон» зареєстроване 19.05.2010р. виконавчим комітетом Львівської міської ради як юридична особа, код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ 37123381. Взяте на облік в органах Державної податкової служби України з 20.05.2010р., перебуває на обліку в ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області. Місцезнаходження позивача: 79000, Львівська обл., місто Львів, проїзд Крива Липа, будинок 6.
З 29.05.2014р. по 19.06.2014р. ДПІ у Галицькому районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області провела планову виїзну перевірку ТзОВ «Інтеркоттон» (код ЄДРПОУ 37123381) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011р. по 31.12.2013р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011р. по 31.12.2013р, за результатами якої складено акт від 26.06.2014р. №775/13-04-2201/37123381 (далі - Акт перевірки).
Перевіркою встановлені такі порушення:
1) ТзОВ «Інтеркоттон» в порушення п.п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) безпідставно відніс до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрати в частині собівартості реалізації в сумі 35899,10 грн., як такі, що не пов'язані з реалізацією ТМЦ. В результаті чого, по магазину ТзОВ «Інтеркоттон», що знаходився за адресою: м.Кривий Ріг, пл.30-річчя Перемоги, в 2013р. завищено собівартість реалізації продукції в сумі 35899,10грн.;
2) ТзОВ «Інтеркоттон» в порушення п.п. 138.10.3 п.138.10 ст. 138 ПК України завищено витрати підприємства за рахунок включення до складу витрат на збут вартості списаних малоцінних швидкозношуваних предметів, що не використані для ведення господарської діяльності підприємства на суму 43634,38грн. в 4 кв. 2011р.;
3) ТзОВ «Інтеркоттон» в порушення п.п.138.2. ст.138 ПК України, п.п.139.1 ст. 139 ПК України завищено витрати на збут в розмірі 3000грн., у зв'язку із включенням до складу витрат послуг з перевезення в 2013р.;
4) ТзОВ «Інтеркоттон» в порушення п.п.138.10.5 ПК України завищено фінансові витрати на 59 926 грн., які були здійснені як оплата послуг банкові за надання банківських гарантій;
5) ТзОВ «Інтеркоттон» в порушення п.189.1, ст.189, п.198.4, п.198.5 ст.198 ПК України занижено податкові зобов'язання з ПДВ на суму 31 853грн., в тому числі:
- 7179,82грн. внаслідок реалізації товару нижче собівартості, що прирівнюється до використання підприємством товару в негосподарській діяльності;
- 21 802,55грн. у зв'язку з безпідставним вибуттям виробничих та невиробничих запасів із магазину в м.Кривий Ріг, який закривався, що є порушенням п. 189.9 ст. 189 ПК України;
- 2870,94грн. - занижено податкові зобов'язання в 4-му кварталі 2011 року у зв'язку з безпідставним вибуттям основних засобів з м. Рівне на залишкову вартість 14 354,70грн.
На підставі Акта перевірки від 26.06.2014р. №775/13-04-22-01/37123381 ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області винесло податкові повідомлення-рішення:
- №0002832201 форми «П» від 11.07.2014р., яким ТзОВ «Інтеркоттон» зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013рік у розмірі 64 365,55грн. Згідно з вказаним рішенням ТзОВ «Інтеркоттон» порушило п. 138.2, п.138.8, п.п.138.10.3, п.п.138.10.5 п. п.138.10 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.
- №0002822201 форми «Р» від 11.07.2014р., яким ТзОВ «Інтеркоттон» визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 17 615грн. та штрафними санкціями в розмірі 907,25грн. Згідно з вказаним рішенням ТзОВ «Інтеркоттон» порушило п. 138.2, п.138.8, п.п.138.10.3, п.п.138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПК України.
- №0002812201 форми «Р» від 11.07.2014р., яким ТзОВ «Інтеркоттон» визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем в розмірі 31 853,31грн. та штрафними санкціями в розмірі 7 963,33грн.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.
Суд при вирішенні спору по суті виходить з такого.
Щодо висновку ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області про порушення позивачем п.п. 138.8 ст. 138 ПК України внаслідок безпідставного віднесення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат в частині собівартості реалізації в сумі 35 899,10 грн., як таких, що не пов'язані з реалізацією ТМЦ, в результаті чого, по магазину ТзОВ «Інтеркоттон», що знаходився за адресою: м. Кривий Ріг, пл.30-річчя Перемоги, в 2013р. завищено собівартість реалізації продукції в сумі 35899,10грн., суд встановив наступне.
Суд встановив, що реалізація товарів у магазині в м. Кривий Ріг за ціною нижчою від придбання (собівартості) обумовлена тим, що ТзОВ «Інтеркоттон» здійснювало акційний розпродаж товарів, у зв'язку із закриттям вказаного магазину, що підтверджується наказом директора підприємства №39/1 від 28.08.2013р.
Закриття магазину пов'язане із закінченням з 31.08.2013р. строку оренди нежитлового приміщення, в якому розташовувався магазин, що підтверджується договором оренди від 14.02.2011р. та договором від 30.08.2013р. про внесення змін до договору оренди, актом приймання-передачі (повернення) приміщення з оренди від 31.08.2013р.
Позивач здійснив розпродаж товарів, попередньо придбаних у ТзОВ «Бета-Реда України», що підтверджується договором поставки №14 від 22.02.2011р.
Таким чином, суд встановив, що в серпні 2013 року собівартість реалізації товарів у магазині в м. Кривий Ріг становила 214 104,84грн. (без ПДВ), а реалізація товарів становила 178 205,74грн. (без ПДВ). В серпні 2013 року загальна сума доходу від продажу товарів по ТзОВ «Інтеркоттон» склала 1 180 391,11грн. (без ПДВ), а собівартість реалізованих товарів становила 1 106 432,04грн. (без ПДВ), що підтверджується довідкою ТзОВ «Інтеркоттон» від 10.10.2014р. та долученими до неї копіями документів, а саме:
- товарними звітами щодо магазинів позивача, що у м.Сіферополь, м.Кривий Ріг, м.Хмельницький, м.Суми, розрахунками собівартості за серпень 2013 року;
- видатковими накладними №9658 від 13.05.2013р.; №9720 від 17.05.2013р.; №9798 від 28.05.2013р.; №9877 від 06.06.2013р.; №9939 від 14.06.2013р.; №№9967 від 17.06.2013р.; №10045 від 20.06.2013р.; №10128 від 04.07.2013р.; №15673 від 07.07.2013р.;
- платіжними дорученнями № 208 від 08.05.2013р.; № 209 від 08.05.2013р.; №228 від 15.05.2013р.; № 248 від 21.05.2013р.; №267 від 29.05.2013р.; №281 від 05.06.2013р.; №285 від 05.06.2013р.; № 301 від 12.06.2013р.; №326 від 19.06.2013р.; №346 від 26.06.2013р.; №355 від 03.07.2013р.; №370 від 10.07.2013р.; №389 від 17.07.2013р.; №422 від 24.07.2013р.
Відповідно п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з п.138.1 ст.138 вказаного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 вказаної статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 вказаної статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 вказаного Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 вказаної статті та у статті 139 вказаного Кодексу.
Відповідно до п.138.6 ст.138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Згідно з п.138.2 ст.138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України).
Норми вказаного Кодексу передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до валових витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.
Однак, як встановлено судом, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів (послуг) наявні у позивача та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентами на поставку товарів (надання послуг) не визнані недійсними в установленому законодавством порядку.
Згідно з п. 140.5 ст.140 ПК України встановлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені у вказаному розділі, не дозволяється.
Таким чином, суд дійшов висновку, що доводи відповідача щодо порушення позивачем п.п.138.8 ст. 138 ПК України, які полягають у безпідставному віднесенні до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат в частині собівартості реалізації, є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо висновку ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області про порушення позивачем п.п. 138.10.3 п.138.10 ст. 138 ПК України, у зв'язку із завищенням витрат підприємства за рахунок включення до складу витрат на збут вартості списаних МШП, що не використані для ведення господарської діяльності підприємства на суму 43634,38грн. в 4-му кв. 2011р. суд встановив таке.
Надання МШП позивачем в експлуатацію в магазин у м.Суми підтверджується такими первинними документами: відомостями обліку видачі (повернення) (типова форма №МШ-7) від 19.10.2011р.; 20.10.2011р.; 30.10.2011р.; 17.11.2011р.; 30.11.2011р., 31.12.2011р., накладними вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 19.10.2011р.; 20.10.2011р.; 30.10.2011р.; 17.11.2011р.; 30.11.2011р. (форма №М-11).
Наявність МШП в магазині позивача в м. Суми підтверджується інвентаризаційним описом №1 від 31.12.2013р.
З аналізу наведених первинних документів вбачається, що МШП використовувались позивачем у його господарській діяльності, а саме в магазині у м.Суми.
Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача про порушення позивачем п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138 ПК України, які полягають у завищенні витрат підприємства за рахунок включення до складу витрат на збут вартості списаних МШП, що не використані для ведення господарської діяльності підприємства.
Щодо висновку ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області про порушення позивачем п.п.138.2. ст.138 ПК України, п.п.139.1 ст. 139 ПК України, у зв'язку з завищенням витрат на збут в розмірі 3000грн. щодо включення до складу витрат послуг з перевезення в 2013р., суд встановив наступне.
У вересні 2013року позивач отримав від ФОП ОСОБА_4 послуги з вантажоперевезення за маршрутом м.Кривий Ріг - м.Харків вартістю 1500грн., що підтверджується актом №10065 від 03.09.2013р., рахунком №10065 від 03.09.2013р. Послуги оплачені платіжним дорученням №550 від 05.09.2013р. Замовлення послуг здійснювалось шляхом обміну електронними листами, що підтверджується видруком з електронної скриньки позивача. Здійснення перевезення підтверджується також довідкою ФОП ОСОБА_4 вих. №29/10 від 29.10.2014р.
У жовтні 2013 року позивач отримав від ФОП ОСОБА_5 послуги з вантажоперевезення за маршрутом м.Харків - м.Запоріжжя вартістю 1500грн., що підтверджується рахунком-фактурою №66 від 17.10.2013р. та Актом здачі прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 18.10.2013р. Оплату послуг здійснено платіжним дорученням №721 від 05.11.2013р. Замовлення послуг оформлялось шляхом обміну електронними листами, що підтверджується видруком з електронної скриньки позивача. Здійснення перевезення підтверджується також довідкою ФОП ОСОБА_5
Як вбачається з встановлених обставин, вказані документи спростовують висновки відповідача про порушення позивачем п.п.138.2. ст.138 ПК України, п.п.139.1 ст. 139 ПК України, які полягають у завищенні витрат на збут в розмірі 3000грн. щодо включення до складу витрат послуг з перевезення в 2013р.
Щодо висновку ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області про порушення позивачем п.п.138.10.5 ПК України, яке полягає у завищені фінансових витрат на суму 59 926 грн., які здійснені як оплата послуг банкові за надання банківських гарантій, суд встановив наступне.
Гарантія є одним із способів забезпечення виконання зобов'язань, що передбачені ст.546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), на рівні з неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком та іншими.
Законодавством передбачено загальне правило, що гарантія є чинною від дня її видачі (ч. 3 ст. 561 ЦК України), за умови, що в ній не передбачено інше.
Гарантія платежу - письмове зобов'язання гаранта, яке видається за наказом покупця на користь продавця, сплатити останньому визначену суму у випадку невиконання покупцем своїх обов'язків(гарантійний випадок) по сплаті за поставлений товар.
Банківська гарантія оформляється на вимогу постачальника згідно з умовами договору поставки в забезпечення виконання платіжних зобов'язань покупцем.
Виплата за банківськими гарантіями проводиться виключно після настання гарантійного випадку (факт порушення принципалом перед бенефіціаром зобов'язання, забезпеченого гарантією, у зв'язку із настанням якого банк-гарант одержує вимогу бенефіціара на сплату коштів відповідно до виданої гарантії з урахуванням умов наданої гарантії та протягом строку дії гарантії).
Згідно з ст. 560 ЦК України за гарантією банк (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.
Відповідно до п.п.138.10.5. п.138.10 ст.138 ПК України до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених вказаним Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).
Згідно з ст. 49 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III «Про банки і банківську діяльність» надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі, є кредитною операцією.
З аналізу наведених норм вбачається, що при визначенні об'єкта оподаткування до складу доходу поручителя (банка-гаранта) включається дохід, одержаний від дебітора у вигляді оплати послуг за видачу гарантій у відповідності до п.135.4 ст.135 ПК України, а суми оплати послуг включаються до складу витрат платника податку - дебітора (абз. «б» п.п.138.1.1 п.138.1 ст. 138 ПК України, п.п.138.5.2 п. 138.5 ст. 138 ПК України).
Суд встановив, що за умовами укладених ТзОВ «Інтеркоттон» з ПАТ АКБ «Львів» договорів про надання банківських послуг, банк зобов'язувався видати гарантії платежу бенефіціару - ТзОВ «Бета-Реда Україна».
ПАТ АКБ «Львів» свої зобов'язання за договорами виконав, видавши відповідні гарантії платежу на користь ТзОВ «Бета-Реда Україна», що засвідчується наявними у позивача копіями гарантійних листів (Т. 2 а.с. 27 - 55).
Суд зазначає, що послугою гаранта за змістом ст.560 ЦК України є гарантування банком виконання боржником зобов'язання перед третьою особою (а не фактичне виконання за боржника обов'язку зі сплати боргу).
ТзОВ «Інтеркоттон» здійснювало оплату на користь ПАТ АКБ «Львів» на підставі укладених Договорів про надання банківських послуг.
Умовами вказаних договорів визначено обов'язок підприємства сплатити на користь банку в рахунок оплати послуг наступні види винагород: комісія за розгляд заявки на видачу гарантії; комісія за видачу гарантії; плата за користування гарантією; комісія за управління Гарантією.
Відповідно до розділів 5 договорів, суми винагород банку не залежать від фактичного проведення Банком на користь Бенефіціара виплат.
Оплата ТзОВ «Інтеркоттон» на користь ПАТ АКБ «Львів» банківських послуг з видачі гарантій підтверджується банківськими виписками (Т. 2 а.с. 56 - 74). Зазначені витрати пов'язані із господарською діяльністю ТзОВ «Інтеркоттон», оскільки необхідність укладення вказаних договорів обумовлена положенням п. 5.6.1 договору комісії від 05.11.2010р., за якими позивач як комісіонер отримував під реалізацію товари у ТзОВ «Бета-Реда Україна» (комітент), а також положеннями п.5.6.1 договорів поставки від 22.02.2011р. та від 12.03.2011р.; 21.09.2011р., за якими позивач як покупець придбавав товари у ТзОВ «Бета-Реда Україна» (постачальник).
Відповідач обґрунтовує висновки про безпідставність формування позивачем фінансових витрат тим, що банк не здійснив гарантійних платежів на користь ТзОВ «Бета-Реда Україна». Однак, зазначені обґрунтування є безпідставними, оскільки позивач здійснював на користь банку платежі за послуги з гарантування, отримання цих послуг підтверджується укладеними договорами та копіями гарантійних листів, факт нездійснення банком на користь бенефіціара гарантійних платежів не спростовує отримання позивачем гарантійних послуг.
Той факт, що банк не проводив на користь бенефіціарів оплат за виданими гарантіями не впливає на вартість отриманих банківських послуг та сформовані відповідно до п.138.5 ст.138 ПК України витрати, оскільки суть банківської послуги полягає в гарантуванні (тобто в «наданні гарантії») а не у фактичному здійсненні платежів гарантом на користь бенефіціара (кредитора).
Суд не бере до уваги висновки акта перевірки від 26.06.2014р. про те, що первинними документами (Актами приймання-передачі послуг) не підтверджено отримання зазначених банківських послуг. Належним доказом отримання банківських послуг є надані позивачем банківські виписки. Складання актів приймання-передачі послуг гарантування не передбачено умовами укладених договорів.
У Положенні про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Національного банку України від 18.06.2003р. N 254 (далі - Положення 254), визначено перелік первинних документів, які складаються банками в залежності від виду операції.
Згідно з п.4.4 Положення меморіальні банківські документи є первинними документами, які підтверджують надання банком здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій.
Таким чином суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача про порушення позивачем п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України, які полягають у завищені фінансових витрат, які здійснені як оплата послуг банкові за надання банківських гарантій.
З огляду на наведене, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 11.07.2014р. №0002832201 форми «П»; від 11.07.2014р. №0002822201 форми «Р» є протиправними та підлягають скасуванню.
Щодо висновку ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області про порушення позивачем п.189.1, ст.189, п.198.4, п.198.5 ст.198 ПК України внаслідок заниження податкових зобов'язань з ПДВ на 31 853грн., суд встановив наступне.
В акті перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.189.1, ст.189, п.198.4, п.198.5 ст.198 ПК України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання на суму 31 853грн., в тому числі 7179,82грн. внаслідок реалізації товару нижче собівартості, що відповідачем прирівняні до використання підприємством товару в негосподарській діяльності.
Суд встановив, що в серпні 2013 року позивач здійснив акційний розпродаж товару, у зв'язку із закриттям магазину в м. Кривий Ріг. Зазначене свідчить про те, що ТзОВ «Інтеркоттон» використовувало вказані товари у господарській діяльності.
Згідно з ч.1 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у вказаному Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
В числі обов'язкових ознак господарської діяльності у відповідності до зазначених норм: здійснення їх суб'єктами господарської діяльності в сфері громадського виробництва; скерованість на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг; результати цієї діяльності (продукція, роботи, послуги), які мають вартісний характер і ціновий вираз.
Відповідно до ст.1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.
За змістом п. 189.1 ст. 189 ПК України здійснені позивачем операції із продажу товару не вважаються використанням товарів у негосподарській діяльності, а тому, відповідні висновки відповідача суперечать ст. 189 ПК Укранїни.
Суд не бере до уваги висновки акта перевірки від 26.06.2014р. про те, що ТзОВ «Інтеркоттон» занижено податкові зобов'язання з ПДВ в розмірі 21 802,55грн. у зв'язку з безпідставним вибуттям виробничих та невиробничих запасів залишковою вартістю 109012,77грн. із магазину в м.Кривий Ріг, який закривався, що є порушенням п. 189.9 ст. 189 ПК України, виходячи з такого.
Пункт 189.9. ст. 189 ПК України визначає обов'язок підприємства створити податкові зобов'язання у зв'язку з прийняттям рішення про ліквідацію основних засобів.
Представник позивача у судовому засіданні пояснив суду, що позивач не приймав рішення про ліквідацію основних засобів, які знаходились в експлуатації у м. Кривий Ріг, натомість, прийняв рішення про їх переміщення у м. Запоріжжя. Протилежне відповідачем у судовому засіданні не доведено.
На підтвердження переміщення основних засобів з м. Кривий Ріг у магазин в м. Запоріжжя позивач надав суду такі докази:
- в м. Кривий Ріг позивач експлуатував основні засоби введені в експлуатацію під інвентаризаційними номерами: №00003 (торгове обладнання) вартістю 104604,60грн., отримане за накладною ДБМ - 000001 від 03.10.2011р., введене в експлуатацію у м.Львові 01.12.2010р. та переміщено у м. Кривий Ріг, що підтверджується накладною та актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів; №00015 (торгове обладнання-підвісна стеля), отримане за накладною 031101 від 11.03.2011р. введене в експлуатацію 31.03.2011р., що засвідчується накладною та актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (далі - о.з.), наказом про введення в експлуатацію №15-оз від 31.03.2011р.; №00014 (торгове обладнання) відповідно до накладної 232 від 23.03.2011р. та накладної №233 від 23.03.2011р., введене в експлуатацію 31.03.2011р., що підстверджується накладними, актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) о.з. та наказом про введення в експлуатацію №14-оз від 31.03.2011р.; №00165 (освітлення), вартістю 38319,31грн., отримане по актах №№64,65,66 за листопад 2012р., введене в експлуатацію 28.11.2012р., що підтверджується актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) о.з. та наказом про введення в експлуатацію №23-оз від 38.11.2012р. - прикладається);
- ті ж самі основні засоби переміщені у магазин позивача у м.Запоріжжя та знаходяться там в експлуатації, що підтверджується інвентаризаційним описом основних засобів згідно з наказом директора ТзОВ «Інтеркоттон» про проведення інвентаризації від 31.12.2013р.; наказом № 12-оз від 02.11.2013 року «Про внутрішнє переміщення»; актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 02.11.2013р., згідно з якими основні засоби передані з магазину в м.Кривий Ріг у магазин в м.Запоріжжя (типова форма ОЗ-1); попереднім договором оренди нерухомого майна №18 від 19.06.2013р. між ТзОВ «Інтеркоттон» (орендар) та ТзОВ «Аврора Девелопмент» (орендодавець) про оренду приміщень за адресою пр.Леніна, буд.83-85, вул. Горького 88-90, 90а у м. Запоріжжя.
Переміщені з м. Кривий Ріг до м.Запоріжжя основні засоби (інвентарні номери 00015, 00014, 00165, 00003) є предметом застави в банку ПАТ АКБ «Львів» за договором застави майна від 04.03.2013р. У зв'язку із переміщенням зазначених основних засобів з м.Кривий Ріг у м.Запоріжжя, позивач листом № 06/11 від 06.11.2013р. повідомляв ПАТ АКБ «Львів» про здійснене переміщення.
З огляду на наведене, суд вважає, що висновки акта перевірки про вибуття основних засобів є безпідставними і необґрунтованими, оскільки зазначені вище інвентаризаційні описи, акти внутрішнього переміщення та інші документи підтверджують те, що основні засоби експлуатуються в м.Запоріжжя та що позивачем не приймалось рішення про їх ліквідацію.
Суд не бере до уваги висновки акта перевірки про безпідставне вибуття з м.Рівне основних засобів на залишкову вартість 14 354,70грн., внаслідок чого занижено податкові зобов'язання в 4-му кварталі 2011 року на суму 2870,94грн. з огляду на наступне.
Відповідач стверджує, що акти приймання-передачі основних засобів від 20.09.2011р. директором підприємства ОСОБА_3 підписано не у м.Суми, оскільки товариство не надало доказів перебування директора 20.09.2011р. у відрядженні в м.Суми, що позбавляє зазначені акти сили первинних документів.
Однак, вказаний висновок є необґрунтованим виходячи з наступних фактичних обставин та наданих позивачем доказів:
ТзОВ Інтеркоттон» 20.09.2011р. з м.Рівне перемістило в м.Суми основні засоби з наступними інвентарними номерами: №00006 (торгове обладнання) отримане по накладній №1231 від 03.12.2010р., введене в експлуатацію 03.12.2010р., що засвідчується накладною та актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів; №00027 (комплект торговельного обладнання) відповідно до накладної 232 від 23.03.2011р. та накладної 1191 від 25.11.2010р., введене в експлуатацію 01.12.2010р., що підтверджується накладними та актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.
Зазначене обладнання переміщено із структурного підрозділу в м.Рівне у підрозділ в м.Суми на підставі наказу №25/1-оз від 20.10.2011р. Наявність інвентаризаційних позицій №00006 та №00027 у магазині в м. Суми підтверджується інвентаризаційним описом №4 від 31.12.2013р.
Відсутність відряджень директора в м.Суми не є беззаперечним доказом того, що він не перебував у м.Суми в день підписання актів.
Таким чином, із урахуванням встановлених обставин у справі та доказів якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 26.06.2014р. та акті позапланової перевірки від 26.08.2014р., не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому, позивачем не допущені порушення податкового законодавства в межах цього спору.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 11.07.2014р. №0002812201 форми «Р» є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до вимог ст. 94 КАС України на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 245,41грн. з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0002832201 від 11.07.2014р., №0002822201 від 11.07.2014р., №0002812201 від 11.07.2014р.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркоттон" (код ЄДРПОУ - 37123383) судові витрати у розмірі 245 (двісті сорок п'ять) грн. 41 коп.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови суду складений та підписаний 10.11.2014р.
Суддя А.Г. Гулик