04 листопада 2014 року м. Київ К/9991/68825/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України
в складі: головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Ліпський Д.В., Штульман І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.12.2010р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011р. у справі за позовом Мелітопольського районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У жовтні 2012 року Мелітопольський районний центр зайнятості звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 допомогу по безробіттю, отриману обманним шляхом, в сумі 3080,26 грн.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.12.2010р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011р., позов задоволено.
З такими рішеннями судів не погодилась відповідач, подала касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлені судами рішення та залишити позов без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12.10.2006р. ОСОБА_1 звернулась до Мелітопольського районного центру зайнятості із заявою про надання їй статусу безробітної та виплату допомоги по безробіттю.
Згідно акту Мелітопольського районного центру зайнятості №5 щодо розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідач з 05.10.2006р. по 02.12.2007р. перебувала на обліку в Мелітопольському районному центрі зайнятості, як безробітна.
Як вбачається з довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 03.12.2004. проведено реєстрацію ОСОБА_1, як фізичної особи - підприємця, 24.05.2005р. внесено рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, 24.12.2007р. здійснено запис проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням.
Згідно довідки № 2111 від 30.11.2005р. відповідач знята з податкового обліку платника податків Мелітопольською об'єднаною державною податковою інспекцією у зв'язку з ліквідацією за рішенням власника від 20.05.2005р. № 452. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності відбулась 24.12.2007р. згідно запису, внесеного до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до частини 3 статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Статтею 47 цього Закону встановлено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.
Проте факт подання фізичною особою-підприємцем заяви про припинення підприємницької діяльності не має безумовним наслідком державної реєстрації такого припинення.
Згідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідного законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки на момент звернення до центру зайнятості відповідач залишалася фізичною особою - підприємцем, а в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців були відсутні дані щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, та з урахуванням не повідомлення відповідачем центр зайнятості про перебування в процесі припинення підприємницької діяльності всупереч статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що надання відповідачу статусу безробітної є безпідставним, кошти, виплачені як допомога по безробіттю, підлягають поверненню.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.
Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки передбачений частиною другою статті 99 КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що про факти приховання відповідачем відомостей щодо свого працевлаштування йому стало відомо лише після проведеної у серпні 2010 року перевірки. Інші фактичні дані, які б спростовували наведені факти, або ж свідчили про те, що позивач повинен був дізнатись раніше про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 210, 220, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.12.2010р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011р. у справі за позовом Мелітопольського районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.П. Стародуб
Судді: Д.В. Ліпський
І.В. Штульман