"17" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/62903/12
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Пасічник С.С.,
розглянувши у порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом Києво-Святошинського районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення переплаченої суми допомоги по безробіттю у зв'язку із виявленням факту належності безробітної особи до категорії зайнятих за касаційною скаргою Києво-Святошинського районного центру зайнятості на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року,
У січні 2012 року Києво-Святошинський районний центр зайнятості звернувся до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 1 жовтня 2007 року ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного центру зайнятості із заявою про надання їй статусу безробітної та призначення допомоги по безробіттю на підставі статей 22, 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». В результаті проведення розслідування страхових випадків та порядку обміну інформацією з Державною податковою адміністрацією України, Пенсійним фондом України та Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України Києво-Святошинським районним центром зайнятості видано наказ від 30 вересня 2010 року № 56-ОД про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю за період з 1 жовтня 2007 року по 4 вересня 2008 року в сумі 10391,54 грн відповідно до вимог статті 36 цього Закону. Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Києво-Святошинського районного центру зайнятості допомогу по безробіттю в сумі 10391,54 грн.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2012 року позов Києво-Святошинського районного центру зайнятості залишено без задоволення.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року апеляційну скаргу Києво-Святошинського районного центру зайнятості залишено без задоволення, а постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2012 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку Києво-Святошинського районного центру зайнятості, судами неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку у Києво-Святошинському районному центрі зайнятості та у період з 1 жовтня 2007 року по 4 вересня 2008 року отримувала допомогу по безробіттю на підставі статей 22, 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Наказом Києво-Святошинського районного центру зайнятості від 30 вересня 2010 року № 56-ОД прийнято рішення про повернення коштів, виплачених ОСОБА_1, як допомога по безробіттю, в розмірі 10391,54 грн. Підставою для цього стала інформація з Державної податкової адміністрації України, отримана в результаті проведення розслідування страхових випадків та порядку обміну інформацією з Державною податковою адміністрацією України, Пенсійним фондом України та Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, про те, що ОСОБА_1 під час перебування на обліку, як безробітна, водночас займалась приватною підприємницькою діяльністю.
30 вересня 2010 року за вих. №2174 Києво-Святошинський районний центр зайнятості надіслав до ОСОБА_1 претензію про добровільне повернення протягом 10 днів незаконно отриманих коштів в сумі 10391,54 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.
Згідно з частиною першою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов до обґрунтованого висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду, оскільки про порушення його права позивач дізнався у вересні 2010 року, а звернувся до суду з позовом 24 січня 2012 року, тобто з пропущенням встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до суду. Підстав, які би перешкоджали позивачу у встановлені строки звернутись до суду з відповідним позовом, позивачем не надано.
Проте судом першої інстанції помилково ухвалено постанову про відмову у задоволенні позову замість постановлення ухвали про залишення позову без розгляду.
Суд апеляційної інстанції зазначеної помилки не виправив.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Києво-Святошинського районного центру зайнятості задовольнити частково.
Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року скасувати.
Позов Києво-Святошинського районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення переплаченої суми допомоги по безробіттю залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Пасічник С.С.