15 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/80767/11
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Головчук С.В.,
розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року,
В березні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що проживає в м. Сарни Рівненської області, яке віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, є непрацюючим пенсіонером, тому відповідно до положень статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком. Проте управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області зазначені виплати не проводило.
Просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 10 вересня 2010 року по 9 березня 2011 року доплати до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 10 вересня 2010 року по 9 березня 2011 року доплату до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком;
зобов'язати відповідача нараховувати та виплачувати позивачу відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щомісячно, починаючи з 10 березня 2011 року, доплату до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
Постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 19 квітня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області провести перерахунок ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та виплатити її, починаючи з 10 вересня 2010 року по 9 березня 2011 року відповідно до статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Сарненського районного суду Рівненської області від 19 квітня 2011 року в частині відмови в задоволенні позову щодо зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, за період з 10 вересня 2010 року по 9 березня 2011 року скасовано та прийнято нову постанову. Позов задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, за період з 10 вересня 2010 року по 9 березня 2011 року. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вказуючи на допущені, на думку управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, відповідач просить скасувати постановлене рішення апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 проживає в м. Сарни Рівненської області, яке віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 та є непрацюючим пенсіонером.
Відповідно до положень абзацу четвертого частини першої та частини другої статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (в редакції, що діяла з 9 липня 2007 року) пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, підвищуються на одну мінімальну заробітну плату.
Відповідно до вимог статті 63 Закону № 796-XII фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.
Підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI частини першу та другу статті 39 Закону № 796-XII замінено однією частиною такого змісту: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Тобто зазначена доплата непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, не передбачена.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення підпункту 9 пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI визнані неконституційними.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, право на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що передбачене статтею 39 Закону № 796-XII у 2008 році у позивача виникло з 22 травня 2008 року, тобто з дня визнання неконституційними положень Закону № 107-VI, якими внесено зміни до статті 39 Закону № 796-XII.
Вихідним критерієм обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, визначено мінімальну заробітну плату, розмір якої визначався законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Водночас суми, з яких здійснювався розрахунок виплат, передбачених Законом № 796-XII, визначалися згідно з постановами Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 3 січня 2002 року № 1 (втратила чинність з 1 вересня 2008 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654) та «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року № 836.
Встановлений у 1996 році постановою Кабінету Міністрів України № 836 розмір доплат та компенсаційних виплат протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 39 Закону № 796-XII та законодавство щодо розміру мінімальної заробітної плати за відповідні роки, а не постанова Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року № 836, положення якої істотно звужують обсяг встановлених законом прав громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Статтею 49 Закону № 796-XII передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до частини третьої статті 51 Закону № 796-XII особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
Як передбачено статтею 53 Закону № 796-XII виплата додаткової пенсії здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Таким чином, вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Проте підпунктом 13 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI статтю 51 Закону № 796-XII викладено в новій редакції, відповідно до змісту, зокрема, частини третьої якої особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 5 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідач провів розрахунок пенсії позивачу виходячи з положень пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI, яким були внесені зміни до статті 51 Закону № 796-XII.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії, передбаченої статтею 51 Закону № 796-ХІІ, є мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вираховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, тобто законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою цієї статті, тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку додаткової пенсії, передбаченої статтею 51 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає мінімальний розмір пенсії за віком, який вираховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законами України про Державний бюджет України на відповідні роки, а не розмір, що установлений постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» від 28 травня 2008 року №530.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Головчук С.В.