"06" листопада 2014 р. м. Київ К/800/33879/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Цуркана М.І. (головуючий);
Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В.,
секретар судового засідання - Наумець О.В.;
за участю: представника позивача - Кришневої В.М.; представника відповідача - Гусак М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» до Миколаївської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування рішення і картки відмови в прийнятті митної декларації, що переглядається за касаційною скаргою Миколаївської митниці Міндоходів на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року,
У листопаді 2013 року ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» (Товариство) звернулося до суду з позовом до Миколаївської митниці Міндоходів (Митниця) про визнання протиправним та скасування рішення і картки відмови в прийнятті митної декларації.
Зазначали, що оскаржуваним рішенням Митниці визначено митну вартість ввезеного позивачем товару (сода каустична) за третім методом (вартістю аналогічного товару), та відмовлено у прийнятті митної декларації Товариства у зв'язку з таким коригуванням.
Посилаючись на те, що надали митному органу усі необхідні документи, що підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту, просили скасувати рішення Митниці від 18 жовтня 2013 року № 50004000003/2013/000150/2 та картку відмови у митному оформленні від 18 жовтня 2013 року № 50401000/2013/00013.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі Митниця, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідача, представників сторін, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами встановлено, що відповідно до зовнішньоекономічного контракту з ВАТ «Единая торговая компания» (Росія) у жовтні 2013 року позивачем ввезено на митну територію України партію соди каустичної (розчину їдкого натрію). Задекларована позивачем митна вартість, обчислена за ціною договору, склала 144 492,92 доларів США.
На підтвердження заявленої вартості, окрім митної декларації, Підприємство надало Митниці такі документи: накладну ЦІМ (УМВС); зовнішньоекономічний контракт з ВАТ «Единая торговая компания» та додаткові угоди до нього; довідку про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна; інформацію про позитивні результати здійснення екологічного контролю товару; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару; сертифікат про походження товару; паспорти якості.
Митницею запропоновано надати додаткові документи на підтвердження вартості: бухгалтерську документацію; страховий поліс; банківські платіжні документи; висновки про вартісні характеристики товару, підготовлені експертними організаціями або інформацію біржових організацій про вартість товару; копію митної декларації країни відправлення; договір (угоду) із третіми особами, пов'язаний з договором про поставку товару.
Позивачем частково виконані вимоги Митниці, зокрема надані: платіжне доручення про перерахування коштів постачальнику; інформацію біржових котирувань; копію митної декларації країни відправлення.
Після цього позивачу відмовлено в митному оформленні ввезеного товару (картка відмови у митному оформленні від 18 жовтня 2013 року № 50401000/2013/00013) та винесено рішення від 18 жовтня 2013 року № 50004000003/2013/000150/2 про визначення митної вартості в розмірі 202 290,08 доларів США. Застосовано третій метод визначення митної вартості на підставі відомостей про ціну на аналогічні товари автоматизованої інформаційної бази Держмитслужби.
Відповідач обґрунтував своє рішення тим, що позивач не надав інформації про вартість страхування товару, яка включається до митної вартості та решту витребуваних митним органом додаткових документів.
Задовольнивши позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що страхування товару не здійснювалось, а подані позивачем документи не містять розбіжностей та підтверджують правильність обчислення митної вартості на підставі ціни контракту.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів передчасними.
Відповідно до статті 49 Митного кодексу (МК) України від 13 березня 2012 року № 4496-VI митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до частини третьої статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з частиною шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Таким чином, законодавець запропонував таку конструкцію регулювання митних відносин, якою презюмується правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено); інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами частини третьої цієї ж статті у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини п'ятої статті 54 Митного кодексу України, за змістом якої Митниця має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, 18 вересня 2013 року, тобто менш як за місяць до здійснення спірного декларування, позивач ввозив на митну територію України аналогічний товар - соду каустичну (розчин натрію їдкого) тієї ж марки (РД) та за тими ж умовами поставки СРТ.
При цьому, Товариство задекларувало ціну товару за першим методом в розмірі 364 долари США за тонну. У спірному випадку Товариство зазначило ціну Товару в розмірі 260 доларів США за тонну.
З інформації біржових організацій про найнижчу усереднену вартість придбання такого ж товару на європейському ринку (поданої декларантом) вбачається, що вартість товару у відповідний період є відносно сталою.
Важливим є той факт, що продавець товару не є його виробником, а декларант відмовився подати митному органу договір між виробником та продавцем товару. При цьому, експортером при попередньому декларуванні за ціною 364 долари США був ВАТ «Хімпром» (виробник товару, який ввозився у спірному випадку).
За таких обставин, у цьому конкретному випадку, суттєва різниця між вартістю аналогічного товару, ввезеного у короткий проміжок часу одним і тим же декларантом на тих же умовах поставки викликають сумнів у достовірності митної вартості.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Митниця у своєму рішенні про коригування вартості послалася на митну декларацію Товариства від 18 вересня 2013 року.
Тому, здійснюючи оцінку правомірності дій митного органу, суди мали перевірити у тому числі і обставини, які потягли за собою суттєве зниження ціни, задекларованої Товариством.
Зокрема, суди мали б витребувати у Митниці інформацію про вартість декларування аналогічного товару за іншими митними деклараціями, у яких Митниця визнавала контрактну ціну товару прийнятною. Матеріали справи таких відомостей не містять.
Крім того, судами не витребувано у позивача пояснень щодо підстав отримання суттєвої знижки (40 доларів США за тонну) на придбання товару у посередника за умовами поставки СРТ (з безкоштовною доставкою) порівняно з найнижчою європейською вартістю аналогічного товару за умов поставки FOB (без обов'язку продавця доставити товар).
Судами не вчинено дій щодо дослідження документів, які дають змогу оцінити комерційну пропозицію виробника товару (прайс-листи, каталоги або специфікації).
Це свідчить про невідповідність судових рішень вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості.
Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Миколаївської митниці Міндоходів задовольнити частково.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді М.І.Цуркан
А.В.Єрьомін
О.В.Кравцов