04 листопада 2014 року м. Київ К/800/39096/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Цуркана М.І. (головуючий);
Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс Україна Лоджістікс» до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення коштів, що переглядається за касаційною скаргою Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року,
У січні 2014 року ТОВ «Мегаполіс Україна Лоджістікс» (Товариство) звернулося до суду з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (Митниця), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправним і скасування рішення та стягнення коштів.
Зазначали, що оскаржуваним рішенням Митниці визначено митну вартість ввезеного позивачем товару (чай марки Dilmah) за третім методом (вартістю аналогічних товарів), та відмовлено у прийнятті митної декларації у зв'язку з таким коригуванням.
Посилаючись на те, що надали митному органу усі необхідні документи, що підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту, а внаслідок здійснення коригування надмірно сплатили митних платежів в розмірі 30 445,10 грн, просили визнати протиправним та скасувати рішення Митниці від 13 січня 2014 року № 100270001/2014/300002/2 та стягнути з Державного бюджету України 30 445,10 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року, позов задоволено частково. Оскаржуване рішення Митниці скасовано, а у задоволенні решти вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Митниця, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідача, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що відповідно до зовнішньоекономічного контракту з виробником - MJF Teas (Pvt) Ltd (Шрі Ланка) у січні 2014 року позивачем ввезено на митну територію України партію чаю трьох видів: чорного - марки Dilmah Premium, у пакетиках з ярличками; чорного крупнолистового - марки Dilmah у 100-грамових пачках; зеленого байхового -марки Dilmah green - у пакетиках).
Поставка здійснена на умовах CIP. Задекларована митна вартість, обчислена за ціною договору, склала відповідно 22 679,83 доларів США, 34 516,71 доларів США та 2 199 доларів США.
На підтвердження заявленої вартості, окрім митних декларацій, Підприємство надало Митниці такі документи: зовнішньоекономічний контракт з додатковими угодами; морський транспортний документ; міжнародну автомобільну накладну; коносамент; виписки з бухгалтерської документації; прейскурант (прайс-лист) виробника товару; інформацію біржових організацій про вартість товару; інвойс; зовнішньоекономічний контракт, стороною якого є виробник товару; інформацію про позитивні результати здійснення санітарно-епідеміологічного контролю товару; інформацію про позитивні результати здійснення фітосанітарного контролю товару; сертифікат походження товару; копію митної декларації країни відправлення; екологічну декларацію; лист виробника товару щодо дійсної вартості.
Митницею відмовлено у прийнятті декларації та винесено рішення про коригування митної вартості від 13 січня 2014 року № 100270001/2014/300002/2.
Застосовано третій метод визначення митної вартості (за ціною на аналогічні товари) та скориговано вартість чаю чорного крупнолистового - марки Dilmah у 100-грамових пачках - з 34 516,71 до 45619,20 доларів США, а зеленого байхового чаю марки Dilmah green у пакетиках - з 2 199,45 до 3 000 доларів США.
Митниця обґрунтувала своє рішення тим, що подані декларантом документи містять неповні відомості: не вказано вартості страхування; у специфікації відсутні банківські реквізити; ціна товару у інфойсі вказана без зазначення умов поставки.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що подані декларантом документи свідчать про достовірність контрактної ціни ввезеного товару.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів.
Відповідно до статті 49 Митного кодексу (МК) України від 13 березня 2012 року № 4496-VI митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до частини третьої статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з частиною шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Таким чином, законодавець запропонував таку конструкцію регулювання митних відносин, якою презюмується правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено); інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами частини третьої цієї ж статті у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини п'ятої статті 54 Митного кодексу України, за змістом якої Митниця має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не заперечується, що Товариством подані усі документи, передбачені МК України, на підтвердження митної вартості.
Колегія суддів зазначає, що сумніви митного органу у задекларованій позивачем вартості є необґрунтованими.
Зокрема, посилання на відсутність відомостей про вартість страхування спростовується змістом контракту, за правилами якого страхування здійснюється за власні кошти продавця.
Частиною 10 статті 59 МК України передбачений перелік складових митної вартості, які додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. За змістом цієї норми обов'язковою ознакою таких витрат є не включення їх до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Таким чином, витрати на страхування у цьому конкретному випадку не є складовими митної вартості в розумінні МК України, оскільки вже включені до ціни товару. Це означає, що витребування документів на підтвердження розміру таких витрат Митницею є протиправним.
Посилання на те, що у інвойсі ціна товару визначена за умовою поставки FOB не відповідає дійсності. Зі змісту інвойсу вбачається, що ціна з умовою поставки FOB вказана як базова. При цьому, безпосередня вартість товару, яка підлягає сплаті покупцем, є вищою та включає в себе вартість фрахту та страхування. Таким чином, загальна вартість товару у інвойсі відповідає умовам поставки CIP, як і вказано у контракті.
Посилання митного органу на відсутність у специфікації банківських реквізитів не може слугувати підставою для виникнення сумнівів у задекларованій вартості за наявності таких реквізитів у контракті та інвойсі.
Таким чином, дії Митниці щодо витребування додаткових документів є незаконними та свідчать про формальний підхід до перевірки правильності визначення митної вартості.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, здійснивши коригування митної вартості, Митницею використані відомості про ціну на аналогічні товари в розмірі 8 (чорний чай) та 10 (зелений чай) доларів США за кілограм. При цьому ціна щодо чорного чаю не є найнижчою з тих, що міститься в ЄАІС ДМСУ, оскільки у роздруківці, наданій відповідачем, вказано про митне оформлення ідентичного товару цього ж виробника за нижчою ціною (6,11 доларів за чорний чай).
Відповідно до частини четвертої статті 59 МК України у разі, якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо ідентичних товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.
З викладеного вбачається, що висновки судів щодо протиправності та скасування оскаржуваного рішення Митниці є правильними, та доводами касаційної скарги не спростовуються.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді М.І.Цуркан
А.В.Єрьомін
О.В.Кравцов