"23" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/61343/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач),
суддів:Заїки М.М.,
Стародуба О.П., -
розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у Київському районі міста Одеси про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Київському районі міста Одеси на постанову Київського районного суду міста Одеси від 21 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 24 червня 2011 року, -
встановив:
У грудні 2009 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом, у якому після остаточного уточнення 30 червня 2010 року позовних вимог, просив визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Київському районі міста Одеси такими, що порушують його законні права та інтереси, зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити йому основну державну пенсію і додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) з 1 січня 2005 року та безстроково, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Постановою Київського районного суду міста Одеси від 21 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 червня 2011 року, позов задоволено частково. Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України у Київському районі міста Одеси у перерахунку і виплаті основної та додаткової пенсій позивачеві як інваліду ІІ групи у відповідності до статті 50, частини 4 статті 54 Закону № 796-XII. Зобов'язано відповідача провести ОСОБА_4 перерахунок державної та додаткової пенсій як інваліду ІІ групи, щодо якого встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, відповідно до статті 50, частини 4 статті 54 Закону № 796-XII, виходячи з розміру основної пенсії 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком згідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), за періоди з 1 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 21 липня 2010 року, і сплатити недоплачену частину пенсії з урахуванням виплачених сум. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Управління Пенсійного фонду України у Київському районі міста Одеси звернулося з касаційною скаргою, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського районного суду міста Одеси від 21 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 24 червня 2011 року і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними
обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах
касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, і це відповідає матеріалам справи, що позивач ОСОБА_4 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом II групи внаслідок захворювання, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 суд першої інстанції дійшов висновку, що в періоди з 1 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року по 21 липня 2010 року основна державна пенсія та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у позивача мала бути не нижче 8 мінімальних пенсій за віком і 75% мінімальної пенсії за віком, а доводи відповідача щодо застосування до цих спірних правовідносин положень частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними та не беруться до уваги, оскільки відповідно до частини 2 статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін апеляційний суд вказав на те, що він погоджується з висновком суду першої інстанції, що державна пенсія позивача з 1 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 15 січня 2010 року мала бути не нижче 8 мінімальних пенсій за віком, а додаткова пенсія за цей же період не нижче 75% мінімальної пенсії за віком, а також, що суд першої інстанції правомірно не врахував доводи відповідача щодо застосування в даному випадку норм частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, та обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача у подальшому виплачувати державну і додаткову пенсії у відповідності до статей 50, 54 Закону № 796-XII.
Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення недоотриманої основної державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за період з 1 січня 2005 року - 29 грудня 2009 року.
Частиною 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення в суд з вказаним позовом та розгляду справи в суді першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення в суд з вказаним позовом та розгляду справи в суді першої інстанції) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як встановлено судом першої інстанції, Управління Пенсійного фонду України у Київському районі міста Одеси наполягало на відмові у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропущенням позивачем встановленого річного строку для звернення до адміністративного суду.
Положення частини 2 статті 46 Закону № 1058-ІV, а також положення частини 2 статті 87 Закону № 1788-XII, на які посилається суд першої інстанції, не підлягають застосуванню до таких вимог, оскільки зазначені приписи встановлюють строки виплати нарахованих пенсій за минулий час і не визначають строки призначення та нарахування пенсій.
Також не застосовуються до таких вимог правила позовної давності встановлені главою 19 Цивільного кодексу України.
Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР не встановлює строку звернення до адміністративного суду громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки відповідно до статті 90 цього Закону всі вимоги згаданого Закону застосовуються щодо будь-якого ядерного інциденту, що може статися на території України, після набрання цим Законом чинності, тобто починаючи з 21 березня 1995 року.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про безпідставність доводів відповідача щодо застосування до цих правовідносин річного строку звернення до суду.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 з 1 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 21 липня 2010 року, суд першої інстанції не надав оцінки тому, що у листі від 6 листопада 2009 року (вихідний № 4378/Б-2) та в запереченні проти адміністративного позову Управлінням Пенсійного фонду України у Київському районі міста Одеси зазначено про те, що позивач перебуває на обліку в даному управлінні з 30 грудня 1997 року по 31 січня 2005 року та з 21 грудня 2006 року по теперішній час.
Суд апеляційної інстанції також залишив поза увагою зазначене та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції взагалі виходив з того, що позов ОСОБА_4 задоволено з 1 січня 2007 року, а не з 1 січня 2005 року, і по 15 січня 2010 року, а не по 21 липня 2010 року.
Разом з тим, ухвалюючи рішення суд першої інстанції безпідставно обмежив виплату позивачеві основної державної та додаткової пенсій у відповідності до статей 50, 54 Закону № 796-XII - 21 липня 2010 року, оскільки пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (стаття 1 Закону № 1058-ІV).
Отже, з самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.
Порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини, які підлягають доведенню в судовому процесі відповідно до предмету спору.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Київському районі міста Одеси - задовольнити частково.
Постанову Київського районного суду міста Одеси від 21 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 24 червня 2011 року - скасувати, а справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у Київському районі міста Одеси про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Заїка М.М.
Стародуб О.П.