"06" листопада 2014 р.Справа № 916/2714/14
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Шевченко В.В.
Суддів: Мирошниченко М.А., Головея В.М.
при секретарі судового засідання: Максіміхіній Ю.В.
за участю представників сторін:
від ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк": Коваль К.П. - за дорученням
від ТОВ "Спільне підприємство "АКВАВІНТЕКС": не з'явився
від ПМП «Лоцмен»: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу приватного малого підприємства "Лоцмен"
на рішення господарського суду Одеської області
від 29 серпня 2014 року
у справі № 916/2714/14
за позовом публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"
до:
- товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс"
- приватного малого підприємства "Лоцмен"
про визнання п. 3.3 договору № ФИН-01 від 15.12.2011 р. недійсним
09.07.2014 р. публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк", яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі позивач, Банк) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "АКВАВІНТЕКС" (далі ТОВ) та приватного малого підприємства "Лоцмен" (далі Підприємство) про визнання недійсним з моменту укладання п. 3.3 договору про надання поворотної фінансової допомоги № ФИН-01 від 15.12.2011р., укладеного між Підприємством та ТОВ, посилаючись на те, що ТОВ у порушення вимог чинного законодавства у п. 3.3 договору про надання поворотної фінансової допомоги № ФИН-01 від 15.12.2011 р. обтяжило заставне майно, яке знаходиться в іпотеці у Банку на підставі договору іпотеки від 01.04.2010 р., шляхом зобов'язання укласти договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за ціною отриманої фінансової допомоги у разі відмови повернути фінансову допомогу в строк до 30.04.2012 р., у зв'язку з чим п. 3.3 договору про надання поворотної фінансової допомоги № ФИН-01 від 15.12.2011р. на підставі ст. ст. 203 та 215 ЦК України є недійсним з моменту його укладання.
Відповідачі були своєчасно та належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи, але відзив на позов не надали їх представники в судове засідання не з'явилися, внаслідок чого справа була розглянута місцевим судом за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України за відсутністю представників відповідачів.
Рішенням господарського суду Одеської області від 29.08.2014 р. (суддя Панченко О.Л.) позовні вимоги Банку задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним з моменту укладання п. 3.3. договору про надання поворотної фінансової допомоги № ФИН-01 від 15.12.2011 р., укладеного між ТОВ та Підприємством, а також з відповідачів на користь позивача стягнуті понесені судові витрати по справі на оплату судового збору за подання позову.
Рішення суду мотивоване тим, що ТОВ у порушення вимог чинного законодавства у п. 3.3 договору про надання поворотної фінансової допомоги № ФИН-01 від 15.12.2011р. обтяжило заставне майно, яке знаходиться в іпотеці у Банку на підставі договору іпотеки від 01.04.2010 р., шляхом зобов'язання укласти договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за ціною отриманої фінансової допомоги у разі відмови повернути фінансову допомогу в строк до 30.04.2012 р., у зв'язку з чим п. 3.3 договору про надання поворотної фінансової допомоги № ФИН-01 від 15.12.2011р. на підставі ст. 203 та 215 ЦК України є недійсним з моменту його укладання.
В апеляційній скарзі Підприємство просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Скарга мотивована тим, що в оскаржуваному договорі між відповідача досягнуто усіх істотних умов, внаслідок чого підстави для визнання п. 3.3. договору про надання поворотної фінансової допомоги № ФИН-01 від 15.12.2011р. недійсним - відсутні. Крім того, жодної державної реєстрації обтяжень майна ТОВ Підприємством не здійснювалось, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Також, місцевим судом, всупереч приписам ст. 63 ГПК України не повернуто позовну заяву разом з доданими до неї доказами позивачеві, так як в матеріалах справи відсутній належним чином оформлений опис вкладення до поштового відправлення, зокрема, не зазначено найменування документів, що направлялись відповідачам по справі, а крім того, взагалі додані до позовної заяви документи не направлялись скаржникові.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні представник Банку просив рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу Підприємства без задоволення
ТОВ і Підприємство були своєчасно та належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи, але, звернулись до апеляційного суду з клопотаннями про перенесення судового засідання на іншу дату у зв'язку з зайнятістю їх представників в інших судових процесах.
Названі клопотання визнані колегією суддів необґрунтованими та відхилені з огляду на те, що, по-перше, у п. 4 ухвали апеляційного суду від 25.09.2014 р. про прийняття апеляційної скарги до провадження всі учасники судового процесу, в тому числі ТОВ і Підприємство, повідомлені, що нез'явлення їх представників у судове засідання не тягне за собою перенесення судового розгляду на інші строки і не є перешкодою для розгляду скарги по суту, по-друге, вказана заявниками у клопотаннях причина про перенесення судового засідання не є достатньою, оскільки представництво їх інтересів може здійснюватися також любою іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності. Поважною причиною перенесення судового засідання може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, а таких обставин у даному випадку немає.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 31.03.2010 р. між Банком та ТОВ укладено договір кредиту № 196 (далі договір кредиту), за умовами якого Банк зобов'язався надати ТОВ у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 11.320.673 грн. 28 коп., а останній прийняти ці грошові кошти та повернути їх Банку у строк до 01.08.2016 р. включно.
Відповідно до п. 7.4. договору кредиту останній набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
У п. 1.3. договору кредиту сторони визначили, що в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат виступає, зокрема, іпотека - комплекс будівель та споруд, загальною площею 10706,7 кв. м, розташованих за адресою: Одеська область, смт. Великодолинське, вул. Леніна, 126.
01.04.2010 р. між Банком та ТОВ укладений іпотечний договір за умовами якого ТОВ з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору передав Банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: цілісний майновий комплекс, загальною площею 10706,7 кв. м, що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Великодолинське, вул. Леніна, 126, оціночною вартістю 14.590.260 грн., що знаходиться у власності ТОВ, на підставі свідоцтва ЯЯЯ № 932451 про право власності на нерухоме майно, виданим виконкомом Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області 16.12.2005 р. на підставі рішення виконкому Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 25.11.2005 р. за № 500 та зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.12.2005 р. за реєстраційним № 1782582, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9317165, виданим Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації 16.12.2005 р., номер запису: 10 в книзі: 1 (п. 1.2 іпотечного договору).
У п. 3.1 договору іпотеки сторони передбачили, що ТОВ згоден з тим, що протягом дії цього договору він не має права без письмової згоди Банка вчиняти чи опосередковано сприяти вчиненню нижчезазначених дій (в тому числі укладати відповідні правочини): зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт Предмета іпотеки (зокрема, здійснювати перепланування) чи іншим способом змінювати цільове призначення (користування) Предмету іпотеки; передавати Предмет іпотеки в наступну іпотеку; відчужувати Предмет іпотеки; передавати Предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, найм (оренду), користування. Ці приписи кореспондуються з положеннями ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку".
Відповідно до п. 9.3. договору іпотеки, останній набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання ТОВ зобов'язання за договором кредиту.
Додатковою угодою № 1 від 06.04.2010 р. до кредитного договору сторони визначили, що Банк надає ТОВ кредит в сумі 11.179.164 грн. 86 коп.
Додатковою угодою № 2 від 31.03.2011 р. до кредитного договору сторони встановили, що остаточний термін повернення кредиту становить - 30.12.2017 р. (включно).
Позивач свої зобов'язання за договором кредиту виконав належним чином та видав ТОВ грошові кошти у загальній сумі 11.179.164 грн. 86 коп. Однак, останній ухилявся від належного виконання своїх зобов'язань за договором кредиту, у зв'язку з чим Банк звернувся з відповідним позовом до господарського суду.
Рішенням господарського суду Одеської області від 18.10.2013 р. у справі № 5017/2053/2012, що набрало законної сили відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 12.08.2014 р. позовні вимоги Банку задоволено у повному обсязі та з ТОВ на користь банку стягнуто: 9.429.992 грн. 85 коп. - строкової заборгованості за кредитом, 870.000 - простроченої заборгованості за кредитом, 1423974 грн. 06 коп. - боргу за процентами за користування кредитом, 29352 грн. 61 коп. - пені за несвоєчасне погашення кредиту, 65766,40 грн. - пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту в сумі., 7741 грн. 99 коп. - 3% річних, 10194 грн. 66 коп. - інфляційних витрат за несвоєчасне погашення кредиту, 35736 грн. 24 коп. - інфляційних витрат за несвоєчасну сплату процентів.
Як слідує з матеріалів справи 15.12.2011 р. між ТОВ та Підприємством укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № ФИН-01 за умовами якого Підприємство зобов'язалось надати ТОВ поворотну фінансову допомогу у розмірі 560513 грн. без ПДВ, а останній прийняти її та повернути у термін до 30.04.2012 р.
У п. 3.3. договору про надання поворотної фінансової допомоги сторонами передбачено, що у разі відмови ТОВ повернути Підприємству отриману фінансову допомогу в строк до 30.04.2012 р., ТОВ повинно укласти з Підприємством договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, належного ТОВ, на підставі свідоцтва на право власності ЯЯЯ № 932451 від 16.12.2005р., за ціною отриманої ТОВ фінансової допомоги, тобто за ціною 560513 грн. без ПДВ.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Банк посилається на те, що ТОВ в порушення вимог чинного законодавства пунктом 3.3 договору про надання поворотної фінансової допомоги від 15.12.2011р. обтяжило заставне майно, яке знаходиться в іпотеці у Банка на підставі договору іпотеки від 01.04.2010 р., шляхом зобов'язання укласти договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за ціною отриманої фінансової допомоги у разі відмови повернути фінансову допомогу в строк до 30.04.2012 р.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що 31.03.2010 р. між позивачем та ТОВ укладено договір кредиту, за умовами якого Банк зобов'язався надати ТОВ у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 11.320.673 грн. 28 коп., а останній прийняти ці грошові кошти та повернути їх банку у строк до 01.08.2016 р. включно.
На забезпечення кредитного договору між сторонами у справі укладено договір іпотеки нерухомого майна, що належить ТОВ на праві власності на підставі свідоцтва на право власності серії ЯЯЯ № 932451 від 16.12.2005 р.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку" та п. 3.1. договору іпотеки іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Однак, ТОВ в супереч ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку" та п. 3.1. договору іпотеки від 15.12.2011 р. уклав з Підприємством договір про надання поворотної фінансової допомоги, у п. 3.3. якого сторони передбачили, що у разі відмови ТОВ повернути підприємству фінансову допомогу в строк до 30.04.2012 р., ТОВ повинно укласти з Підприємством договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, належного ТОВ на праві власності на підставі свідоцтва на право власності серії ЯЯЯ № 932451 від 16.12.2005р. за ціною отриманої ТОВ фінансової допомоги, тобто за ціною 560513 грн. без ПДВ.
Таким чином, зазначене у п. 3.3 договору про надання поворотної фінансової допомоги від 15.12.2011р. майно є тим же самим нерухоме майном, що вже було передано ТОВ в іпотеку Банку за договором іпотеки від 01.04.2010 р.
Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що позивач надав згоду ТОВ на будь-яке обтяження іпотечного нерухомого майна матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Таким чином, п. 3.3 договору про надання поворотної фінансової допомоги від 15.12.2011р. суперечить п. 3.1. договору кредиту, п. 3.1. договору іпотеки та ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку", та порушує права та охоронювані законом інтереси Банку щодо повернення кредитних коштів за рахунок предмету іпотеки, а тому місцевий суд дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що п. 3.3. договору про надання поворотної фінансової допомоги згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним з моменту його укладання, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.
Правомірно, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, понесені позивачем судові витрати по справі на сплату судового збору покладені місцевим судом на відповідачів.
Посилання скаржника на те, що на його адресу не направлялись додаткові документи додані до позовної заяви є необґрунтованими, оскільки повністю спростовуються матеріалами справи, зокрема, поштовою квитанцією про надіслання позивачем відповідачеві копії позовної заяви з додатками рекомендованим листом (а.с.7).
Доказів не отримання названої кореспонденцій позивача скаржник, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, суду не надав та таких доказів в матеріалах справи не міститься, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції підставне прийняв позов Банку до свого провадження та розглянув спір по-суті без будь-яких порушень процесуальних прав скаржника.
При викладених обставинах колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів
Рішення господарського суду Одеської області від 29.08.2014 року у справі № 916/2714/14 - залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного малого підприємства "Лоцмен" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 06.11.2014 року.
Головуючий суддя: Шевченко В.В.
Судді: Мирошниченко М.А.
Головей В.М.