Справа № 742/4074/14 Провадження № 22-ц/795/2206/2014 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Ільченко О. І. Доповідач - Горобець Т. В.
31 жовтня 2014 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіГоробець Т.В.,
суддів:Хромець Н.С., Бечка Є.М
при секретарі:Мартиновій А.В.
за участю:позивача ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_6,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини,
У вересні 2014 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_6 на утримання сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який навчається на денній формі навчання на контрактній основі у Полтавському університеті економіки і торгівлі, аліменти в розмірі ? частини всіх видів заробітку відповідача, починаючи з 02.09.2014 року до закінчення сином навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 річного віку.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 вересня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, з на користь ОСОБА_5 щомісячно на утримання сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти в розмірі ? частини всіх видів заробітку відповідача, починаючи з 02 вересня 2014 року і до закінчення сином навчання, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3. Допущено негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь державного бюджету 243,60 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_6 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким на користь позивачки стягнути на утримання сина ОСОБА_7, що навчається аліменти у розмірі 1/8 частини усіх видів заробітку (доходу), до досягнення сином 23 років, за умови, якщо він буде продовжувати навчання, а також скасувати рішення щодо стягнення з відповідача судового збору ,оскільки він звільнений від сплати останнього відповідно до п. 8 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Апелянт зазначає, що судом не вірно застосовано положення ст.ст. 198,199 Сімейного кодексу України, так як із наведених правових норм вбачається, що батьки зобов»язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання та потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років тільки у випадку, якщо батьки можуть надавати матеріальну допомогу.
Висновки суду про те, що він може надавати такий розмір допомоги, про який просить позивач, апелянт вважає помилковими, оскільки суд не врахував, його обов"язку утримувати марір - пенсіонерку, не врахував, що дочка, яка, як вважав суд, має також обов"язок утримувати матір, в силу сімейних обставин на даний час матеріально не спроможна допомагати матері. Крім того, на думку апелянта, судом не враховано його стан здоров"я, а саме, що він є інвалідом війни 3 групи і більшу частину заробітку має витрачати саме на придбання ліків. Також, відповідач вважає, що суд безпідставно не врахував його пояснення щодо його матеріальних витрат на даний час і на жінку, з якою проживає у цивільному шлюбі та яка перебуває в стані вагітності.
Рішення про стягнення з нього на користь держави 243,60 грн судового збору ОСОБА_6 просить скасувати, так як в цій частині воно постановлене з порушенням ст.5 Закону України „ Про судовий збір" - він є інвалідом 3 групи і має право на пільги щодо сплати судового збору.
Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, письмові заперечення позивача, перевіривши законність рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині стягнення на користь держави судового збору з відповідача, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання їх спільної повнолітньої дитини - сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, який навчається , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача, суд першої інстанції врахував стан здоров"я та матеріальне становище дитини та платника аліментів, який отримує заробітну плату та пенсію. Суд не погодився з позицією відповідача про можливість стягнення з нього на утримання повнолітнього сина аліментів у розмірі лише 1/8 частини його заробітку, оскільки вважав, що факту перебування на утриманні ОСОБА_6 інших осіб, на які він вказував у запереченнях на позов, не підтверджено належним та допустимими доказами. Не доведено також і факту несення суттєвих витрат відповідачем на його ж лікування.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки він постановлений в результаті повного, всебічного з"ясування всіх обставин справи, при вірно встановленому характері спірних правовідносин, ґрунтується на наявних у справі доказах, оцінених відповідно до положень ст. 212 ЦПК України та з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, яким регулюються спірні правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який навчається на контрактній основіз денною формою навчання за спеціальністю «Менеджмент організацій і адміністрування» , освітньо-кваліфікаційного рівня магістра у Вищому навчальному закладі Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» ( а.с.10-12), проживає у гуртожитку. Згідно довідки від 12.09.2014 року термін закінчення навчання - ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с. 22). Матеріальної допомоги на навчання сина після досягненням останнього повноліття, тобто, з припиненням стягнення аліментів до досягнення повноліття, ОСОБА_6 не надає. Отже, ОСОБА_7 на час виникнення спору та його розгляду потребує матеріальної допомоги і перебуває на утриманні позивачки.
Відповідач ОСОБА_6 працює спеціалістом 1 категорії філії Чернігівське обласне управління АТ „ Державний ощадбанк України" з середньомісячним заробітком 1890 ,00 грн.( а.с.18) . Крім того, ОСОБА_6 на час розгляду справи в суді являється інвалідом 3 групи, отримує пенсію і має право на пільги, встановлені Законом України для ветеранів - інвалідів війни ( а.с.33). Зі слів відповідача, які позивачкою не спростовані, розмір його пенсії становить приблизно 2 300,00 грн. , розмір пенсії матері 1300,00 грн.
Належних доказів, на обґрунтування тверджень про скрутний майновий стан, зокрема, про суттєві додаткові витрати на лікування, утримання інших членів сім"ї, ОСОБА_6 суду не надав, клопотання про їх витребування, залучення до справи у встановленому порядку не заявив, про права та обов"язки, передбачені ст. 27 ЦПК України, а також про положення ст. 303 ЦПК України сторонам у повному обсязі роз"яснено у судовому засіданні апеляційного суду.
Відповідно до ч.1 ст. 199 Сімейного кодексу України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Відповідно доч.1 ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітню дитину у твердій грошовій сумі або у частці до заробітку, з урахуванням обставин, встановлених ст. 182 СК України. Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення.
Отже, , врахувавши у повному обсязі всі встановлені обставини, а саме, що повнолітній син сторін навчається і має за законом право на отримання матеріальної допомоги від батьків на період навчання, також , що позивачка ОСОБА_5 працює на державній службі, додаткових доходів не має, отже, не має можливості самостійно утримувати повнолітнього сина, який навчається, апеляційний суд приходить до висновку, що матеріальну допомогу з відповідача на утримання сина Богдана суд першої інстанції обґрунтовано стягнув у примусовому порядку. При визначенні розміру аліментів, суд першої інстанції також обґрунтовано послався на те, що наведені у запереченнях доводи відповідача щодо скрутного матеріального стану та можливість сплати аліментів у меншому розмірі, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки не підтверджені належними доказами.
З висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки вони відповідають нормам права, якими регулюються спірні правовідносини та ґрунтується на наявних у справі та належним чином досліджених і оцінених у судовому засіданні доказах.
Посилання відповідача на ту обставину, що жінка, з якою він мешкає в даний час вагітна, не є достатньою підставою для врахування таких обставин при визначенні розміру аліментів на повнолітню дитину, оскільки належними доказами факт сімейних стосунків та наявності утриманців, відповідачем не доведено, будь яких інших суттєвих обставин, передбачених ч.1 ст.182 СК України, які мають значення та повинні враховуватись судом при визначенні розміру аліментів, також не встановлено.
Отже, на думку колегії суддів апеляційного суду , доводи апелянта про те, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, які впливали на вирішення спору в частині розміру аліментів, спростовуються наявними у справі, та дослідженими апеляційним судом доказами.
Однак, рішення суду в частині стягнення з відповідача 243,60 грн. судового збору підлягає скасуванню, оскільки постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що передбачено ч. 1, 2 ст. 88 ЦПК України.
Стягуючи з відповідача судовий збір в сумі 243 грн 60 коп. на користь державного бюджету, оскільки позивач при зверненні до суду судовий збір не платила за правилами п. 3 ч.1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір" , суд не взяв до уваги, що відповідач є інвалідом IІІ групи і має право на пільги ,встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що вбачається з ксерокопії посвідчення серії Б № 419597, виданого 11.06.2013 року (а.с. 17). Таким чином, в силу п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір" ОСОБА_6 звільнений від сплати судового збору, тому стягнення з нього судових витрат на користь держави є помилковим.
Враховуючи наведене, та керуючись ст. 5 Закону України „Про судовий збір", ст.ст. 88, 303, 307, п. 4 ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 вересня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь держави 243 грн. 63 коп. судового збору скасувати. В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів
Головуючий:Судді: