ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/14679/14 30.09.14
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Гадячгаз"
до публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про зобов'язання внести зміни до договору купівлі-продажу природного газу №Г-П/2013-В від 04.01.2013р. шляхом укладення додаткової угоди № 5
Представники строрін:
від позивача: Січкар О.С. - представник за довіреністю № 1169/768 від 10.06.2014 року;
від відповідача: Бережок С.І. - представник за довіреністю № 14-96 від 18.04.2014 року.
На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Гадячгаз" до публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зобов'язання внести зміни до договору на купівлю-продаж природного газу №Г-П/2013-В від 04.01.2013р. шляхом укладення додаткової угоди № 5.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04.01.2013 року між ним та публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладено договір на купівлю-продаж природного газу №Г-П/2013-В.
За час дії договору сторонами за взаємною згодою вносилися зміни до нього шляхом укладення додаткових угод.
Листом №694/454 від 08.04.2014 року позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладення додаткової угоди №4 до договору на купівлю-продаж природного газу №Г-П/2013-В. Відповіді від відповідача не надійшло.
28.04.2014 року між сторонами підписано додаткову угоду №4 в зв'язку з зміною ціни природного газу.
У зв'язку з вищезазначеним, позивач звернувся до суду з вимогою про зобов'язання відповідача внести зміни до договору на купівлю-продаж природного газу №Г-П/2013-В від 04.01.2013 року шляхом укладення додаткової угоди №5.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.07.2014 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 15.09.2014 року.
В судовому засіданні 15.09.2014 року представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник позивача виніс дане клопотання на розсуд суду.
Представники сторін подали клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.
Суд задовольнив клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів.
В судовому засіданні оголошено перерву до 30.09.2014 року .
Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.09.2014 року задоволено клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів. Продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів.
В судовому засіданні 30.09.2014 року представник позивача надав суду оригінали доказів направлення пропозицій щодо внесення змін до договору.
Суд оглянув подані документи.
Представник відповідача подав відзив на виконання вимог ухвали суду від 21.07.2014 року.
Представника позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
04.01.2013 року між публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Гадячгаз" (покупець) та публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) укладено договір № Г-П/2013-В на купівлю-продаж природного газу.
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2013 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п.11 договору).
Відповідно до п. 1.1 договору в редакції додаткової угоди №3 від 31.12.2013 року за договором продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013-2014 році природний газ (далі - газ), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для забезпечення власних потреб об'єктів, які знаходяться на балансі покупцю.
Сторонами укладено ряд додаткових угод до договору: №1 від 10.07.2013 року, №2 від 08.08.2013 року, №3 від 31.12.2013 року, №4 від 28.04.2014 року.
09.04.2014 позивачем направлено відповідачу лист №694/454 від 08.04.2014 року з пропозицією укласти додаткову угоду №4 до договору на купівлі-продажу природного газу №Г-П/2013-В від 04.01.2013 року.
Однак у встановленому порядку і строки відповіді від відповідача не надійшло, запропонований позивачем проект додаткової угоди або протокол розбіжностей до нього відповідач не підписав.
В період з 09 квітня 2014 року сторонами підписано додаткову угоду №4 від 28.04.2014р. в зв'язку з зміною ціни природного газу, який є предметом купівлі-продажу за договором №№ Г-П/2013-В від 04.01.2013р.
Спір у справі виник внаслідок того, що редакція пунктів 9.1 та 9.2 договору не відповідає Типовому договору, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики № 849 від 05.07.2012, а тому на думку позивача, відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України є підстави для внесення змін до договору шляхом укладення додаткової угоди № 5 до договору.
Згідно із п. 1 Постанови №849, затверджено Типовий договір на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу). Відповідно до п. 2 зобов'язано власників природного газу та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на підставі ліцензії на постачання природного газу за регульованим тарифом, привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу) у місячний строк з дати набрання чинності цією постановою.
Таким чином, Постанова №849 визначає обмежене коло суб'єктів на яких розповсюджується дія її положень.
Так, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є власником природного газу, зокрема за договором №Г-П/2013-В.
Постачальник природного газу за регульованим тарифом, яким визнається суб'єкт господарської діяльності, який згідно з умовами відповідної ліцензії постачає природний газ безпосередньо споживачам на визначеній території за тарифами, які підлягають державному регулюванню (Закону України від 23.06.2005 року N 2711-IV).
Окрім того, відповідно до Розділу 1 «Предмет договору» Типового договору, затвердженого Постановою №849, природний газ, що передається за договором, використовується покупцем (постачальником природного газу) виключно для подальшої реалізації наступним споживачам.
Таким чином, положення Постанови №849 поширюються виключно на договори купівлі продажу природного газу між власниками такого газу та постачальниками природного газу за регульованим тарифом з обов'язковою подальшою реалізацією поставленого природного газу іншим споживачам.
Водночас, відповідно до розділу 1. «предмет договору» договору № Г-П/2013-В, природний газ, що переданий відповідачем позивачу, в рамках даного договору, використовується виключно для забезпечення власних потреб об'єктів, які знаходяться на балансі позивача.
Таким чином, в рамках укладеного договору, позивач є споживачем природного газу, а не постачальником природного газу.
Отже, відносини, що склались з укладенням і виконанням договору №Г-П-2013-В не мають обов'язкових суб'єктного (позивач не є постачальником природного газу) та предметного (природний газ, що переданий позивачу не використовується для подальшої реалізації) складу, а тому не підпадають під дію положень, затверджених Постановою НКРЕ №849.
Положеннями абзацу 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 2 статті 67 Господарського кодексу України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, визначено статтею 179 Господарського кодексу України, згідно пункту 3 якої укладення договору є обов'язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання.
Зокрема, частиною 1 статті 187 Господарського кодексу України передбачено, що спори, які виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Постановою № 849 від 05.07.2012 року "Про затвердження типового договору на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики затвердила Типовий договір на купівлю-продаж природного газу.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 849 власникам природного газу та суб'єктам господарювання, що провадять діяльність на підставі ліцензії на постачання природного газу за регульованим тарифом, привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу) у місячний строк з дати набрання чинності цією постановою.
Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.04.2014 позивач звернувся до відповідача з проектом додаткової угоди №4 до договору для приведення пунктів 9.1, 9.2 договору у відповідність до Типового договору.
Проте, відповіді відповідач не надав.
Керуючись приписами статей 179, 181, 188 Господарського кодексу України, позивач звернувся до суду з проханням врегулювати розбіжності, які виникли при зміні спірного договору шляхом викладення пунктів 9.1, 9.2 вказаного договору в редакції позивача.
Згідно умов частини 2 статті 179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Відповідно до вимог частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Відповідно до ч. 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Оцінка порушення умов договору як істотне повинна здійснюватись судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 статті 651 ЦК України, а саме істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Отже, підставою для зміни договору може бути належним чином доведений факт невиконання відповідачем передбачених договором зобов'язань, що призводить до завдання іншій стороні значної шкоди.
Підписуючи договір в існуючій редакції позивач фактичного погодився з передбаченими ним умовами, в тому числі і з п.9.1 та 9.2 договору.
Тобто, позивач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом правом, за наявності заперечень щодо окремих умов договору, скласти протокол розбіжностей (ч. 4 статті 181 ГК України).
За змістом вимог частин 2, 4 статті 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Крім того, суд звертає увагу на те, що спірний договір №Г-П/2013-В на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 було укладено після набрання чинності Постановою № 849 від 05.07.2012, таким чином сторони були обізнані зі змістом вказаної постанови та умовами типового договору, на який посилається позивач.
Приймаючи до уваги те, що обставини, якими сторони керувалися при укладенні спірного договору не змінилися за умов, зазначених у частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку про відмову в позові публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Гадячгаз" про внесення змін до договору на купівлю-продаж природного газу №Г-П/2013-В від 04.01.2013 року шляхом укладення додаткової угоди №5.
Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання рішення: 05.11.2014 року.
Суддя С.М.Мудрий