Справа: № 826/9771/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.
Іменем України
04 листопада 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Чаку Є.В.
При секретарі: Ковтун І.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецматеріали Майстер" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, -
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2014 року адміністративний позов ТОВ "Спецматеріали Майстер" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення - задоволено.
Своїм рішенням суд, зокрема, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 29 квітня 2014 року №61026552213.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Спецматеріали Майстер» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з приватним підприємством «Сан Інтернешнл» за період квітень, червень 2013 року.
За результатами перевірки позивача складено Акт від 11 квітня 2014 року №326/26-55-22-13/35572832, яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість по податкових накладних за період квітень, червень 2013 року на суму 287 672,56 грн.
На підставі складеного акту перевірки, 29 квітня 2014 року ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення №61026552213, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 359 590,70 грн. у тому числі: 287 672,56 грн. - основний платіж, 71 918,14 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в судовому порядку.
Судом першої інстанції встановлено, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав господарські правовідносини з ПП «Сан Інтернешнл».
Зокрема, між ТОВ «Спецматеріали Майстер» (покупець) та ПП «Сан Інтернешнл» (продавець) укладено договір на постачання товарів від 01 серпня 2012 року №116, відповідно до якого продавець зобов'язується поставити покупцеві товар відповідної якості, а покупець зобов'язується прийняти товар згідно вантажних документів та здійснити його оплату на умовах даного договору.
Суми податку на додану вартість, сплачені позивачем по взаємовідносинах з зазначеними контрагентами, були включені ним до сум податкового кредиту за відповідний звітний період.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).
У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.
ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.
Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Як вбачається з матеріалів справи, контрагент позивача мав статус платника ПДВ на момент здійснення описаних в Акті перевірки господарських операцій, як того вимагає ПКУ при здійснені оподатковуваних операцій та був зареєстрований в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.
З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі наступних первинних документів: копії договору на постачання товарів від; рахунків-фактур за відповідні періоди; видаткових накладних за відповідні періоди; податкових накладних за відповідні періоди; актів приймання продукції за кількістю та якістю; квитанцій про оплату товарів за відповідні періоди; товарно-транспортних накладних за відповідні періоди; накладних оприбуткування матеріалів за відповідні періоди; платіжних доручень за відповідні періоди; акту звіряння розрахунків та інвентаризації матеріальних цінностей; сертифікатів відповідності на придбаний товар у ПП «Сан Інтернешнл» за договором на постачання товарів від 01 серпня року 2012 року №116.
Крім того, слід зазначити, що в матеріалах справи містяться документи, що підтверджують подальшу реалізацію позивачем придбаного у ПП «Сан Інтернешнл товару, зокрема, копії договорів з третіми особами: з приватною фірмою «Розрахунково-проектне інженерне бюро «Гідропневмопроект» від 03 червня 2013 року №55 на транспортне обслуговування та з ПП «Зіп Транс Буд» від 01 березня 2013 року №0205 на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученнях; актів здачі-прийняття робіт; товарно-транспортних накладних; свідоцтва на реєстрацію транспортного засобу.
Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.
Крім того, ані а Акті перевірки позивача, ані в апеляційній скарзі не міститься жодних зауважень податкового органу щодо змісту цих документів, посилань на їх не відповідність вимогам законодавства тощо.
Слід зазначити, що відповідачем було здійснено посилання на акт Дніпропетровської ОДПІ Головного управління Міністерства доходів і зборів у Дніпропетровській області від 25 жовтня 2013 року №207*/22-04/36786022 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Сан Інтернешнл» щодо підтвердження господарських відносин із товариством з обмеженою відповідальністю «Київський машинобудівний завод» за квітень та червень 2013 року». У вищевказаному акті зазначено, що місцезнаходження ПП «Сан Інтернешнл» та його засновників, посадових осіб не встановлено, будь-яких фактів, які б могли свідчити про можливість здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності також не встановлено.
Опираючись на інформацію, наведену в Акті про неможливість проведення зустрічної звірки, податковий орган оскаржуваним Актом перевірки визнав нікчемними правочини, укладені позивачем з контрагентом, такими, що не здійснювалися, а лише оформлювалися та зазначив про відсутність постачання товарів ПП «Сан Інтернешнл» на адресу підприємств-покупців.
Проте, з аналізу норм цивільного законодавства, зокрема, статей 219, 220, 221, 224, 228, 234 ЦК України, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. В матеріалах справи жодних допустимих доказів на підтвердження недійсності право чинів не міститься.
Також в матеріалах справи не міститься жодних вироків щодо посадових осіб позивача чи його контрагентів щодо ухиляння від сплати податків та зборів бо будь-яких інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.
Отже позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та його контрагентами.
Також необхідно зазначити, що невиконання контрагентом зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.
Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.
Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства
А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.
Таким чином обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Отже суд першої інстанції при винесенні постанови було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києв - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Файдюк В.В.
Судді: Чаку Є.В.
Мєзєнцев Є.І.