28 жовтня 2014 року Справа № 11539/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Державного підприємства «Аргентум» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року по справі за позовом Державного підприємства «Аргентум» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
13.10.2010 року Державне підприємство «Аргентум» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 11.06.2010 року № 0001901552/0, від 20.07.2010 року № 0002251552/0, від 30.04.2010 року № 0001471552/0.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що узгоджене в зазначених деклараціях зобов'язання з податку на додану вартість не було сплачено позивачем та доказів зворотного суду не надано.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Державне підприємство «Аргентум» подало апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції податковим органом були складені акти № 501/152/355215021 від 30.04.2010 року, № 652/152/3355215021 від 11.06.2010 року та № 778/1552/355215021 від 20.07.2010 року про порушення податкового законодавства ДП «Аргентум»(а.с.9, 31, 56).
На підставі акту від 11.06.2010 року № 652/152/3355215021 відповідач виніс податкове повідомлення - рішення від 11.06.2010 року № 0001901552/0 на суму штрафу 50% з податку на додану вартість в сумі 11 659, 64 грн.(а.с.10). Зазначена сума нарахована за невчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання по деклараціях від 20.10.2009 року за вересень 2009 року та від 19.11.2009 року за жовтень 2009 року. Однак, як вбачається з платіжних доручень, банківських виписок, позивач не сплачував суми податків за вказані періоди, а сплачував кошти за грудень 2009 року, січень та лютий 2010 року.
На підставі акту від 20.07.2010 року № 778/1552/355215021 відповідач виніс податкове повідомлення - рішення від 20.07.2010 року № 0002251552/0 на суму 50% штрафу з податку на додану вартість в сумі 16 835, 27 грн.(32). Зазначена сума нарахована за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання позивача по деклараціях від 17.12.2009 року за листопад 2009 року та від 15.01.2010 року за грудень 2009 року. Однак, як вбачається з платіжних доручень, банківських виписок, позивач не сплачував суми податків за вказані періоди, а сплачував кошти за січень та лютий 2010 року.
На підставі акту від 30.04.2010 року № 501/152/355215021 відповідач виніс податкове повідомлення - рішення від 30.04.2010 року № 0001471552/0 на суму 50% штрафу з податку на додану вартість в сумі 25 252, 06 грн.(а.с.57). Зазначена сума нарахована за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання позивача по декларації від 20.10.2009 року за вересень 2009 року. Однак, як вбачається з платіжних доручень, банківських виписок, позивач не сплачував суми податків за вказані періоди, а сплачував кошти за IV квартал 2009 року, листопад та грудень 2009 року.
Під час перевірки фактичної обґрунтованості висновку відповідача щодо порушення позивачем граничних строків сплати податкових зобов'язань з ПДВ судом встановлено, що за вересень, жовтень 2009 року та згідно податкового повідомлення-рішення від 11.06.2010 року № 0001901552/0 зобов'язання сплачене зі строком затримки у 191 день; за листопад, грудень 2009 року та згідно податкового повідомлення-рішення від 20.07.2010 року № 0002251552/0 зобов'язання сплачене зі строком затримки у 197 днів; за вересень 2009 року та згідно податкового повідомлення-рішення від 30.04.2010 року № 0001471552/0 зобов'язання сплачене зі строком затримки у 171 день .
Наведене свідчить про те, що позивач порушив строки сплати податкових зобов'язань з ПДВ за вересень-грудень 2009 року, однак, обраховуючи строки затримки, відповідач виходив не із фактичних дат сплати позивачем цих податкових зобов'язань згідно призначення платежу у платіжних дорученнях, а із дат самостійного зарахування податковим органом сплачених позивачем сум податкових зобов'язань у рахунок погашення податкового боргу.
Отже, матеріали справи свідчать, що визначені позивачем реквізити «призначення платежу»у згаданих платіжних дорученнях не враховано податковим органом під час зарахування сплачених сум зобов'язань у особовому рахунку платника податку, оскільки сплачені суми відповідач скерував на погашення податкового боргу за попередні періоди.
Неправильне визначення Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Львівської області строків фактичної сплати позивачем узгоджених податкових зобов'язань за вересень - грудень 2009 року та відповідно строків затримки спростовує висновок акту перевірки про визначення прострочених днів затримки сплати узгоджених зобов'язань, що безпосередньо впливає на суму штрафних санкцій, визначених у спірних податкових повідомленнях-рішеннях від 11.06.2010 року № 0001901552/0, від 20.07.2010 року № 0002251552/0, від 30.04.2010 року № 0001471552/0.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що був чинним на час правовідносин, визначено порядок сплати зобов'язань платників податків, зокрема п.п. 17.1.7 п. 17 ст. 17 Закону встановлено відповідальність у вигляді штрафу за порушення граничних строків сплати узгоджених сум зобов'язань.
Відповідно до підпунктів 5.3.1 та 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
У разі визначення податкового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах «а»- «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, платник податків зобов'язаний погасити нараховану суму податкового зобов'язання протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення, крім випадків коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру апеляційного узгодження.
З матеріалів справи слідує, що узгоджені суми податкових зобов'язань позивача підтверджено наявними копіями податкових декларацій та платіжних доручень із зазначенням періодів за які проведено оплату у відповідних графах «призначення платежу»(а.с.11-30, 33-55, 58-80).
Виходячи із аналізу вказаних нормативних положень колегія суддів приходить до висновку, що нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», передбачено пріорітет погашення податкового боргу перед сплатою податкових зобов'язань по відповідному податку. Разом з тим, вищезазначені норми цього ж Закону України не встановлюють порядок та черговість (а також право) зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлюють відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.
При цьому, слід звернути увагу на те, що нормами п. 16.3.3 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковим органам було надано право розподілу суми, сплаченої платником податків в рахунок погашення податкового боргу (який відповідно до п.1.3 Закону включає суму пені) на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини) за умови, що платником податків при сплаті податкового боргу у відповідному платіжному дорученні не було окремо визначені суми, що спрямовуються на погашення податкового боргу, та окремо суми, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу; або, якщо визначення відповідних сум боргу та пені платником податків було зроблено з порушенням відповідної пропорції.
Отже, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що на час виникнення правовідносин не було передбачено права у податкового органу за власною ініціативою (примусово та без згоди на те платника податку) направляти кошти такого платника податків, сплачених ним для погашення податкових зобов'язань (і про це зазначається платником податків у відповідному платіжному дорученні), для погашення по відповідному податку нарахованого та встановленого платнику податку відповідним податковим органом податкового боргу. При цьому, відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачений спосіб примусового стягнення активів платника податків для погашення його податкового боргу - виключно за рішенням суду.
Крім того, п.п. 8.6.2 п. 8. 6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з урахуванням положень п.п. «б»п.п. 8.6.1 п.8.6 ст. 8 цього ж Закону не встановлюють заборону для платників податків щодо розпорядження своїми оборотними коштами, зокрема, для сплати поточних податкових зобов'язань.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що зміна призначення платежу за наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями здійснена податковим органом поза межами наданих законодавством повноважень, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державного влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 202, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Аргентум» задовольнити повністю.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року у справі № 2а-9099/10/1370 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.06.2010 року № 0001901552/0, від 20.07.2010 року № 0002251552/0, від 30.04.2010 року № 0001471552/0.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: О.Б. Заверуха
Судді: О.М. Гінда
В.В.Ніколін