Справа: № 826/12121/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.
Іменем України
04 листопада 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Чаку Є.В.
При секретарі: Ковтун І.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №60926552208, №60826552208, -
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року адміністративний позов ТОВ "Агрокс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №60926552208, №60826552208- задоволено.
Своїм рішенням суд, зокрема, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 29 квітня 2014 року №60826552208, №60926552208, прийняті Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у міста Києві.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Агрокс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Мілана» за період діяльності з 01 вересня 2011 року по 31 грудня 2011 року.
За результатами перевірки позивача складено Акт від 15 квітня 2014 року №341/26-55-22-08/31606380, яким встановлено порушення позивачем норм статті 134, пп. 138.1. п. 138.1, п. 138.2 статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1, статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 625 660 грн.; п. 185.1 статті 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит в деклараціях з податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 544 052,1 грн.
На підставі складеного акту перевірки, 29 квітня 2014 року ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення №60926552208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 625 660 грн.; № 60826552208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 680 065 грн. (за основним платежем 544 052 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 136 013 грн.).
Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в судовому порядку.
Судом першої інстанції встановлено, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Мілана».
Зокрема, між позивачем та ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Мілана» укладено договір про надання послуг від 06 вересня 2011 року №06-09/11У, предметом якого є розміщення і супроводження замовлень витратних матеріалів для фасування засобів захисту рослин компанії «Сингента», «Байрон» та інш.; збір, компонування, оптимізація заявок, формування і розміщення замовлення на виготовлення і поставку пакувальної плівки з нанесенням кольорової печаті у відповідності з вимогами замовника і по макету замовника; формування і розміщення замовлення на виготовлення і поставку споживчої тари, проміжної тари, маркуючи етикеток, наклейок, інструкцій; розміщення замовлення на виготовлення і поставку пластикових флаконів з логотипом компанії; розміщення замовлення на виготовлення і поставку пробок, стаканів з мітками, ампул, блістерів, блістер них етикеток; проведення погодження дизайнів витратних матеріалів з замовником і компаніями; здійснення передачі витратних матеріалів на склад замовника.
Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.
ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.
Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, контрагент позивача мав статус платника ПДВ на момент здійснення описаних в Акті перевірки господарських операцій, як того вимагає ПКУ при здійснені оподатковуваних операцій та був зареєстрований в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.
З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі наступних первинних документів: видаткових та податкових накладних, актів прийняття-здачі робіт, товарно-транспортних накладних, банківських виписок по особовому рахунку позивача.
Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.
Крім того, ані а Акті перевірки позивача, ані в апеляційній скарзі не міститься жодних зауважень податкового органу щодо змісту цих документів, посилань на їх не відповідність вимогам законодавства тощо.
Слід зазначити, що відповідачем було здійснено посилання на акт Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 24 липня 2013 року №30/22-2/30523272 встановлено, що ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Мілана». У вищевказаному акті зазначено, що перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із підприємствами-постачальниками та підприємствами-покупцями.
Опираючись на інформацію, наведену в Акті про неможливість проведення зустрічної звірки, податковий орган оскаржуваним Актом перевірки визнав нікчемними правочини, укладені позивачем з контрагентом, такими, що не здійснювалися, а лише оформлювалися.
Проте, з аналізу норм цивільного законодавства, зокрема, статей 219, 220, 221, 224, 228, 234 ЦК України, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. В матеріалах справи жодних допустимих доказів на підтвердження недійсності право чинів не міститься.
Також, відповідач зазначає, що відповідно до протоколу допиту свідка засновника та директора ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Мілана» ОСОБА_3 встановлено, що останній зареєстрував товариство за грошову винагороду, підприємницькою діяльністю не займався, документи не підписував.
Факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.
Однак, в матеріалах справи не міститься жодних вироків щодо посадових осіб позивача чи його контрагентів щодо ухиляння від сплати податків та зборів бо будь-яких інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.
Отже позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та його контрагентами.
Також необхідно зазначити, що невиконання контрагентом зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.
Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.
Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства
А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.
Таким чином обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Отже суд першої інстанції при винесенні постанови було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Файдюк В.В.
Судді: Чаку Є.В.
Мєзєнцев Є.І.