15 жовтня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/973/14
Категорія: 6.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
при секретарях Голбан К.В. і Сівєлькіній С.Є.,
за участю представника прокуратури Лукіної В.М., представника відповідача Кравченка Ю.А., 3-ї особи ОСОБА_4, розглянувши у відритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року по справі за адміністративним позовом Заступника прокурора Миколаївської області до Головного управління Держземагенства України в Миколаївській області та 3-ї особи ОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування наказів,-
В квітні 2013 року заступник прокурора Миколаївської області звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до ГУ Держземагенства України в Миколаївській області та 3-ї особи ОСОБА_4, в якому просив суд:
- визнати протиправними та скасувати накази ГУ Держземагенства України в Миколаївській області від 20.12.2013 року про надання ОСОБА_4 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду з сільськогосподарських земель державної власності для ведення фермерського господарства в межах території Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області:
1) №МК/4823355700:12:000/00000311 на земельну ділянку орієнтовною пл.138,6875 га;
2) №МК/4823355700:12:000/00000312 на земельну ділянку орієнтовною пл.188,8999 га;
3) №МК/4823355700:12:000/00000313 на земельну ділянку орієнтовною пл.105,7241 га;
4) №МК/4823355700:12:000/00000314 на земельну ділянку орієнтовною пл.114,7234 га;
- визнати протиправними та скасувати накази ГУ Держземагенства України в Миколаївській області від 27.12.2013 року про затвердження проектів землеустрою та передачу ОСОБА_4 в оренду строком на 15 років земельних ділянок з земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства:
1) №МК/4823355700:12:000/00000326 загальною площею 105,3867 га, з кадастровим номером 4823355700:12:000:0216;
2) №МК/4823355700:12:000/00000327 загальною площею 188,5282 га, з кадастровим номером 4823355700:12:000:0214;
3) №МК/4823355700:12:000/00000328 загальною площею 109,9937 га, з кадастровим номером 4823355700:12:000:0213;
4) №МК/4823355700:12:000/00000329 загальною площею 136,6614 га, з кадастровим номером 4823355700:12:000:0215.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що оскаржуваними наказами було незаконно надано 3-ї особі близько 540 га землі сільськогосподарського призначення нібито для ведення фермерського господарства. До того ж, прокурор вказав, що відповідач, при виданні цих наказів, керувався лише тільки нормами ЗК України без урахування вимог Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003р. №973-IV і не врахував той факт, що частина виділених земельних ділянок розташована в межах прибережної захисної смуги водного об'єкту - Засільського водосховища.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Миколаївської області - відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, 25.07.2014р. 1-й заступник прокурора Миколаївської області подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального і матеріального права та просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.06.2014 року, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
01.12.2011 року 3-ї особа ОСОБА_4 (підрядник) уклав із ТОВ «Агро-Торгівельна фірма «Агро-Діло»» (замовник) цивільно-правовий договір, предметом якого є проведення Підрядником (т.б. ОСОБА_4) за завданням Замовника комплексу сільськогосподарських робіт, в т.ч. пов'язаних з обробкою механізованою тракторною бригадою земельних ділянок.
В грудні 2014 року 3-ї особа ОСОБА_4, який працює юрисконсультом ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані», звернувся до ГУ Держземагенства України в Миколаївській області із заявами про надання йому у строкове платне користування (оренду) 4-х земельних ділянок в межах території Первомайської селищної ради Жовтневого р-ну Миколаївської області для ведення фермерського господарства терміном на 49 років.
20.12.2013р. начальник ГУ Держземагенства України в Миколаївській області видав накази про надання ОСОБА_4 відповідних дозволів на розроблення документації із землеустрою:
- №МК/4823355700:12:000/00000311 на земельну ділянку орієнтовною пл.138,6875 га;
- №МК/4823355700:12:000/00000312 на земельну ділянку орієнтовною пл.188,8999 га;
- №МК/4823355700:12:000/00000313 на земельну ділянку орієнтовною пл.105,7241 га;
- №МК/4823355700:12:000/00000314 на земельну ділянку орієнтовною пл.114,7234 га.
27.12.2013р. були виготовлені висновки державної експертизи землевпорядної документації із зауваженнями та пропозиціями до землевпорядної документації, яку на замовлення 3-ї особи виготовив ФОП ОСОБА_5: №554-143/11 - щодо земельної ділянки відповідно до наказу №МК/4823355700:12:000/00000312; №554-144/11 - щодо земельної ділянки відповідно до наказу №МК/4823355700:12:000/00000311; №554-145/11 - щодо земельної ділянки відповідно до наказу №МК/4823355700:12:000/00000313.
В цей же день 3-ю особою, відповідно до зауважень відповідача, було допрацьовано землевпорядну документацію, про що заступником начальника Держземагенства у Жовтневому районі були зроблені резолюції на вказаних висновках.
27.12.2013 року начальник ГУ Держземагенства України в Миколаївській області видав накази про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду, якими 3-й особі терміном на 15 років надано землі сільськогосподарського призначення (ріллі) для ведення фермерського господарства із земель державної власності в межах території Первомайської селищної ради Жовтневого р-ну Миколаївської області:
- №МК/4823355700:12:000/00000326 загальною площею 105,3867 га, з кадастровим номером 4823355700:12:000:0216;
- №МК/4823355700:12:000/00000327 загальною площею 188,5282 га, з кадастровим номером 4823355700:12:000:0214;
- №МК/4823355700:12:000/00000328 загальною площею 109,9937 га, з кадастровим номером 4823355700:12:000:0213;
- №МК/4823355700:12:000/00000329 загальною площею 136,6614 га, з кадастровим номером 4823355700:12:000:0215.
Не погоджуючись з вказаним вище наказами відповідача прокурор оскаржив їх до суду.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи прокурору у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог, а також з того, що оскаржувані накази відповідача є правомірними та відповідаючими діючому на той час законодавству.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, не може погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх необґрунтованими та не заснованими на законі, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до змісту ст.ст.1,78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній і державній власності та є, в свою чергу, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною Держави.
Згідно із приписами ст.ст.3,4 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до положень ч.4 ст.122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи (яким в даному випадку є відповідач - ГУ Держземагенство України в Миколаївській області) передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч.8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
При цьому, землями сільськогосподарського призначення, згідно із ст.22 ЗК України, визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Так, як встановлено ч.2 ст.123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У такому клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення, а також додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Разом з тим, слід зазначити, що з метою визначення правових, економічних та соціальних засад створення та діяльності фермерських господарств, як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян, у галузі сільського господарства України, було прийнято Закон України «Про фермерське господарство» №973, завданням якого, серед іншого, є забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
Як слідує з положень ст.2 Закону України «Про фермерське господарство» відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Таким чином, з системного аналізу вищезазначених норм діючого законодавства видно, що питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності для створення фермерських господарств безпосередньо регулюється не тільки Земельним кодексом України, але і Законом України «Про фермерське господарство».
Саме вищевказаний Закон №973 визначає та регулює особливості, підстави та порядок набуття прав на землю для ведення фермерського господарства.
Зокрема, статтею 7 вказаного Закону України «Про фермерське господарство» передбачено порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Так, у зазначеній статті визначені певні вимоги до заяви особи, яка звертається до уповноваженого органу з метою отримання земельних ділянок для вказаних цілей та необхідний перелік документів, які до неї долучаються. Саме в цій статті вказано на те, що основною передумовою для отримання особою земель є наявність відповідного досвіду роботи у сільському господарстві та освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Проте, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, 3-я особа - ОСОБА_4, який звернувся до ГУ Держземагенства України в Миколаївській області із заявами про надання йому у строкове платне користування (оренду) спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства, має вищу юридичну (а ні аграрну) освіту та працює юрисконсультом ТОВ «Юкрейніан Шугар Компані» і відповідного досвіду роботи у сільському господарстві не має.
При цьому, слід звернути увагу на те, що саме з вказаних підстав відповідач, з посиланням саме на вимоги ст.7 Закону України «Про фермерське господарство», неодноразово відмовляв іншим заявникам, які раніше зверталися до нього з аналогічними заявами, що підтверджується наявними в матеріалах справи листами-відповідями від 12.08.2013р., 30.08.2013р., 16.09.2013р., 25.09.2013р., 02.10.2013р., 01.11.2013р., 13.12.2013р., 17.12.2013р., 31.12.2013р. (т.1 а.с.158-169).
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, на спірні земельні ділянки також претендувала і Жовтнева Центральна районна лікарня, якій ще в червні 2012р. розпорядженням голови РДА №425-р від 26.06.2012р. навіть було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, який, в свою чергу, лікарнею було виготовлено та в липні 2013р. представлено на затвердження до ГУ Держземагенства, однак відповідач, неодноразово повертав цей проект на доопрацювання і в подальшому, так його і не затвердив, а в грудні 2013р. взагалі чомусь передав ці земельні ділянки ОСОБА_4
Таким чином, вказані факти, на думку судової колегії, свідчать про неоднаковий підхід відповідача до цього питання та не дотримання ним передбачених ст.2 КАС України, принципів неупередженості, добросовісності та рівності перед законом.
До того ж, вказані вище листи-відмови ГУ Держземагентства, яке на той час було єдиним органом, уповноваженим розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення державної власності, на думку суду 2-ї інстанції, беззаперечно підтверджують, що відповідач при наданні таких земель для ведення фермерського господарства зобов'язаний враховувати вимоги Закону України «Про фермерське господарство», як спеціального законодавчого акту, що, в свою чергу, він фактично і робив до звернення ОСОБА_4
Отже, за таких обставин, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що Держземагентство при відведенні земель для ведення фермерського господарства не повинно враховувати вимоги ст.7 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки останні стосуються виключно районної державної адміністрації чи місцевої ради.
Також, при цьому необхідно вказати, що неузгодженість між вищезазначеними нормами Закону України «Про фермерське господарство» та Земельного кодексу України обумовлена внесенням змін до ст.122 ЗК України щодо суб'єкта, уповноваженого розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення.
Так, Верховною Радою України 06.09.2012р. було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинність з 01.01.2013р., яким статтю 122 ЗК України викладено в новій редакції, яка, в свою чергу, передбачає передачу повноважень по розпорядженню земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності для всіх потреб в межах області до Державного агентства земельних ресурсів України та його територіальних органів.
Таким чином, як вже зазначалося вище, земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства передаються у власність або користування центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та його територіальними органами. А районні державні адміністрації та місцеві ради, відповідно, втрачають такі повноваження щодо відведення у власність або користування земель указаної категорії.
Отже, колізія між нормою Закону України «Про фермерське господарство» та нормою Земельного кодексу України полягає лише у визначенні органу, який вправі розпоряджатись земельними ділянками для ведення фермерського господарства. Інші ж положення вказаного Закону не суперечать ЗК України та відповідно, обов'язкові для виконання.
Не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам законодавства і висновки суду 1-ї інстанції про недоведеність факту входження 2-х спірних земельних ділянок, наданих 3-й особі, в межі прибережної захисної смуги Засільського водосховища.
Так, у відповідності до змісту ч.5 ст.88 Водного кодексу України та ст.60 Земельного кодексу України, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше 2 (двох) кілометрів від урізу води, а для водосховищ шириною 50 метрів.
Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.
Як слідує з положень ст.1 Закону України «Про землеустрій», документація із землеустрою - це затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.
При цьому, ст.25 вказаного Закону визначено, що документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації.
В проектах землеустрою щодо відведення в оренду ОСОБА_4 земельних ділянок площами 109,9937 га та 188,5982 га, які містяться в матеріалах справи, є в наявності і плани відведення ділянок, і кадастрові плани цих ділянок, і експлікації земельних угідь, відповідно до яких, спірні з/ділянки частково розташовані у прибережній захисній смузі Засільського водосховища та на них встановлені і діють спеціальні обмеження.
Також у планах зон дії обмежень та обтяжень земельних ділянок та актах встановлення меж зони дії обмежень від 23.12.2013р. на частину земельних ділянок встановлені обмеження щодо їх використання типу 05.02 «прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах».
Окрім цього, як видно з наданої суду 1-ї інстанції схеми «Ложе водосховища» з водогосподарського паспорту Засільського водосховища, навколо вказаної водойми встановлена прибережна захисна смуга шириною 50 м.
Зазначені текстові та графічні матеріали, як і проекти відведення земельних ділянок площами 109,9937 га і 188,5982 га погоджено замовником (ОСОБА_4) з відділом Держземагентства у Жовтневому районі.
Отже, наявні в проекті землеустрою текстові та картографічні матеріали беззаперечно свідчать про те, що частини спірних земельних ділянок входять в межі прибережної захисної смуги, на яких встановлені і діють спеціальні обмеження, що, в свою чергу, фактично залишилось поза увагою суду 1-ї інстанції.
При чому, судова колегія зазначає, що нездійснення уповноваженим органом організації робіт з винесення в натурі та влаштування прибережних захисних смуг вздовж річок, морів та навколо водойм не є належною підставою для висновку про взагалі відсутність прибережної захисної смуги.
Таким чином, частини вищезазначених спірних земельних ділянок виділені під прибережну захисну смугу і за своїм цільовим призначенням фактично відносяться до категорії земель водного фонду (ст.19 ЗК України).
До того ж, необхідно вказати, що п.2.9 «Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок» (затв. наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004р. №434) передбачено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст.88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996р. № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.
Відповідно до статті 1 Водного кодексу України, під прибережною захисною смугою розуміється частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Частиною ж 1 ст.90 ВК України, в свою чергу, передбачено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.
Водночас, як видно з матеріалів справи та вже зазначалося вище, спірні земельні ділянки передані відповідачем ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства, розташовані на відстані менше ніж 50 метрів від урізу води водосховища.
Проте, враховуючи, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами 109,9937 га і 188,5982 га, в порушення вимог ст.186-1 ЗК України, не були наданні для погодження Управлінню екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації, як такі, що розташовані в межах прибережної захисної смуги Засільського водосховища, то вказане фактично унеможливило виконання відповідних вимог законодавства зазначеним органом.
При цьому, слід звернути увагу на те, що аналогічна позиція міститься і в постановах Верховного Суду України від 21.05.2014р. (по справі №6-16ц14) та від 09.09.2014р. (по справі №915/1224/13), ухвалах Вищого адміністративного суду України від 15.05.2013р. (у справі №К/9991/2280/11) та від 24.10.2013р. (у справі №К/9991/43952/11).
Так, зокрема в постанові Верховного Суду України від 09.09.2014р. (по справі №915/1224/13) зазначено, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою для встановлення прибережної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних смуг, встановлених ст.88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови КМУ №486 від 08.05.1996р. «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», тобто відсутність землевпорядної документації не змінює правового режиму прибережної смуги.
У відповідності до вимог ч.1 ст.244-2 КАС України, рішення Верховного суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень та для всіх судів України.
Таким чином, виходячи з викладеного, судова колегія вважає висновки суду 1-ї інстанції про те, що єдиним належним доказом того, що спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі є проект землеустрою по встановленню такої прибережної захисної смуги, який в даному випадку відсутній, помилковими та не заснованими на законі.
Отже, за таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач, в даному випадку, надав позивачу частину вказаних вище 2-х земельних ділянок фактично із земель водного фонду для ведення фермерського господарства, т.б. без зміни цільового призначення і за відсутності позитивного висновку природоохоронного органу, що, в свою чергу, є грубим порушенням вимог земельного законодавства.
Крім того, судова колегія ще вважає за необхідне зазначити й про те, що суд 1-ї інстанції, всупереч вимогам ст.159 КАС України, взагалі не надав будь-якої правової оцінки доводам прокурора стосовно відсутності у наданих 3-ю особою проектах землеустрою позитивного висновку експертизи землевпорядної документації.
Так, згідно із ч.6 ст.123 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
Аналогічна норма міститься і в ст.35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», в якій вказано, що лише позитивні висновки державної експертизи землевпорядної документації є підставою для прийняття органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування відповідного рішення. Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.
При цьому, висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується.
До того ж, пунктом 3.5.3. «Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації» (затв. наказом Держкомзему №391 від 03.12.2004р.) передбачено, що підготовлені висновки державної експертизи повинні зводитись до 3-х можливих варіантів:
1) землевпорядна документація в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України встановленим нормам і правилам, оцінюється позитивно та погоджується (у разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок);
2) землевпорядна документація не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, повертається на доопрацювання;
3) землевпорядна документація, яка не відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується.
Однак, разом з тим, як вбачається з наявних в матеріалах справи висновків державної експертизи землевпорядних документацій №553-143/11, №554-144/11, №555-145/11, №556-146/11 від 27.12.2013р., на підставі яких відповідачем були прийняті оскаржувані накази про затвердження відповідних проектів землеустрою, надані 3-ю особою проекти землеустрою не в повній мірі відповідають вимогам чинного законодавств України, встановленим нормам і правилам, а тому вони були повернуті на доопрацювання (що відповідає пп.2 п.3.5.3 Методики).
Водночас, як видно з вказаних вище висновків державної експертизи землевпорядних документацій від 27.12.2013р., складених керівником відділу ДЗЕ та затверджених 1-м заступником ГУ Держземагенства України в Миколаївській області, на них маються письмові відмітки заступника начальника відділу Держземагенства у Жовтневому районі від 27.12.2013р. про нібито доопрацювання цих проектів землеустрою. Але, при цьому, ні відповідачем, ні 3-ю особою, не надано до суду 2-ї інстанції жодних належних доказів такого швидкого (т.б. в той же день) доопрацювання 5-ти пунктів зауважень.
До того ж, колегія суддів звертає увагу й на те, що зі змісту цих висновків державної експертизи землевпорядних документацій, в свою чергу, слідує, що останні, не зважаючи на зазначені вище відмітки, не містять жодної інформації саме про позитивну оцінку наданих третьою особою проектів землеустрою та власне про їх погодження, в тому числі і після їх додаткового доопрацювання.
Отже, за таких обставин, судова колегія вважає, що на момент прийняття відповідачем спірних наказів про затвердження проектів землеустрою, в останніх фактично були відсутні затверджені позитивні висновки державної експертизи землевпорядних документацій, що, в свою чергу, відповідно до вимог ч.13 ст.123 ЗК України, є підставою для відмови у затверджені таких проектів землеустрою.
При цьому, необхідно вказати, що аналогічна позиція з цього питання міститься і в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04.02.2014р. (справа №К/800/44348/13).
Також, ще слід зазначити й про те, що згідно із приписами ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, у відповідності до ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що в свою чергу, в даному випадку, не було зроблено представником відповідача при розгляді цієї справи в суді 2-ї інстанції.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було грубо порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв'язку із тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.202 КАС України, вважає за необхідне скасувати постанову окружного суду та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог прокурора.
Керуючись ст.ст.195,196,198,202,205,207,254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області - задовольнити.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов заступника прокурора Миколаївської області - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати накази ГУ Держземагенства України в Миколаївській області від 20.12.2013 року про надання ОСОБА_4 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду з сільськогосподарських земель державної власності для ведення фермерського господарства в межах території Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області: №МК/4823355700:12:000/00000311 на земельну ділянку орієнтовною площею 138,6875 га; №МК/4823355700:12:000/00000312 на земельну ділянку орієнтовною площею 188,8999 га; №МК/4823355700:12:000/00000313 на земельну ділянку орієнтовною площею 105,7241 га; №МК/4823355700:12:000/00000314 на земельну ділянку орієнтовною площею 114,7234 га.
Визнати протиправними та скасувати накази ГУ Держземагенства України в Миколаївській області від 27.12.2013 року про затвердження проектів землеустрою та передачу ОСОБА_4 в оренду строком на 15 років земельних ділянок з земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства: №МК/4823355700:12:000/00000326 загальною площею 105,3867 га, з кадастровим номером 4823355700:12:000:0216; №МК/4823355700:12:000/00000327 загальною площею 188,5282 га, з кадастровим номером 4823355700:12:000:0214; №МК/4823355700:12:000/00000328 загальною площею 109,9937 га, з кадастровим номером 4823355700:12:000:0213; №МК/4823355700:12:000/00000329 загальною площею 136,6614 га, з кадастровим номером 4823355700:12:000:0215.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко