29 жовтня 2014 року Справа № 44380/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Кухтея Р.В., Іщук Л.П.,
з участю секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,
представника позивача Лебідко Ю.І.,
представника третьої особи Винницького Ю.В., Грицини Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу релігійної громади Римо-католицької Церкви Святої Марії Магдалени постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року у справі за її позовом до Львівської міської ради, Державного комітету України у справах релігії, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, Львівський будинок органної та камерної музики про визнання неправомірною бездіяльності, визнання нечинною та скасування ухвали, -
У квітні 2010 року релігійна громада Римо-католицької Церкви Святої Марії Магдалени (далі - Релігійна громада) звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати бездіяльність Державного комітету України в справах релігії (далі - Комітет) неправомірною та визнати нечинною і скасувати ухвалу Львівської міської ради (далі - Рада) № 3372 від 11 березня 2010 року «Про надання в оренду нежитлових приміщень по вул. Ст. Бандери, 10».
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року у справі № 2а-5794/10/1370 у задоволенні позову було відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі Релігійна громада просить зазначену постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нову про задоволення її позову.
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради (далі - Виконком) від 29.11 1990 року про передачу приміщення костьолу на баланс державного історико-архітектурного заповідника, як пам'ятки архітектури не приймалось, а приймалось рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради. Отже, не можна говорити про комунальну власність міста, а лишень про державну власність, де органом управління від імені держави виступав виконавчий комітет Львівської обласної ради відповідно до чинного на той час Закону СРСР «Про власність».
Ухвалою Ради № 702 від 29 червня 2000 року було передано до комунальної власності міста Львова Львівський будинок органної та камерної музики (далі - ЛБОКМ).
Однак, відповідно до ст. 34 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, а тепер відповідно до норм ЦК та ГК, за установою закріплюється майно на праві оперативного управління.
Тому, якщо весь цей час ЛБОКМ орендує приміщення костьолу, то зазначеною постановою у комунальну власність міста приміщення костьолу не передавалось.
Посилання суду на постанову постанова Кабінету Міністрів України № 1005 є необґрунтованим, оскільки йдеться про обов'язок Львівської обласної державної адміністрації забезпечити укладення угоди на використання релігійною громадою приміщення костелу на умовах, визначених Законом України «Про охорону культурної спадщини».
Оскільки йдеться про пам'ятку національного значення, то ст. 18 вказаного Закону передбачено, що пам'ятка не може надаватись у вторинне користування, тобто можна укласти лише договір найму і укладення договору піднайму на цей об'єкт забороняється. Договір на користування з релігійною громадою відповідно до цієї постанови не було укладено з боку жодного органу державної влади і місцевого самоврядування.
Щодо договору оренди від 11 січня 2006 року та охоронного договору від 11 січня (а не червня) 2006 року між ЛБОКМ та управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (далі - Управління), то договір оренди не відповідає вимогам ст. 210, 220, 793, 794 ЦК України, не є нотаріально посвідчений та не зареєстрований, а тому відповідно до ст. 215 ЦК є нікчемним і визнання його недійсним судом не потребується і він не може бути доказом в справі. Тому посилання про переважне право на продовження дії договору оренди від 11 січня 2006 року з ЛБОКМ є не прийнятним.
Щодо договору оренди від 13 жовтня 2011 pоку, що укладений відповідно до оспорюваної ухвали, то його укладення стало можливим внаслідок відмови суду забезпечити позов.
Окрім того, апелянт заперечує можливість застосовування до спірних правовідносин норм постанови Кабінету Міністрів України № 137 від 14 лютого 2002 року через відсилання у ній на об'єкти культурної спадщини за постановою № 83, яка втратила чинність. Норми цієї постанови є загальні у порівнянні з постановою Кабінету Міністрів України № 1005, де визначено порядок передачі в користування костьолу Святої Марії Магдалени.
Висновок суду про неможливість прийняття будь-якого рішення стосовно культової будівлі Виконкомом одноособово не стосується справи, оскільки його дії не оскаржуються.
Приміщення костьолу не є простим комунальним майном, а культовим майном і його особливий статус визначає Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Однак Рада не тільки не виконала норми зазначеного Закону та підзаконних актів, але й відверто порушила вимоги ст. 3, 4 Закону України «Про місцеве самоврядування», де визначено принцип гласності, внаслідок чого порушено право релігійної громади на присутність при розгляді питання оренди костьолу, тобто проігнорувала потреби релігійної громади в храмі.
Ухвала прийнята без погодження з центральним органом виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини, як цього вимагає Закон України «Про охорону культурної спадщини» (п.25 ст. 5) та постійної депутатської комісії з питань архітектури, містобудування та охорони історичного середовища Ради, як цього вимагає Положення про комісію та Регламент Ради.
В ухвалі № 3372 не зазначено про вирішення питання щодо культової будівлі, та невірно зазначено поштову адресу - вул. Бандери, 10 замість вул. Бандери, 8 у м. Львові.
Судом першої інстанції без зазначення мотивів не було враховано положень ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», Указу Президента України від 4 березня 1992 р. «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна», розпорядження Президента України від 22 червня 1994 р. «Про повернення релігійним організаціям культового майна», розпорядження від 7 травня 1998 pоку Kабінету Mіністрів України № 290-р, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Церква села Сосулівка проти України» про зобов'язання держави щодо повернення культового манна релігійним організаціям.
Неправомірність бездіяльності Комітету виражається у тому, що він не забезпечив реалізації державної політики, не займався вирішенням питань, пов'язаних із передачею культової будівлі.
Релігійна громада стверджує, що було порушено права релігійної громади за Законами України, але й як національної меншини за релігійною ознакою згідно міжнародних пактів, що стали частиною національного законодавства Украйни, Конвенції про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, Рамкової конвенції про захист національних меншин
Представник позивача у ході апеляційного розгляду підтримала доводи, викладені у поданій апеляційній скарзі, та просила задовольнити її у повному обсязі.
Представники третіх осіб ЛБОКМ та Управління у судовому засіданні апеляційного суду заперечили обґрунтованість доводів апелянта та просили залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Представник - Міністерства культури України - правонаступника відповідача Державного комітету України в справах релігії, та представник Ради на виклик апеляційного суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи у його відсутності на підставі ч. 4 ст. 196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Відмовляючи у задоволенні позову Релігійної громади, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.
Згідно із архівною довідкою від 13.12.2004 року № 465/01/22 (вих.) у м. Львові по вул. Леона Сапєги, 10 (тепер - Степана Бандери), числиться костел Святої Марії Магдалини і будинок парафіяльного уряду з помешканням пароха, які до 1962 року були власністю костельної громади.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29.11.1990 року № 450 «Про історико-культурну заповідну територію м. Львова» на баланс Державного історико- архітектурного заповідника передано пам'ятки архітектури, у тому числі Костел Магдалини.
29.06.2000 року згідно з ухвалою Львівської міської ради № 702 «Про прийняття у власність територіальної громади м. Львова цілісних майнових комплексів установ культури» Львівський будинок органної та камерної музики передано у власність територіальної громади м. Львова.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2001 року № 1005 «Про використання культових споруд - визначних пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям» було підтримано пропозицію Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики, Державного комітету у справах релігій, Київської міської та Львівської обласної державних адміністрацій щодо використання для проведення богослужінь, зокрема, костелу Магдалини (охоронний номер 345 м. Львів) - митрополією Римсько-католицької церкви на Великодні свята (два тижні), в дні дванадесятих і храмових свят, а також визначних державних подій. При цьому зобов'язано, зокрема, Львівську обласну державну адміністрацію, забезпечити укладення угод про періодичне використання релігійними організаціями зазначеної споруди на умовах, визначених Законом України «Про охорону культурної спадщини».
11.06.2006 року між управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради та ЛБОКМ було укладено охоронний договір № 14, за яким останній зобов'язався використовувати костел Магдалини під концертний зал органної та камерної музики.
11.01.2006 року між управлінням охорони історичного середовища (як орендодавцем) та ЛБОКМ (як орендарем), також було укладено договір оренди б/н нерухомого майна - Костелу Магдалини (в цілому), за яким орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування відповідні нежитлові приміщення загальною площею 1384, 4 м2 (з призначенням - під концертний зал органної музики) на строк з 01.01.2006 року по 01.01.2011 року.
Згідно з п. 12 даного договору оренди у розділі «Особливі умови», релігійній громаді Римо-католицької Церкви Святої Марії Магдалини надано дозвіл на безоплатну суборенду на термін дії основного договору на приміщення на І поверсі захристії 30,4 м2, відгородженої кімнати 10,0 м2, приміщення залу костелу, коридорів, туалетів на І поверсі закріплюються у спільному користуванні. Між релігійною громадою Римо-католицької Церкви Святої Марії Магдалини та ЛБОКМ укласти угоду на користування вказаними приміщеннями із зазначенням графіку богослужінь, а також проведення розрахунку експлуатаційних витрат і за тепло-, водо-, електропостачання та інших спільних витрат і визначення умов їх оплати.
Релігійна громада отримувала проекти угод щодо суборенди, однак відмовлялася такі підписувати з підстав недосягнення згоди сторін у користуванні об'єкта - Костелу Святої Марії Магдалини для проведення богослужінь. Окрім цього, релігійна громада, в свою чергу, подавала проекти договору щодо використання приміщень костелу до управління охорони історичного середовища, однак останнє відмовляло в укладанні такого договору з релігійною громадою, у зв'язку із тим, що будівлю костелу передано в оренду Львівському будинку органної та камерної музики.
Оскільки спірне нежитлове приміщення є комунальною власністю, то відносини, пов'язані з передачею в оренду спірного майна, регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
У відповідності з частиною 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін. Умови договору оренди на новий строк встановлюються за домовленістю сторін.
22.09.2009 року Львівський будинок органної та камерної музики звернувся із заявою до управління комунальної власності Львівської міської ради про продовження договору оренди об'єкта від 11.01.2006 року б/н, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул., Ст. Бандери, 8 загальною площею 1384,4 м2 терміном на 20 років з метою організації та проведення концертів.
Згідно витягу з протоколу № 22 від 23.12.2009 року засідання комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади м. Львова, рекомендовано управлінню комунальної власності підготувати проект ухвали про надання в оренду ЛБОКМ нежитлових приміщень підвалу площею 88,0 м2, І поверху площею 978,6 м2, ІІ поверху площею 109,2 м2 та ІІІ поверху площею 184,7 м2 на вул. Ст. Бандери, 10 для організації та проведення концертів терміном на 20 років.
11.02.2010 року згідно з ухвалою Ради № 3372 «Про надання в оренду нежитлових приміщень на вул. С.Бандери, 10», ЛБОКМ для організації та проведення концертів надано в оренду терміном на 20 років нежитлові приміщення на вул. С. Бандери, 10: підвалу площею 88,0 м2, ІІ поверху площею 978,6 м2, ІІІ поверху площею 15,9 м2, IV поверху площею 28,5 м2.
13.10.2010 року відповідно до ухвали Ради № 3372 від 11.03.2010 року, Управління та ЛБОКМ уклали договір оренди № Г-7612-10 терміном на 20 років - з 13 жовтня 2010 року до 13 жовтня 2030 року включно.
На теперішній час даний договір оренди є чинним і ЛБОКМ є належним користувачем Костелу Святої Марії Магдалини.
Згідно частини 2 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.
Щодо посилання позивача на положення Указу Президента України від 04.03.1992 року № 125 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна», а також на розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.1998 року № 290-р, то такі не можуть бути належними доказами підставності позовних вимог щодо скасування ухвали Ради від 11.03.2010 року № 3372 «Про надання в оренду нежитлових приміщень на вул. С. Бандери, 10» з огляду на те, що він не стосується сільських селищних, міських рад.
Постанова Ради Міністрів УРСР від 05.04.1991 року № 83 «Про перелік пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям» втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2002 року № 137 «Про умови передачі культових будівель - визначних пам'яток архітектури релігійним організаціям».
Разом із тим, згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2002 року № 137 культові будівлі - визначні пам'ятки архітектури, які не підлягали передачі у постійне користування релігійним організаціям відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 5 квітня 1991 p. № 83, можуть передаватися їм у користування тільки після вирішення питань, пов'язаних з переміщенням навчальних закладів, архівних установ і закладів культури, що займають ці культові будівлі, до інших приміщень.
Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів від 27.12.1991 року № 733 (пп. 7.2 пункту 7) відмовлено в передачі культових споруд релігійним громадам: РКЦ - к. СВ. Марії Магдалини по вул. Миру у м. Львові тому, що місцевий орган не має можливості відселити творчу організацію (органний зал).
Будинок на вул. Ст. Бандери, 10 у м. Львові (Костел Святої Марії Магдалини) на даний час - Львівський будинок органної та камерної музики, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2002 року № 137 «Про умови передачі культових будівель - визначних пам'яток архітектури релігійним громадам» може бути переданий релігійній організації тільки після переміщення ЛБОКМ у інше приміщення.
Релігійна громада продовжує періодично користуватися культовою спорудою до цього часу, що не заперечувалося сторонами у судовому засіданні, а тому посилання позивача на порушення з боку Ради норм Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин від 18.12.1992 року, Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань від 28.11.1981 року та норм Конвенції про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин від 21.10.1994 року є безпідставними.
Щодо позовної вимоги про визнання бездіяльності Комітету неправомірною, суд виходив із того, що Комітет не має повноважень щодо безпосереднього розпорядження майном, що знаходиться у комунальній власності. Окрім цього, позивач із відповідними зверненнями Комітету щодо сприяння у вирішенні питання повернення культової будівлі не зверталася.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із таких міркувань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04. 1991 року № 83 «Про перелік пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям», костел Святої Марії Магдалини (охоронний номер 345) у м. Львові було віднесено до переліку пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2001 року № 1005 «Про використання культових споруд - визначних пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям» було підтримано пропозицію Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики, Державного комітету у справах релігій, Київської міської та Львівської обласної державних адміністрацій щодо використання для проведення богослужінь, зокрема, костелу Магдалини (охоронний номер 345 м. Львів) - митрополією Римсько-католицької церкви на Великодні свята (два тижні), в дні дванадесятих і храмових свят, а також визначних державних подій. При цьому зобов'язано, зокрема, Львівську обласну державну адміністрацію, забезпечити укладення угод про періодичне використання релігійними організаціями зазначеної споруди на умовах, визначених Законом України «Про охорону культурної спадщини».
Одночасно суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2002 року № 137 «Про умови передачі культових будівель - визначних пам'яток архітектури релігійним організаціям», яка є чинною на теперішній час, установлено, що культові будівлі - визначні пам'ятки архітектури, які не підлягали передачі у постійне користування релігійним організаціям відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 5 квітня 1991 pоку № 83, можуть передаватися їм у користування тільки
після вирішення питань, пов'язаних з переміщенням навчальних закладів, архівних установ і закладів культури, що займають ці культові будівлі, до інших приміщень.
Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів від 27.12.1991 року № 733 було відмовлено в передачі культової споруди костелу Святої Марії Магдалини по вул. Миру (тепер вул. С.Бандери) у м. Львові релігійній громаді Римо-католицької церкви через відсутність можливості відселити творчу організацію (органний зал).
Таким чином, на переконання апеляційного суду, слід погодити ся із висновком суду першої інстанції про те, що до вирішення питання про переміщення ЛБОКМ у інше приміщення Релігійна громада не вправі претендувати на приміщення культової споруди костелу Святої Марії Магдалини, а отже оспорювана ухвала Ради № 3372 від 11.03.2010 року «Про надання в оренду нежитлових приміщень на вул. С.Бандери, 10» не стосується її прав чи охоронюваних законом інтересів.
Одночасно апеляційний суд звертає увагу на те, що право позивача на використання спірного приміщення для культових потреб не заперечується учасниками судового розгляду, про що свідчать пояснення їх представників та матеріали справи, відповідно до яких позивачу пропонувалося шляхом підписання відповідної угоди формалізувати його фактичне використання, а отже покликання апелянта на порушення приписів Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин від 18.12.1992 року, Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань від 28.11.1981 року та норм Конвенції про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин від 21.10.1994 року є безпідставними.
Даючи оцінку постанові суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог щодо визнання бездіяльності Комітету, суд апеляційної інстанції погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що виходячи із його повноважень відповідно до положення «Про Державний комітет України у справах національностей та релігій», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 201, даний відповідач не був наділений ними у такому обсязі, щоб мати можливість вирішити по суті питання про переміщення ЛБОКМ до іншого приміщення.
Окрім цього, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що позивач не звертався до Комітету із відповідними зверненнями щодо сприяння у вирішенні питання повернення культової будівлі.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу релігійної громади Римо-католицької Церкви Святої Марії Магдалени залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року у справі № 2а-5794/10/1370 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді Р.В.Кухтей
Л.П.Іщук
Ухвала у повному обсязі складена 30 жовтня 2014 року.