30 жовтня 2014 року Справа № 103747/12
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Макарика В.Я.
суддів Большакова О.О.,
Шинкар Т.І.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_2 та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про зобов'язання провести нарахування та виплату пенсії, -
31 серпня 2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до УПФУ, в якому просив зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату основної державної щомісячної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з урахуванням встановленого мінімального розміру пенсії за віком на підставі ст.. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 16.11.1999 року.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 вересня 2011 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не проведення перерахунку та виплати додаткової пенсії ОСОБА_2 відповідно до вимог ст.. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком з 02.08.2011 року на підставі ст.. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з врахуванням виплачених сум. В решті вимог - відмовлено.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, УПФУ подало апеляційну скаргу в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення норм матеріального і процесуального права при винесенні судом постанови.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянти посилаються на порушення норм матеріального і процесуального права при винесенні судом постанови.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому, колегія суддів, у відповідності до пп. 1,2, ч.1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи. Справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу управління слід задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Його віднесено до категорії 1, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1 та вкладки до посвідчення НОМЕР_2 від 14 грудня 2005 року. З копії довідки МСЕК №031408 від 09.01.2001 року вбачається, що позивачу встановлено II групу інвалідності на захворювання, що пов'язано з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.
Право позивача на одержання пенсії для інвалідів з вказаний період, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, відповідачем не оспорюється та доказуванню не підлягає у відповідності до ст. 72 ч.3 КАС України.
Судом вірно встановлено можливість виплати додаткової пенсії відповідно до ст. 50 даного Закону додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, інвалідам ІІ групи, віднесеним до першої категорії, виплачується у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком. Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання пов'язаного з Чорнобильською катастрофою, визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачу застосуванню підлягають не постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 03.01.2002 року №1, постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року, постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 року, постанова Кабінету Міністрів України №894 від 13.07.2004 року, постанова Кабінету Міністрів України №1293 від 27.12.2005 року, оскільки останні істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача згідно ст. 50 та ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Положення ч.3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, однак надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Зі статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
Згідно з законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що положення ч.3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Разом з тим, наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ч.3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1,2,3,4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки позивачу слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачу повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
За таких обставин колегія суддів вважає що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності законних підстав для визнання неправомірними дій УПФУ щодо відмови в перерахунку позивачу пенсії згідно з ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області у листі від 02.08.2011 року № 945/К-01 зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду у Волинській області як одержувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Слід зазначити, що при вирішенні адміністративного позову щодо проведення перерахунку пенсії, судом першої інстанції не вірно враховано ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, а саме встановлення шестимісячного строку, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Беручи до уваги Закон України «Про Державний бюджет на 2011 рік» № 3491-VI від 14 червня 2011 року, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796-XII застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік, а також норми постанови Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка прийнята на виконання вищенаведеного Закону та набрала чинності 23 липня 2011 року, на підставі вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з 01.08.2011 року.
Керуючись ст. 195, ст. 196, ч.1 ст. 197, п.3 ст. 198, ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 вересня 2011 року по справі № 2а-9074/11/0308 - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, що беруть участь в справі, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.Я. Макарик
Судді О.О. Большакова
Т.І. Шинкар