03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22 ц - 796/11049/2014 Головуючий у І інстанції:Чала А.П.
Доповідач: Корчевний Г.В.
03 листопада 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
Головуючого Корчевного Г.В.,
Суддів Лапчевської О.Ф., Слободянюк С.В.,
при секретарі Івченко О.М., Меєчко Д.П.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Прокуратури Святошинського району міста Києва в інтересах держави в особі: Київської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києвіна рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепличне господарство «Веркон - Агрус» до ОСОБА_2 про розірвання договору про спільну діяльність та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепличне господарство «Веркон - Агрус» про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, -
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2014 року зустрічний позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що мешкає в АДРЕСА_1, право власності в цілому на нежитловий об'єкт нерухомого майна - торгівельний павільйон Літ. «А», загальною площею 64,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у Святошинському районі м. Києва), на земельній ділянці загальною площею 0,1629 га.
В задоволенні основного позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі Прокуратура Святошинського району міста Києва в інтересах держави в особі: Київської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21.02.2014 р. у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2) та постановити нове рішення про відмову у його задоволенні.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Зазначає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Посилається, що матеріали справи взагалі не містять жодного дозвільного документа, необхідність яких визначена земельним та містобудівним законодавством, а також доказів того, що новозбудоване нерухоме майно було прийняте в експлуатацію та пройшло державну реєстрацію.
Вважає, що постановляючи рішення, судом не надано оцінку тому факту, що будівництво спірного об'єкту здійснювалось в порушення вимог чинного містобудівного законодавства, без належних дозвільних документів, а отже є самочинним будівництвом.
Зазначає, що задовольняючи позов та визнаючи за позивачем право власності на вищезазначений об'єкт нерухомості, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 33, 35, 36 ЦПК України фактично прийняв рішення, яке стосується інтересів Київської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій він знаходиться, та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, як органу, на який покладено обов'язок приймати в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти, не залучивши їх до участі у розгляді справи.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Тепличне господарство «Веркон-Аґрус» на підставі договору оренди земельної ділянки від 25.09.2003р. є орендарем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 розміром 0,1629 га для будівництва, експлуатації та обслуговування центру садівництва (а.с. 5-7 - копія договору, а.с. 8 - копія плану земельної ділянки, а.с. 9, 10 - копії чергового кадастрового плану з реєстром земельних ділянок).
02.11.2009 р. між ТОВ «Тепличне господарство «Веркон-Аґрус» і ОСОБА_2 був укладений договір про спільну діяльність, згідно якого сторони зобов'язалися шляхом об'єдання майна та зусиль, яке належить сторонам на законних підставах, спільно діяти для досягнення наступної спільної цілі з будівництва господарським способом нерухомого майна, а саме: житлового об'єкту нерухомого майна - торгівельного павільйону Літ. «А», загальною площею 64,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Святошинському районі м. Києва) (пункт 1.1. договору); позивач зобов'язався передати відповідачу земельну ділянку на АДРЕСА_2 у Святошинському районі м. Києва, розміром 0,1629 га (пункт 3.1.1. договору); відповідачка зобов'язалася здійснити будівництво нежитлового об'єкту нерухомого майна - торгівельного павільйону Літ. «А», загальною площею 64,1 кв.м., який знаходиться на АДРЕСА_2 у Святошинському районі м.Києва (пункт 4.1.1. договору); внесок позивача у спільну діяльність становить земельна ділянка на АДРЕСА_2 у Святошинському районі м. Києва, розміром 0,1629 га (пункт 7.1. договору), а внесок відповідачки становить оплата вартості робіт по організації та забезпеченню проведення будівельних робіт щодо будівництва нежитлового об'єкту - торгівельного павільйону Літ. «А», загальною площею 64,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у Святошинському районі м. Києва» (пункт 7.2. договору) (а.с. 11-13 - копія договору).
Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_2 на виконання договору про спільну діяльність здійснила свій внесок та на виконання пункту 7.2. договору про спільну діяльність від 02.11.2009 р. оплатила вартість робіт по організації та забезпеченню проведення будівельних робіт щодо будівництва нежитлового об'єкту нерухомого майна - торгівельного павільйону Літ. «А», загальною площею 64,1 кв.м., який знаходиться на АДРЕСА_2 у Святошинському районі м. Києва, що стверджується технічним паспортом БТІ (а.с. 14-17 - копія).
Будівництво здійснювалось згідно договору будівельного підряду №5 від 05.11.2009р., укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (а.с. 29-33 - копія договору).
Обставини будівництва вказаного вище торгівельного павільйону за рахунок відповідачки та внесення його як внесок за умовами договору у спільну діяльність, сторонами не оспорювалось, тому суд визнав ці обставини встановленими на підставі частини і ст.61 ЦПК України.
Ухвалюючи оскаржуване рішення в частині задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепличне господарство «Веркон - Агрус» про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, суд першої інстанції необґрунтовано виходив з того, що згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для його виконання сторонами.
Колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції, що у відповідності до частини 1 ст.410 ЦК України, землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору, а відповідно пункту г) частини 1 ст.95 ЗК України, землекористувачі мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди, з дотриманням при цьому обов'язків землекористувачів відповідно до ст.96 ЗК України.
За таких обставин суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги, що у відповідності до пункту 11.2. договору про спільну діяльність від 02.11.2009 р., ТОВ Тепличне господарство «Веркон-Аґрус» погодився з із тим, що власником після проведення будівельних робіт щодо будівництва нежитлового об'єкту нерухомого майна - торгівельного павільйону Літ. «А», загальною площею 64,1 кв.м. на АДРЕСА_2 у Святошинському районі м. Києва буде ОСОБА_2
Таким чином, оскаржуваним рішенням в частині задоволення вимог зустрічного позову Святошинський районний суд м. Києва неправомірно визнав, що здійснивши будівництво спірного об'єкту за власні кошти, відповідачки набула право власності на новостворений об'єкт нерухомого майна, зазначивши підставою свого рішення умови договору про спільну діяльність між позивачем та відповідачем.
Колегія суддів з такими висновками суду в частині вирішення зустрічного позову не погоджується з огляду на таке.
Згідно частин 1, 2 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В спірному випадку, титульний володілець земельної ділянки дозволив відповідачці будівництво об'єкту нерухомого майна на земельній ділянці, яка перебуває в його користуванні та з дотриманням її цільового призначення.
Стаття 376 ЦК України передбачає негативні наслідки для тих, хто порушує правила будівництва та здійснює будівництво без належного дозволу і затвердженого проекту, виходячи із загального положення, що всі способи набуття права власності мають бути правомірними.
Суд першої інстанції не звернув увагу, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у випадках, передбачених ст.376 ЦК України, зокрема, у відповідності до частини 5 ст.376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Крім того, статтею 375 Цивільного кодексу України передбачено, що власникземельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво, на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
В спірному випадку, будівництво відповідачкою об'єкту нерухомого майна - торгівельного павільйону хоч і здійснено з дозволу титульного володільця земельної ділянки, з дотриманням її цільового призначення, однак судом першої інстанції не повною мірою досліджено, чи додержано умови архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил та чи не порушено цим будівництвом прав інших осіб.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» № 687-ХІУ від 20.05.1999, для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.
Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Державний контроль та нагляд у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи.
Процедура виконання будівельних робіт та оформлення відповідних документів на їх початок визначена Порядком виконання будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466.
З письмових пояснень інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у місті Києві, поданих в межах її компетенції до Апеляційного суду в м. Києві, вбачається, що станом на 11.09.2014 р. об'єкт по АДРЕСА_3 в м. Києві Інспекцією в експлуатацію не приймався.
Згідно із частиною першою статті 182 Цивільного Кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частини другої статті 331 Цивільного Кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини 1, 2 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що об'єкт будівництва набуває статусу новоствореного нерухомого майна лише після прийняття об'єкта в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності на нього.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (абзац перший частини третьої статті 331 Цивільного Кодексу України).
Разом з тим, матеріали справи взагалі не містять жодного дозвільного документа, необхідність яких визначена земельним га містобудівним законодавством, а також доказів того, що новозбудоване нерухоме майно було прийняте в експлуатацію та пройшло державну реєстрацію.
Таким чином, постановляючи рішення, судом не надано оцінку тому факту, що будівництво спірного об'єкту здійснювалось в порушення вимог чинного містобудівного законодавства, без належних дозвільних документів, а отже є самочинним будівництвом.
Згідно п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач за зустрічним позовом звертався до Інспекції державного архітектурно-будівельногоконтролю у м. Києві, тобто позивачем не надано суду доказів, що він звертався з заявою до компетентних органів про прийняття об'єкта до експлуатації.
Відповідно до п. «а» ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради належить розпорядження землями територіальної громади міста.
Згідно Указу Президента України від 08.04.11 № 439/2011 «Про Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України» Державна архітектурно-будівельна інспекція України є центральним органом виконавчої влади.
Пунктом 4 вказаного Положення передбачено, що Державна архітектурно - будівельна інспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, приймає в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти, видає відповідні сертифікати, реєструє декларації про готовність об'єкта до експлуатації та у визначених законодавством випадках відмовляє в реєстрації таких декларацій.
Постановою Кабінету міністрів України № 549 від 23.05.2011 утворено територіальний орган Державної архітектурно-будівельної інспекції - Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві.
Таким чином, задовольняючи позов та визнаючи за позивачем право власності на вищезазначений об'єкт нерухомості, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 33, 35, 36 ЦПК України фактично прийняв рішення, яке стосується інтересів Київської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій він знаходиться, та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, як органу, на який покладено обов'язок приймати в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти, не залучивши їх до участі у розгляді справи.
Аналогічна правова позиція викладена в узагальненні Апеляційного суду міста Києва судової практики вирішення цивільних справ, пов'язаних із самочинним будівництвом, реконструкцією та переплануванням об'єктів нерухомого майна від 01.01.2010.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За вказаних обставин та враховуючи, що наведені порушення норм процесуального і матеріального права при розгляді зустрічного позову призвели до прийняття незаконного судового рішення, вищезазначене є підставою для скасування рішення в частині задоволення вимог зустрічного позову та постановлення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Що стосується основних позовних вимог, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно частин 1, 2 ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Обгрунтовуючи основний позов, представник позивача посилався на те, що відповідачка в порушення договірних умов здає торгівельний павільйон в оренду третім особам без проведення зборів представників сторін і без погодження на то позивача згідно пункту 5.2. договору про спільну діяльність від 02.11.2009р., як орендаря земельної ділянки.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що суду не надано належних і допустимих доказів про істотне порушення відповідачкою договірних умов, а відповідно до частини 4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає правомірною та обґрунтованою відмову у задоволенні основного позову, як недоведеного, що є підставою для залишення рішення в цій частині без змін.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суду приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову та ухвалення нового рішення у цій частині, яким в задоволенні вимог зустрічного позову слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст. 309 ЦПК України Апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу і скасовує рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 309, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Прокуратури Святошинського району міста Києва в інтересах держави в особі: Київської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві- задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2014 року в частині задоволення вимог зустрічного позову- скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту:
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепличне господарство «Веркон - Агрус» про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - відмовити.
В решті рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2014 року - залишити без змін.
Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: