30 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого: Невідомої Т.О.
суддів: Пікуль А.А., Саліхова В.В.,
при секретарі: Троц В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волинь» на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волинь» про визнання недійсним правочину та стягнення коштів,
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/8036/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Зінченко С.В. .
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2013 року позов ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волинь» (далі - ОСББ «Волинь») про визнання недійсним правочину та стягнення коштів задоволено частково.
Стягнуто з ОСББ «Волинь» на користь ОСОБА_1 2 850,00 грн., отриманих за договором коштів.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСББ «Волинь» на користь ОСОБА_1 229,40 грн. судових витрат.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року заяву ОСББ «Волинь» про перегляд заочного рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2013 року залишено без задоволення.
Не погодившись із заочним рішенням суду, ОСББ «Волинь» через свого представника подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що договір №006/089 від 21 травня 2009 року є нікчемним та був укладений на виконання рішення загальних зборів ОСББ, посилаючись на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 червня 2010 року. В рішенні суду не було зазначено який саме пункт чи положення оспорюваного договору суперечать закону. Крім того, зазначає, що позовні вимоги були заявлені ОСОБА_1 зі спливом строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України. Звертає увагу на те, що, збільшивши позовні вимоги, позивачкою не було надано доказів на підтвердження того, що нею, дійсно, було сплачено за оспорюваним договором 2850,00 грн.
В суді апеляційної інстанції КокоровецьО.В. в інтересах ОСББ «Волинь» апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених у ній підстав.
ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав, що спір судом вирішений правильно.
Особисто ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлена належним чином, забезпечила явку в судове засідання свого уповноваженого представника, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу у її відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 (а.с.6-7).
Балансоутримувачем вказаного будинку є ОСББ «Волинь».
Рішенням загальних зборів членів ОСББ «Волинь» від 31 березня 2009 року було запроваджено охорону прибудинкової території та встановлено плату в розмірі 150,00 гривень щомісячно для власників автомобілів (а.с.8-9).
21 травня 2009 року між ОСББ «Волинь» (виконавець) та ОСОБА_1 (власник) було укладено договір №006/089 про надання послуг по контрольованому доступу автотранспорту на прибудинкову територію житлового комплексу ОСББ «Волинь», відповідно до якого виконавець прийняв на себе зобов'язання по наданню послуг зі створення власнику умов для заїзду/виїзду і тимчасового розміщення автотранспорту на прибудинковій території житлового комплексу ОСББ «Волинь», а власник зобов'язався належним чином виконувати умови вказаного договору (а.с.10-14).
Для забезпечення виконання укладеного між сторонами договору 31 травня 2009 року між ОСББ «Волинь» та ТОВ «ВВ-Щит» було укладено договір про надання послуг з охорони об'єкта (будинку АДРЕСА_2 у м. Києві), за яким товариство приймає під охорону вказаний будинок, здійснює нагляд за прибудинковою територією, тимчасово розміщеними автомобілями, забезпечує пропускний режим та правопорядок на території будинку.
За вказаним договором з липня 2009 року по грудень 2010 року позивачка сплатила 2850,00 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 вересня 2010 року та ухвалою Верховного Суду України від 01 листопада 2010 року зобов'язано ОСББ «Волинь» не чинити перешкоди у здійсненні позивачами права безперешкодного проїзду на прибудинкову територію шляхом встановлення шлагбауму (або іншим чином) до затвердження повного переліку відповідної проектно-дозвільної документації, зобов'язано ОСББ «Волинь» відновити становище, яке існувало до порушення прав позивачів на безкоштовний проїзд на прибудинкову територію, демонтувати власними силами чи за свій рахунок споруджений при в'їзді до прибудинкової території шлагбаум (а.с.19-30).
ОСОБА_1 порушила перед судом питання про визнання недійсним укладеного між нею та ОСББ «Волинь» договору №006/089 від 21 травня 2009 року про надання послуг по контрольованому доступу автотранспорту на прибудинкову територію житлового комплексу ОСББ «Волинь» з моменту його укладення, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з ОСББ «Волинь» на користь позивача отриманих за договором коштів в сумі 2850,00 грн. на підставі ст. ст. 215, 216, 228, 1212 ЦК України.
Встановивши, що договір №006/089 від 21 травня 2009 року про надання послуг по контрольованому доступу автотранспорту на прибудинкову територію житлового комплексу є нікчемним, як такий, що порушує публічний порядок, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнув з ОСББ «Волинь» на її користь 2 850,00 грн., отриманих за вказаним договором.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частиною 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228 ЦК України).
Згідно з ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п. 18 постанови №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що договір №006/089 від 21 травня 2009 року про надання послуг по контрольованому доступу автотранспорту на прибудинкову територію житлового комплексу був укладений сторонами на підставі рішення загальних зборів членів ОСББ «Волинь» від 31 березня 2009 року, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 вересня 2010 року, встановлено незаконність дій ОСББ «Волинь» щодо організації платного контрольованого доступу на прибудинкову територію автомобілів мешканців будинку та встановлено, що такі дії порушують права мешканців будинку на свободу пересування, які закріплені ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні.
Разом з тим, в договорі №006/089 від 21 травня 2009 року відсутні будь-які посилання на те, що він був укладений на підставі рішення загальних зборів членів ОСББ «Волинь» від 31 березня 2009 року, в рішенні Солом'янського районного суду м. Києва від 01 червня 2010 року відсутні посилання на договір №006/089 від 21 травня 2009 року, укладений між ОСББ «Волинь» та ОСОБА_1
При цьому, відповідно до правил звільнення від доказування, визначених ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відтак, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 червня 2010 року не має преюдиційного значення в даній справі, посилання суду першої інстанції на обставини, встановлені вказаним рішенням є безпідставними.
Відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
ОСОБА_1 не було надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договір №006/089 від 21 травня 2009 року про надання послуг по контрольованому доступу автотранспорту на прибудинкову територію житлового комплексу спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а також наявності вини ОСББ «Волинь», яка виражається в намірі порушити публічний порядок, що є однією із умов нікчемності правочину.
Відповідно до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у червні 2012 року ОСББ «Волинь» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №006/089 від 21 травня 2009 року про надання послуг по контрольованому доступу автотранспорту на прибудинкову територію житлового комплексу. Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 вересня 2012 року, позов ОСББ «Волинь» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 суму боргу за договором за період з січня 2011 року по травень 2012 року в розмірі 2 250,00 грн.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 вересня 2012 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, суд касаційної інстанції виходив з того, що судами не було враховано того, що договір №006/089 від 21 травня 2009 року був укладений на 3 місяці, умов про автоматичну пролонгацію строку його дії не містить.
Надавши оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, дослідивши умови укладеного сторонами договору, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй ухвалі не було зазначено про нікчемність вказаного договору.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про нікчемність договору №006/089 від 21 травня 2009 року, укладеного між ОСББ «Волинь» та ОСОБА_1, та стягнення з ОСББ «Волинь» на користь ОСОБА_1 2 850,00 грн. на підставі ст. 216 ЦК України.
Відтак, заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2013 року, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волинь» задовольнити.
Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.
Головуючий: Т.О. Невідома
Судді: А.А. Пікуль
В.В. Саліхов