28 жовтня 2014 р. Справа № 903/890/14
за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна", с.Баїв, Волинська область
до відповідачів: Луцької районної державної адміністрації Волинської області
товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв", с.Баїв, Волинська область
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Одерадівська сільська рада
про визнання недійсним договору оренди землі №1КТ від 08.01.2014 року
Суддя Шум М. С.
за участю представників сторін:
від позивача: Карпюк Л. В., представник (дов. від 16.09.2014 року №14)
від відповідачів: Луцька РДА - Мельник С.В., зав. юридичного сектору (дов. від 11.08.2014р. №1728/28/2-14); ТзОВ «Україна-Баїв» - Усаченко О.В, представник (дов. від 16.10.2014р.), Павлович І.І., представник (дов. від 16.10.2014р.)
від третьої особи: н/з
Суть спору: позивач - СГ ТзОВ «Україна» звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів - Луцької районної державної адміністрації Волинської області, ТзОВ "Україна-Баїв" та просить суд визнати недійсним короткотерміновий договір оренди землі №1КТ від 08.01.2014 року, укладений між Луцькою РДА в особі голови Одерадівської сільської ради Ковальчука А. С. та ТзОВ «Україна-Баїв».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на таке:
- при укладенні договору оренди землі №1 КТ від 08.01.2014 року між Луцькою райдержадміністрацією в особі голови Одерадівської сільської ради ОСОБА_7 та ТзОВ "Україна-Баїв" ОСОБА_7 не мав достатніх повноважень, оскільки діяв на підставі довіреності, що на час укладення договору втратила чинність;
- в оспорюваному договорі не зазначено жодної з істотних умов договору оренди землі: детальних відомостей про об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), наявність яких є обов'язковою для укладення договорів такого характеру;
- при укладенні договору не було дотримано процедури передачі в користування земельної ділянки, передбаченої ст. 123 Земельного кодексу України.
В поясненні від 27.10.2014р. позивачем додатково обґрунтовано порушення інтересів СГ ТзОВ «Україна».
Ухвалою суду від 22.09.2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Одерадівську сільську раду, розгляд справи призначено на 21.10.2014 року.
Відповідач 1 - Луцька РДА Волинської області в поясненнях від 14.10.2014 року у задоволенні позову просить відмовити, додатково мотивуючи це тим, що у позовній заяві позивач не обґрунтовує у чому полягає порушення його прав чи інтересів з боку Луцької РДА.
Крім того, зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 6 «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Договір щодо якого існує судовий спір, не пройшов державну реєстрацію, а відповідно до п. 8 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними» недійсним може бути визнано лише укладений договір. На підтвердження викладеного до матеріалів справи долучено лист Реєстраційної служби Луцького РУЮ від 13.10.2014 року №02-1.25/334 згідно якого з 01.01.2013 року по 13.10.2014 року у Державному реєстрі прав на нерухоме майно реєстрація права оренди на земельні ділянки згідно укладених договорів оренди землі, зокрема, №1КТ від 08.01.2014 року між Луцькою РДА в особі голови Одерадівської сільської ради та ТзОВ «Україна-Баїв» не проводилась (а. с. 54).
В клопотанні від 14.10.2014 року відповідач 1 - Луцька РДА просить суд на підставі ст. 24 Господарського процесуального кодексу України замінити неналежного відповідача - Луцьку районну державну адміністрацію на належного - Одерадівську сільську раду, посилаючись на те, що Луцька районна державна адміністрація не приймала жодних рішень щодо укладення договору оренди землі №1 КТ від 08.01.2014 року з ТзОВ "Україна-Баїв" та не уповноважувала відповідно до ст.246 Цивільного кодексу України на вчинення цієї дії Одерадівську сільську раду.
Позивач викладені в клопотанні Луцької РДА обставини заперечив та вважає його неправомірним. Відповідачем - ТзОВ "Україна-Баїв" пояснень по суті заявленого клопотання не подано.
Суд розглянувши клопотання Луцької РДА про заміну неналежного відповідача, вважає його необґрунтованим та безпідставним, оскільки стороною спірного договору виступає Луцька РДА, а не Одерадівська сільська рада.
Відповідач 2 - ТзОВ «Україна-Баїв» у відзиві від 02.10.2014 року у позові просить відмовити, оскільки оспорюваний правочин укладений сторонами у відповідності до норм діючого законодавства, був спрямований на строкове платне володіння та користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення строком на один рік. Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" в законний спосіб використовувало орендовану землю відповідно до призначення, сплачуючи за це до бюджету орендну плату у відповідності до договору та закону. Жодного відношення до оспорюваного договору позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" не мало, а отже будь-які його права та обов'язки ним не порушувалися.
Представник третьої особи - Одерадівської сільської ради в судове засідання не з'явився, відзиву на позов не подав, про причину неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
08.01.2014 року між Луцькою районною державною адміністрацією Волинської області в особі голови Одерадівської сільської ради ОСОБА_7, який діє на підставі довіреності голови райдержадміністрації від 31.01.2011 року №128 та товариством з обмеженою відповідальністю «Україна-Баїв» в особі директора Павловича Ігоря Івановича, який діє на підставі статуту підписано договір оренди землі №1КТ (а. с. 16-19).
До матеріалів справи долучено довіреність від 31.01.2011 року, видана Луцькою районною державною адміністрацією Волинської області голові Одерадівської сільської ради Луцького району Волинської області ОСОБА_7 (а. с. 15). Відповідна довіреність видана на два роки і дійсна до 31.01.2013 року.
Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".
Відповідно до ст.ст. 6, 16 ЗУ «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме, зокрема, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.
Пленум Вищого господарського суду України в п. 2.6 постанови №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначив таке: у силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.
Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).
У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).
Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.
Аналогічна правова позиція висвітлена пленумом Верховного Суду України в постанові №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» пункт 8 якої говорить, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення. Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Рішенням суду не може бути зобов'язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину, оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства - свободі договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Норма частини третьої статті 182 ЦК щодо можливості оскарження до суду відмови у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію.
Державна реєстрація договору оренди землі №1КТ від 08.01.2014 року не проводилася, що підтверджується листом Реєстраційної служби Луцького РУЮ від 13.10.2014 року №02-1.25/334 (а.с. 54).
Враховуючи викладене, суд відмовляє у позові про визнання договору оренди землі №1КТ від 08.01.2014 року недійсним, оскільки такий правочин не є вчиненим по причині не здійснення його державної реєстрації.
Підстави віднесення судових витрат на відповідачів відсутні.
Господарський суд, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, -
У позові відмовити.
Повний текст рішення складений
30.10.2014
Суддя М. С. Шум