Справа № 614/1119/14-а
2-а/614/35/14
Категория 90
30.10.2014 року суддя Борівського районного суду Харківської області Зеленькова Н.Г., розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Борівському районі Харківської області про визнання протиправними дій УПФУ у Борівському районі Харківської області щодо недоплати пенсії особі, яка отримала ядерну шкоду здоров'ю та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувсь в суд з позовом до Управління пенсійного фонду України в Борівському районі Харківської області, мотивуючи свої вимоги тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ої категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 10.02.1993 року виданим Харківською обласною державною адміністрацією, а також інвалідом війни 2-ої групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 виданим 06.04.1998 року Управлінням праці та соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації
Крім того ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» його віднесено до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На підставі цього Закону йому призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну його здоров'ю, розмір яких повинен визначатись виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначав розмір зазначених пенсій згідно із постановами КМ України № 1 від 03.01.2002 року, № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 09.07.2008 року. № 1210 від 23.11.2011 року, що є суттєво меншою від тієї, що передбачена вищевказаним Законом.
Розмір його основної пенсії, відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як інваліда II групи, повинен становити не менше 8 мінімальних пенсій за віком.
Також, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 50 вказаного Закону, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю повинна становити для інвалідів II групи 75% мінімальної пенсії за віком.
Відповідач також не проводить перерахунок його пенсії після встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як це передбачено ч. З ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач вважає, що з вини відповідача йому неправильно нараховувалась пенсія, так як розмір її не відповідає вимогам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу заборгованість, яка становить різницю між сумою, яка вийде при перерахунку основної та додаткової пенсії у відповідності до ст.ст. 50, 54 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та сумою фактично виплаченої пенсії за період із 01.01.2012 року та по дату прийняття рішення.
Позивач вважає також, що є підстави для нарахування та виплати додаткової пенсії в подальшому, оскільки за весь період дії Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідачем жодного разу не було сплачено вказану додаткову пенсію належним чином.
Відповідач - УПФУ в Борівському районі позов не визнав та надав до суду заперечення та заяву про розгляд справи за його відсутності. В заперечені вказав на те, що позивачем була порушена ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом. Положення ч.2 ст.99 КАС України передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, встановлюється шестимісячний термін, який обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно поданої до суду позовної заяви позивач вважає, що його право було порушено з 01.01.2012 року, але до суду позивач звернувся лише 14 жовтня 2014 року, а відповідно до вимог ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.
Пенсійне забезпечення осіб в управлінні Пенсійного фонду, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС здійснюється згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796 від 28.02.1991 року (далі по тексту Закон № 796), Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 09.07.2003 року (надалі Закон № 1058) та на підставі Постанов Кабінету Міністрів України.
Стаття 49 Закону № 796 закріплює норму у відповідності до якої пенсії особам, віднесеним до категорій 1,2,3,4 встановлюються у вигляді: державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Державна пенсія особам, віднесеним до категорії 1,2,3,4, призначається у відповідності до ст. 54 Закону № 796 (в редакції Закону станом на 01.01.2007 року), частина 1 якої встановлює, що за бажанням громадянина, пенсії можуть призначатися із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986- 1990 роках , а частина 4 якої встановлює, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам віднесеним до категорії І згідно ст. 50 Закону № 796 (в редакції Закону станом на 01.01.2007 року) призначається у розмірах: інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Частина 5 (в редакції Закону станом на 01.01.2007 року) та частина 7 (в редакції Закону станом на 01.01.2008 року) статті 54 Закону № 796 встановлює, що Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Статтею 67 цього Закону передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Статтею 63 Закону України № 796 також передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.
У зв'язку з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» № 4282 від 22.12.2011 року пунктом 3 прикінцевих положень цього Закону визначено, що у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
На виконання вищезазначеного Закону прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 01.01.2012 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3рп/2012 визначено, що при розгляді справ суди повинні керуватись принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно - правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
У мотивувальній частині Рішення, яка є обов'язковою до виконання, зазначено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України.
Згідно з частиною сьомою статті 20 Бюджетного кодексу України за бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету та забезпечують їх затвердження у терміни, визначені Кабінетом Міністрів України. За рішенням Кабінету Міністрів України порядки використання коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником коштів державного бюджету за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики.
Пунктом 4 прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» також установлено, що у 2013 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.
31.07.2014 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік». Вищезазначеним Законом у прикінцевих положеннях пункті 6.7 встановлено, що з 1 січня 2014 року норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Враховуючи вищевикладене, Управління Пенсійного фонду України в Борівському районі діє в межах нормативно-правових актів .
Підстав для проведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 згідно ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» немає.
Стосовно відшкодування моральної шкоди управління Пенсійного фонду України в Борівському районі Харківській області не вбачає, що діями управління були порушені права ОСОБА_1 в позові не встановлено, в чому саме полягає моральна шкода, яка завдана позивачу.
Справа відповідно до ст. 183-2 КАС України розглядається у порядку скороченого провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.02.1993 року позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ої категорії, а відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 06.04.1998 року - інвалідом війни 2-ої групи.
Згідно заперечень відповідача, позивач ОСОБА_1 отримує державну та додаткову пенсію на підставі постанови КМУ №1210 від 23.11.2011 р.
Розмір основної пенсії позивача, відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як інваліда II групи, повинен становити не менше 8 мінімальних пенсій за віком. Також, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 50 вказаного Закону, щомісячна додаткова пенсія позивача за шкоду, заподіяну здоров'ю повинна становити, як для інваліда II групи 75% мінімальної пенсії за віком.
Оскільки окремі положення цих Законів, які обмежували конституційні права громадян, в різні періоди були визнані неконституційними (Рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року Ц 20-рп/2004, від 09.07.2007 року, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 27.11.2008 року. РІ 26-рп/2008), то відновлення попередніх їх редакцій не потребувало законодавчого врегулювання і повинно було виконуватись, зокрема, відповідачем.
При цьому, Конституція України має пріоритет над підзаконними нормативно - правовими актами України, то діяльність державних органів повинна бути спрямована на виконання саме конституційних норм, а не підзаконних нормативно-правових актів, що йдуть врозріз із цими нормами Конституції України.
Вимогами ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Більше того, згідно ст. IV Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, до якої приєдналася Україна 12.07.1996 року на підставі Закону України № 334/96-вр. відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною.
Стаття V цієї ж конвенції зобов'язує кожну країну, яка підписала цю конвенцію, забезпечити можливість особам, яким завдана ядерна шкода, реалізувати свої права на відшкодування ядерної шкоди.
Абсолютну відповідальність за ядерну шкоду, завдану Чорнобильською катастрофою, встановлено також вимогами ст. 73 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку».
Можливість застосування вищеназваних нормативно-правових актів встановлена вимогами ст.ст. 5, 9 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із положеннями ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Окрім того, ст. 22 Конституції України визначає, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, за конституційними нормами, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсії позивача застосуванню підлягають ст.ст. 50 ч. 1, 54 ч. 4 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг установлених законом прав.
Слід наголосити, що надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначення порядку обчислення пенсій не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав громадян, встановлених цим же Законом, тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Зі змісту ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Вимогами ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
На підставі ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Таким чином, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 16.04.2014 року по 30.10.2014 року.
Стосовно відшкодування моральної шкоди суд не вбачає, що діями відповідача були порушені права позивача ОСОБА_1 в позові не встановлено, в чому саме полягає моральна шкода, яка завдана позивачу.
Таким чином, позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкоди Управлінням.
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Враховуючи вимоги п. 5 вищеназваної Постанови при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди необхідно встановити наявність заподіяної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини відповідача в заподіянні такої шкоди.
Як відомо, вина - це психічне відношення до наслідків свого діяння. Оскільки управлінням Пенсійного фонду України в Борівському районі Харківській області позивачеві виплачується пенсія, то відповідно, і вини в заподіянні моральних страждань в діях управління немає.
З урахуванням вище викладеного, керуючись ст.ст. 8, 9, 10, 11, 99, 100, 159, 160, 161, 162, 163, 183-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у Борівському районі Харківської області щодо недоплати державної та додаткової пенсій.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Борівському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 16.04.2014 року по 30.10.2014 року у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру основної пенсії 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії 75% мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Борівському районі Харківської області виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму заборгованості по виплаті пенсії за даний період, яка виникне в результаті перерахунку.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Борівському районі Харківської області станом на день прийняття рішення встановити ОСОБА_1 пенсію у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, та виплачувати її в подальшому і збільшувати розмір, застосовуючи правила, передбачені ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Управління Пенсійного фонду України у Борівському районі Харківської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди відмовити.
Решту частину позовних вимог залишити без розгляду.
Постанова може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Борівський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги з дня отримання копії постанови.
Суддя Зеленькова Н. Г.