30 жовтня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/3127/14
Категорія: 3.6 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді -Яковлева Ю.В.
судді -Скрипченка В.О.
судді -Вербицької Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
Позивач ОСОБА_4 27.05.2014 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив суд визнати неправомірними дії відповідача щодо недотримання вимог ст.19 Закону України «Про звернення громадян» та зобов'язати відповідача скасувати рішення Ізмаїльської МР МСЕК від 24.07.2012 року, від 18.12.2012 року та рішення Одеської обласної МСЕК № 2 від 14.08.2012 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 24.07.2012 року Ізмаїльською МР МСЕК було прийнято експертне рішення про направлення позивача на консультацію в Одеську обласну МСЕК № 2, що не відповідає вимогам законодавства, зокрема, п.7 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317. Так, МР МСЕК повинна була прийняти рішення про наявність або відсутність інвалідності, а не направляти позивача на консультацію для уточнення діагнозу. Крім того, 18.12.2012 року Ізмаїльською МСЕК було прийнято рішення про невизнання позивача інвалідом, яке суперечить п. 19 Положення № 1317, оскільки рішення приймалося без участі позивача, без проведення огляду та без складання протоколу засідання комісії. У зв'язку із цим позивач звернувся із заявою від 13.06.2013 року до МОЗ України, за результатами розгляду яких МОЗ України відмовило по всім пунктам заяви. Зважаючи на невідповідність відповіді МОЗ України вимогам ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Справа була розглянута в порядку письмового провадження.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання щодо скасування оскаржуваної постанови та прийняття нової про задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання;
У зв'язку з неявкою сторін до судового засідання та з урахуванням положення п.2 ч.1 ст.197 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом 1-ї інстанції встановлено, що в провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 815/3235/13-а за позовом ОСОБА_4 до Ізмаїльської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії про визнання незаконними дій, визнання рішення недійсним та зобов'язання вчинити певні дії.
В межах вищевказаної справи ОСОБА_4 просив визнати протиправними дії відповідача в частині неприйняття своєчасного рішення, що передбачено законодавством про МСЕК; визнати недійсним рішення відповідача від 18.12.2012 року; зобов'язати відповідача поновити позивачу статус інваліда з 01.08.2012 року, встановлений у 2010 році.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 року, в задоволенні позову відмолено у повному обсязі.
Вищевказаними судовими рішеннями було встановлено, що під час огляду ОСОБА_4 комісією експертів Ізмаїльської МСЕК, який проводився 24.07.2012 року, згідно акту огляду № 144, позивач наполягав на встановленні 3-ої групи інвалідності.
Оскільки медичні документи (направлення на МСЕК, висновки лікувально-профілактичних закладів) не містили відповідних об'єктивних даних, які б вказували на наявність у позивача такого розладу функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, та до необхідності в соціальній допомозі і захисті, у комісії експертів виникли складнощі в оцінці соціальних потреб, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, у зв'язку із чим рішення відносно ОСОБА_4 про визнання його інвалідом або не визнання його таким прийнято не було.
За згодою позивача останній був направлений на консультацію до Одеської обласної МСЕК № 2, куди відповідачем, супровідним листом № 97 від 06.08.2012 року, також була направлена медична справа позивача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 затверджено Положення про медико-соціальну експертизу, яке визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Пунктом 11 вказаного Положення зазначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; потребу інвалідів у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу інвалідів, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті інваліда або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого; медичні показання на право одержання інвалідами спеціального автотранспорту і протипоказання до керування ним.
Відповідно до абз. 2 п. 14 цього ж Положення комісії мають право направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, до лікувально-профілактичних закладів для проведення огляду з метою уточнення діагнозу і призначення відповідного лікування.
Пунктом 17 Положення встановлено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Таким чином, в силу приписів вищенаведених норм, Ізмаїльська МСЕК у передбачений законодавством спосіб направила ОСОБА_4 на консультацію до Одеської обласної МСЕК №2.
14.08.2012 року Одеська обласна МСЕК № 2 за наслідками огляду позивача (акт № 309 від 14.08.2012 року), після вивчення наданих останнім результатів медичних обстежень та досліджень, оцінювання соціальних потреб ОСОБА_4 визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, дійшла до висновку, що наявні у позивача порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, не обмежують його життєдіяльність до стану, який би надавав можливість відповідно до вимог п.п. 26 та 27 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03.12.2009 року визнати ОСОБА_4 інвалідом.
У зв'язку із цим Одеська обласна МСЕК № 2 прийняла рішення про те, що виявлені функціональні порушення у хворого ОСОБА_4 не роблять останнього інвалідом, тобто не виявила у ОСОБА_4 таких обмежень порушень функцій організму, які б надавали правові підстави відповідно до Критеріїв визнати його інвалідом.
Даний висновок рішення комісії експертів Одеської обласної МСЕК № 2 відображений у акті №309 від 14.08.2012 року. Зазначений висновок Одеської обласної МСЕК № 2 було усно доведено до ОСОБА_4, що не заперечувалось останнім в судовому засіданні.
Згідно з абз. 1 та абз. 3 п. 24 Положення комісія видає особі, яку визнано інвалідом або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому інвалід перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги; видача особі, яку визнано інвалідом або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, виписки з акта огляду комісії на руки забороняється.
Таким чином, оскільки позивач не був визнаний інвалідом та рішення відносно нього не приймалося, - довідка встановленої форми, а також витяг з протоколу огляду Одеської обласної МСЕК № 2 позивачу не видавалися.
Пунктом 23 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, передбачено, що у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або інвалід має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров'я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров'я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.
Не погодившись із рішенням Одеської обласної МСЕК № 2 від 14.08.2012 року ОСОБА_4 14.08.2012 року звернувся із заявою на ім'я голови Одеської обласної МСЕК № 2, в якій просив направити його на переогляд в Одеську обласну МСЕК № 1.
12 вересня 2012 року у порядку оскарження рішення Одеської обласної МСЕК № 2 від 14.08.2012 року, ОСОБА_4 був оглянутий Одеською обласною МСЕК № 1, за результатами якого був складений акт № 74 від 12.09.2012 року.
За наслідками огляду Одеською обласною МСЕК № 1 було прийнято рішення про те, що клініко-функціональні порушення стану здоров'я ОСОБА_4 у легкої ступені обмежують життєдіяльність позивача, але не дають підстав визнати його інвалідом.
У зв'язку з незгодою ОСОБА_4 з вищезазначеним рішенням Одеської обласної МСЕК № 1, йому було рекомендовано проходження обстеження у Дніпропетровському науково-дослідницькому інституті медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України.
У періоді з 13.11.2012 року по 16.12.2012 року позивач знаходився на обстеженні у зазначеному державному закладі. Пройти повне та всебічне обстеження позивач не забажав, самостійно поїхав з інституту, у зв'язку з чим на комісію не представлявся, що підтверджується витягом з історії хвороби № 6587.
Таким чином попередніми судовими рішеннями були визнані посилання позивача на порушення Ізмаїльською МСЕК вимог п.17 Положення щодо не проведення необхідних обстежень необґрунтованими, адже позивач самостійно та свідомо перервав таке обстеження.
У зв'язку з цим, після повернення медичної справи ОСОБА_4 до Ізмаїльської МСЕК, 18 грудня 2012 року відносно позивача експертною комісією було винесено рішення про невизнання його інвалідом, яке відображено у протоколі № 8 від 18.12.2012 року, про що позивач був сповіщений належним чином. 09.01.2013 року позивач отримав довідку № 15 з експертним рішенням про невизнання його інвалідом.
18.12.2012 року медико-експертна справа була повернута до Ізмаїльської МР МСЕК, яка 19.12.2012 року направила хворому поштою на домашню адресу довідку про невизнання інвалідом. 09.01.2013 року Ізмаїльською МР МСЕК було повторно видано ОСОБА_4 довідку про невизнання інвалідом.
Згідно правил ч. 5 ст. 82, ст. 86 КАС України суди обох інстанцій не знайшли підстав для визнання його неправомірним, позаяк позовні вимоги були обґрунтовані виключно суб'єктивним уявленням позивача про відповідність стану здоров'я критеріям встановлення інвалідності. При цьому судами було встановлено, що Ізмаїльська МСЕК засідала у належному складі лікарів відповідно до вимог п. 1 з Положення про медико-соціальну експертизу, відповідно до п. 25 Положення дані експертного огляду занесені до акта огляду та протоколу засідання МСЕК, підстав для встановлення однієї з груп інвалідності не встановлено.
Також судами були відхилені доводи позивача щодо порушення Ізмаїльською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією п. 15 Положення, що виразилося у неприйнятті своєчасного рішення, оскільки даною нормою не передбачено конкретного строку на прийняття рішення. Натомість, судами обох інстанцій було встановлено дотримання Ізмаїльською МСЕК процедури проведення медико-соціальної експертизи, з урахуванням фактичних обставин, встановлених відповідачем при огляді ОСОБА_4
Таким чином, покладені в основу адміністративного позову у справі № 815/3127/14 доводи позивача в аспекті неправомірного реагування на них з боку МОЗ України під час розгляду заяви ОСОБА_4, які є аналогічними обґрунтуванням позовних вимог ОСОБА_4 по справі № 815/3235/13-а, визнані необґрунтованими судовим рішенням, яке в силу ч. 5 ст. 254 КАС України, набрало законної сили.
Частиною 1 статті 72 КАС України обставини визначено, що встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Передбачене вищевказаною нормою звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні встановлює обов'язок суду враховувати такі обставини при вирішенні даної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, в лютому 2013 року до МОЗ України з Генеральної прокуратури України надійшла скарга ОСОБА_4, у зв'язку із чим відділом МСЕ МОЗ України на Управління охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації було направлено контрольне доручення від 15.02.2013 року № 16.05-М-1892 із одночасним повідомленням заявника про направлення звернення на розгляд (а.с. 80-82).
На виконання доручення УОЗ Одеської ОДА на МОЗ України було направлено інформацію щодо розгляду скарги та обґрунтування прийнятого рішення про невизнання ОСОБА_4 інвалідом. Також листом від 18.03.2013 року № М-144-К40-01 було повідомлено позивача про результати його звернення (а.с. 83-84).
05 липня 2013 року до МОЗ України надійшло повторне звернення ОСОБА_4, за результатами розгляду якого МОЗ України листом від 17.07.2013 року № 16.05-М-8539 доручило УОЗ Одеської ОДА надати відповідь заявнику. На виконання доручення МОЗ України листом від 09.08.2013 року № М-112/2-к40-01 УОЗ Одеської ОДА проінформувало позивача та МОЗ України про результати розгляду звернення (а.с. 85, 95).
У зверненні ОСОБА_4 просив перевірити на відповідність законодавству рішення Ізмаїльської МСЕК від 10.07.2010 року, від 24.07.2012 року, рішення Одеської обласної МСЕК № 2 від 14.08.2012 року, рішення Одеської обласної МСЕК № 1 від 12.09.2012 року, рішення Ізмаїльської МСЕК від 18.12.2012 року; розглянути питання про відповідність кваліфікаційним вимогам членів Ізмаїльської МСЕК ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7
Згідно матеріалів справи, 28 жовтня 2013 року до МОЗ України листом від 24.10.2013 року № 19-139413-13-вих надійшла скарга ОСОБА_4, за результатами розгляду якої листом від 01.11.2013 року № 16.05-М-13883 Відділом МСЕ було надіслано роз'яснення заявнику щодо правомірності прийнятого МСЕК рішення. Також було запропоновано пройти обстеження, так як з моменту останнього огляду пройшло більше півроку і стан здоров'я міг змінитися, оформити нову посильну документацію на МСЕК. Після надходження медичної документації до МСЕК гарантувалось проведення огляду з метою визначення ступеню обмеження життєдіяльності (а.с. 96, 99).
Статтею19 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не відміняє вимоги частини дев'ятої цієї статті.
На думку колегії суддів, суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем було дотримано вимоги ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», у зв'язку з тим, що на звернення ОСОБА_4 від 10.06.2013 року (вхід. від 05.07.2013 року № М-8539) МОЗ України листом від 17.07.2013 року № 16.05-М-8538 доручило УОЗ Одеської ОДА надати відповідь заявнику, із одночасним повідомленням ОСОБА_4 про направлення звернення на розгляду; УОЗ Одеської ОДПА листами від 09.08.2013 року № М-112/2-К40-01 проінформувало позивача та МОЗ України про результати розгляду звернення.
Суд 1-ї інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивача на неправомірність спірних рішень МСЕК, про що ним порушувалось питання в заяві від 10.06.2013 року, в якості доводів про невідповідність відповіді МОЗ України вимогам ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», оскільки правомірність відповідних рішень підтверджена судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в межах справи адміністративної № 815/3235/13-а.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції про те, що при розгляді заяви ОСОБА_4 від 10.06.2013 року відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, пропорційно та своєчасно.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив зазначену постанову з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для скасування або зміни вказаної постанови колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та висновків суду 1-ї інстанції не спростовують.
Керуючись ч. 1 ст. 195, ст. 197, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 та п.1 ч.1 ст. 205 КАС України, колегія суддів -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий суддя:/підпис/Ю.В. Яковлев
Суддя:/підпис/В.О. Скрипченко
Суддя:/підпис/Н.В. Вербицька