21 жовтня 2014 року Справа № 9104/82500/12
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого: Довгополова О.М.,
суддів: Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі Львівської області на постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дрогобичі Львівської області про стягнення недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни, -
10 березня 2011 року позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за 2007-2008 роки в сумі 4471 грн. При цьому заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з адміністративним позовом.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 березня 2011 року адміністративний позов ОСОБА_1 за період до 10 вересня 2010 року залишено без розгляду.
Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 травня 2011 року зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 10 вересня 2010 року по 07 лютого 2011 року із врахуванням вимог ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведених виплат за вказаний період.
Не погодившись з цією постановою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 52, 159, 163 КАС України, ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що оскільки відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, то відповідно нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, здійснювалось в межах виділених на це коштів та згідно чинного на момент проведення виплати бюджетного законодавства. Апелянт також вказує, що судом першої інстанції не обґрунтовано застосовано до даних правовідносин положення ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки частина 3 статті 28 передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, визначений частиною першою даної статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. За таких обставин, апелянт вважає, що положення ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"не можуть застосовуватися до правовідносин щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни.
Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст.197 КАС України розгляд даної справи судом апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове її задоволення, враховуючи наступне.
Встановлено, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 2011 року № 803 «Про утворення територіальних органів Пенсійного фонду України» та Постанови Правління Пенсійного фонду України від 01 серпня 2011 року № 21-2 «Про заходи щодо припинення діяльності деяких управлінь Пенсійного фонду України в районах та містах Львівської області» Управління Пенсійного фонду в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі Львівської області є правонаступником всіх прав та обов'язків Управління Пенсійного фонду України в м. Дрогобичі Львівської області.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розмір якої, у свою чергу, обчислюється за правилами, встановленими частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.
Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Враховуючи пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, колегія суддів приходить до висновку про залишення позовних вимог без розгляду.
При цьому суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.137 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.
Враховуючи наведене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції істотно вийшов за межі позовних вимог і зобов'язав нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 спірне підвищення до пенсії як дитині війни за період з 10 вересня 2010 року по 07 лютого 2011 року тоді як позивач, згідно із заявленими ним у позовній заяві вимогами, просив здійснити таку виплату, за 2007-2008 роки, а зміна позовних вимог згідно із ч.1 ст. 137 КАС України можлива протягом усього часу судового розгляду шляхом подання письмової заяви, проте позивач наданим йому правом не скористався, оскільки не подав заяву про збільшення позовних вимог, відтак правові підстави для застосування у спірних правовідносинах ч.2 ст.11 КАС України - відсутні.
З огляду на викладене, суд першої інстанції неправильно і неповно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права, а тому наявні правові підстави для скасування постанови суду.
Одночасно колегія суддів зазначає, що оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до ч. 10 цієї статті ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 100, 195, 197 ч. 1 п. 3, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі Львівської області задовольнити частково, постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 травня 2011 року у справі № 2-а-247/11 - скасувати.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Постанова остаточна, оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.М. Довгополов
Судді: Л.Я. Гудим
В.В. Святецький