КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40 -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
07 серпня 2014 року справа № П/811/1669/14
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В. розглянувши у порядку письмового провадження справу
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області
про визнання протиправними та скасування рішень, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом, до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - відповідач, Кіровоградської ОДПІ) та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить визнати протиправними та скасувати:
- рішення № 0002241701 від 17.04.2014року;
- податкове повідомлення - рішення №0002201701 від 17.04.2014 року;
- податкове повідомлення - рішення №0002221701 від 17.04.2014 року.
Позивач не погоджується з висновками акту перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями та рішенням й мотивує позовні вимоги тим, що вказані рішення порушують права позивача, суперечать діючому законодавству, прийняті на основі необґрунтованих висновків перевіряючого податкового органу.
Позивач вважає, що висновки Акта перевірки є необґрунтованими і незаконними, та такими, що не відповідають фактичним обставинам, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях, що в свою чергу, не підтверджені належними документами. Як наслідок, штрафні (фінансові) санкції застосовані згідно спірних податкового повідомлення-рішення та рішення на його підставі, являються неправомірними та підлягають скасуванню.
Відповідачем подано письмові заперечення на позов, вимоги не визнаються в повному обсязі та зазначається, що прийняття оскаржуваних рішень обумовлено порушенням податкового законодавства, що виявлені під час перевірки, а тому рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.
За таких обставин, відповідач зазначає, що оскаржувані рішення винесені правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ухвали суду від 07.08.2014 року подальший розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрований в якості суб'єкта господарювання виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради Кіровоградської області 26.02.1999 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_1. Види діяльності за КВЕД: вантажний автомобільний транспорт.
Досліджуючи спірні правовідносини суд зазначає наступне.
На підставі наказу №364 від 25.02.2014р. посадовими особами Кіровоградської ОДПІ проведено документальну виїзну планову перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 року, результати якої оформлено актом перевірки №211/11-23-17-01/НОМЕР_2 від 03.04.2014 року (т.1,а.с.13-34).
В акті перевірки податковим органом зафіксовано порушення:
- пп. "а" п.176.1 ст.176 Податкового кодексу України - неналежне ведення обліку в частині неналежного визнання витрат за перевіряємий період;
- п. 49.2, пп. 49.18.2 п.49.18 ст.49, п.250.2, п.250.9 ст.250 Податкового кодексу України , ФОП ОСОБА_1 не подано податкові декларації з екологічного податку за І-ІІІ квартали 2012 року;
- п.240.1.3 ст.240. п.249.6 ст.249 Податкового кодексу України - визначено суму податкового зобов'язання з екологічного податку на загальну суму 20.26 грн.;
- п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - визначено суму податкового зобов'язання з єдиного внеску на загальну суму 15873,94 грн., в тому числі за 2012 рік - 9865,19 грн., за 2013 рік - 6008,75грн.;
- пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, пп.177.4 ст.177 Податкового кодексу України - визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 6861,93 грн., в тому числі за 2012 рік - 4264,49 грн., за 2013 рік - 2597,44 грн.;
- п..198.3,п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України - завищення податкового кредиту на суму 22645,99 грн., в тому числі за серпень 2013 року - 8717,15 грн., жовтень 2013 року -4363,88 грн., грудень 2013 року - 9565,46 грн.;
- пп.16.1.12 п.16.1 ст.16, пп.44.3 ст.4, п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України - ненадання документів, пов'язаних з веденням господарських операцій за 2013 рік.
На підставі висновків, викладених в акті перевірки податковим органом прийнято:
- податкове повідомлення - рішення № 0002231701 від 17.04.2014р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем адміністративні штрафи та інші санкції в розмірі 510,00 грн. (т.1,а.с.52);
- податкове повідомлення - рішення № 000220170 від 17.04.2014р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 33 968,00 грн., в тому числі за основним платежем - 22645,99 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 11323,00 грн. (т.1, а.с.53);
- податкове повідомлення - рішення №0002221701 від 17.04.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 8577,41 грн., в тому числі за основним платежем - 6861,93 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 1715,48 грн. (т.1,а.с.54);
- рішення №0002241701 від 17.04.2014 р., яким позивачу донараховано 15873,94 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та застосовано штрафні санкції за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску в сумі 1286,96 грн. (т.1, а.с.51).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно акту перевірки встановлено, що позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, у зв'язку з віднесенням до складу задекларованих витрат вартість придбаних запасних частин до автомобілів. Такі висновки відповідач обґрунтовує тим, що позивачем до складу витрат включено витрати не операційної діяльності, а саме - вартість придбаних запасних частин та шин.
Згідно п. 177.2. ст. 177 ПК України, об'єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
За п. 177.4. ст. 177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
ФОП ОСОБА_1 на праві власності належать транспортні засоби (т.2,а.с.57), які він використовує у своїй підприємницькій діяльності та за період, що перевірявся здійснював діяльність автомобільного вантажного транспорту.
Відповідач під час проведення перевірки зазначив про неправомірність віднесення до складу витрат, витрати на запасні частини для автомобілів.
Абзацом "г" п.п. 138.8.5 п.138.8 ст. 138 ПК України встановлено, що до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання. експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
У відповідності до п. 1.3 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 30.03.1998 року № 102, ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності виробів та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин.
Пунктом 3.8 вказаного вище положення передбачено, що щоденне обслуговування, технічне обслуговування та сезонне технічне обслуговування дорожніх транспортних засобів не належать до реконструкції, модернізації, технічного переозброєння та інших видів поліпшення дорожніх транспортних засобів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що витрати на утримання, експлуатацію та ремонт (в даному випадку це витрати на придбання запасних частин, технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів) основних засобів цілком і повністю відноситься до загальновиробничих або адміністративних витрат в залежності від того для чого використовується автомобіль.
Суд критично ставиться до посилання відповідача на пп. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 ПК України, оскільки в даному випадку відповідач ототожнює витрати на поточний ремонт та утримання автомобіля з витратами на реконструкцію, модернізацію або інше поліпшення основних засобів.
В підтвердження таких витрат позивач надав копії документів, а саме: податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури, та платіжні доручення (т.1,а.с.65-203).
Судом перевірено зміст зазначених документів та їх відповідність вимогам законодавства, що ставляться до документів первинного бухгалтерського обліку. Порушень щодо порядку їх оформлення, зазначення реквізитів та інших даних згідно із Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку судом не встановлено. Зазначені документи відповідають вимогам п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт придбання, оплати та використання запчастин та витратних матеріалів у власній господарській діяльності позивача, що не заперечується відповідачем, оскільки позивач вважає, що витрати на технічне обслуговування автомобіля відносяться згідно з п.138.1 ст.138 ПК України до інших витрат, однак не вважаються витратами операційної діяльності.
Відповідно до п.14.1.138 ст.14 ПК України основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
Транспортні засоби такі як вантажні автомобілі підпадають під поняття основних засобів, якщо вони використовуються фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
У зв'язку із використанням вищенаведених транспортних засобів у власній господарській діяльності, а саме діяльність вантажного автомобільного транспорту підставі укладених договорів, у позивача виникають витрати на утримання, ремонт та експлуатацію транспортних засобів, які в свою чергу відповідно до пп. «г» п.138.8.5 ст.138 ПК України включаються до складу загальновиробничих витрат, а тому відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України відноситься до складу витрат операційної діяльності.
З огляду на викладене, позивачем обґрунтовано включено до складу витрат у 2012-2013 роках витрати, пов'язані із використанням автотранспортних засобі, дані витрати підтверджуються первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, а тому висновок акту перевірки про заниження оподаткованого доходу на суму 45746,22 грн., внаслідок чого занижено податкове зобов'язання по податку на доходи з фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у 2012 році на суму 4264,49 грн. та у 2013 році на 2597,44 грн., є необґрунтованими.
За таких обставин, суд вважає, що податкове повідомлення рішення №0002221701 від 17.04.2014 року щодо порушення позивачем п.138.1 пп. 138.1.1 ст.138,п. 177.4 ст. 177 ПК України є протиправним та підлягає скасуванню.
Перевіряючими зазначено, що згідно наданої ФОП ОСОБА_1 довідки про залишки ТМЦ станом на 01.01.2012 року рахувались залишки дизпалива в кількості 60,25 л на загальну суму 473,89 грн. без ПДВ, станом на кінець перевіряємого період рахувались залишки дизпалива в кількості 6190,84 л на загальну суму 47827,29 грн. без ПДВ. Враховуючи усні пояснення довіреної особи позивача, що були надані під час перевірки, у ФОП ОСОБА_1 відсутні ємності для зберігання дизельного пального. За таких обставин, посадовими особами податкового органу зроблено висновок, що ФОП ОСОБА_1 не міг зберігати станом на 31.12.2013 року дизельне пальне в кількості 6190,84 л на загальну суму 47827,29 грн., що призвело до завищення податкового кредиту за грудень 2013 року на суму ПДВ 9565,46 грн.
Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що для надання послуг перевезення ним використовується 16 транспортних засобів. При цьому потреби в зберіганні придбаного дизельного пального не було, оскільки воно одразу заправлялось до автомобілів.
Даний факт підтверджується довідкою Управління ДАІ УМВС України в Кіровоградській області від 21.12.2011 року №10/12222, згідно з якою за ФОП ОСОБА_1 зареєстровано 16 транспортних засобів, серед яких переважна більшість є вантажними. Так, одним з автомобілів є RENAULT MAGNUM 2000, місткість баку якого становить 1300 л (т.2,а.с.57,104).
Крім того, під час перевірки перевіряючими встановлено факти формування податкового кредиту за рахунок податкових накладних з сумами ПДВ не більше 10 тис. грн., які не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних за операціями з придбання позивачем дизельного пального у ТОВ "Білий ведмідь".
Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1та ТОВ "Білий ведмідь" (Продавець за договором) укладено договори на поставку дизельного пального.
Долучені до матеріалів копії первинних документів, а саме податкові накладні №145 від 31.08.2013 року та №178 від 31.10.2013 року(т.1,а.с.55,61), рахунки - фактури (т.1,56,62) та видаткові накладні (т.1,а.с.57,63), свідчать про фактичне виконання сторонами умов даного договору.
Оплата отриманого дизельного пального підтверджується долученими до справи копіями платіжних доручень (т.1,а.с.58-60,64).
Отже, матеріалами справи доведено фактичне здійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту.
Дослідивши надані до суду первинні документи, суд встановив, що останні складені відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
За таких обставин, факт здійснення господарських операцій підтверджується позивачем належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що відповідно до положень ст. 198 Податкового кодексу України свідчить про належне формування позивачем на підставі цих первинних документів податкового кредиту з податку на додану вартість.
Крім того, суд також зауважує, що вказані податкові накладні містять усі обов'язкові реквізити, передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України.
Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України, визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.
Пунктом 187.8. ст. 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України).
Згідно п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7. ст. 200 ПК України). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10. ст. 201 ПК України).
Відповідно до п. 201.12. ст. 200 ПК України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.
Згідно п. 200.1. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.4. ст. 200 ПК України визначено, що у разі якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Пунктом 200.5. ст. 200 ПК України встановлено вичерпний перелік осіб, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування, а саме особи, які:
- були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів);
- мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).
Платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів (п. 200.6. ст. 200 ПК України).
Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (п. 200.7. ст. 200 ПК України).
Суд зазначає, що відповідно до вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження добутими судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірних повідомлень - рішень згідно з актом перевірки не покладено, у зв'язку з чим суд дійшов до висновку про недоведеність факту порушення позивачем ст.198 Податкового кодексу України.
За таких обставин суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення №000220170 від 17.04.2014р прийнято з порушенням чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.
Щодо рішення №0002241701 від 17.04.2014 р., яким позивачу донараховано 15873,94 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та застосовано штрафні санкції за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску в сумі 1286,96 грн. суд зазначає наступне.
Вищезазначене рішення прийнято з огляду на висновки відповідача щодо завищення витрат при визначенні оподатковуваного доходу.
У зв'язку з тим, що неправомірного завищення витрат позивачем вчинено не було, хибним є висновок відповідача про порушення позивачем п.п.2.1 ст.7, п.11 ст.8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", оскільки втрати, понесені позивачем є операційними, а тому і не повинен сплачуватись єдиний внесок
Отже, доводи відповідача стосовно завищення ФОП ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності та заниження суми єдиного внеску є такими, що суперечать письмовим доказам наявним в матеріалах справи.
Отже, рішення №0002241701 від 17.04.2014 є протиправним, а тому позовні вимоги в частині визнання його протиправним і скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст.ст.11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В процесі розгляду справи відповідачем не доведено суду правомірність оскаржуваного рішення, а відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, суд також вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 182,70 грн.
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
1.Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити в повному обсязі.
2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0002201701 від 17.04.2014р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 33 968,00 грн., в тому числі за основним платежем - 22645,99 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 11323,00 грн.
3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0002221701 від 17.04.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 8577,41 грн., в тому числі за основним платежем - 6861,93 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 1715,48 грн.
4.Визнати протиправним та скасувати рішення №0002241701 від 17.04.2014 р., яким позивачу донараховано 15873,94 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та застосовано штрафні санкції за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску в сумі 1286,96 грн.
5.Присудити на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ін.код - НОМЕР_2) з Державного бюджету України судові витрати в сумі 182,70 грн., зобов'язавши Державне казначейство України в Кіровоградській області стягнути 182,70 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (код 38758683).
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.В. Жук