16 жовтня 2014 року Справа № 38342/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Клюби В. В., Кухтея Р. В.;
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. А.;
представника відповідача - Кіт О. В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 4 березня 2011 року в справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Львівської митниці Державної митної служби України, Головного управління Державного казначейства України у Львівській області про скасування рішення та стягнення коштів, -
19 жовтня 2010 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Львівської митниці Державної митної служби України, Головного управління Державного казначейства України у Львівській області про скасування рішення про визначення митної вартості товарів № 209000006/2010/400097/1 від 22 вересня 2010 року та стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у Львівській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 надмірно сплачених коштів по ПДВ в сумі 9356 грн. 88 коп. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).
В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що відповідачем, в порушення вимог ст. 266 Митного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), здійснено повторне визначення митної вартості товару не за ціною договору як основним методом, а із застосуванням резервного методу визначення митної вартості, який застосовано з порушенням порядку черговості послідовного використання методів, зазначених у ст. ст. 267-272 Митного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин). Крім того, застосування іншого методу визначення митної вартості товару, ніж основний, здійснено без достатніх підстав, передбачених Митним кодексом України та в порушення Порядку здійснення контролю за правильністю митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 339 від 09 квітня 2008 року, Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1766 від 20 грудня 2006 року, Методичних рекомендацій наданих Державною митною службою України.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
Зазначену постанову мотивовано тим, що митницею доведено правомірність застосування методу визначення митної вартості товарів без порушення черговості застосування такого.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що відповідачем необґрунтовано прийнято рішення про неможливість застосування другого та третього методів визначення митної вартості товарів. Крім того, відповідачем не здійснювалась процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості товарів відповідно до вимог ст. ст. 268, 269 Митного кодексу України.
Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає можливим здійснювати розгляд справи за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Здійснивши перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності оскаржуваного рішення про визначення митної вартості товарів вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України суд апеляційної інстанції не погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлено, що ФОП ОСОБА_2 (покупець) та підприємство «Андалузія Сп» (Польща) (продавець) 02 грудня 2009 pоку уклали контракт № 2009/EX/01, згідно із п. 1.1 якого продавець зобов'язується продати, а покупець зобов'язується купити товари відповідно до накладних, прикладених до товаросупровідних документів, які є невід'ємною частиною даного контракту, на умовах CIP, м. Львів.
Для митного оформлення товару згідно контракту № 2009/EX від 02 грудня 2009 декларантом позивача було подано вантажні митні декларації № 209000012/2010/013684 від 22 вересня 2010 року (далі ВМД - перша), з відповідними товаросупровідними документами на вантаж «Прокат плоский з вуглецевої сталі з цинковим покриттям…», а також декларацію митної вартості форми ДМВ-1 (далі ДМВ), у яких заявлено митну вартість товару по ВМД - першій у розмірі 112762,44 грн., що визначалась за першим методом оцінки (за ціною договору).
Відповідно до ст. 265 Митного кодексу України та п. 2 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 339 від 09.04.2008 року, митницею було здійснено порівняння заявленої митної вартості з митною вартістю подібних, ідентичних та аналогічних товарів, митне оформлення яких вже було здійснено, з ціновою базою Державної митної служби України.
Оскільки при проведенні порівняння було встановлено, що заявлена митна вартість товару значно занижена у порівнянні з вартістю подібних товарів, митне оформлення яких вже проведене, відповідачем відповідно до п. п. 7-11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1766 від 20.12.2006 року, з метою підтвердження заявленої декларантом митної вартості, на ДМВ був вчинений запис про необхідність подання додаткових документів. Про ознайомлення представника позивача із даною вимогою свідчить проставлення свого підпису та дати на ДМВ. Однак декларантом не було подано всіх документів.
З урахуванням наведеного 22 вересня 2010 року митним органом на підставі наявних у нього відомостей, здійснено коригування митної вартості товарів, що переміщувались позивачем через митний кордон України та винесено оскаржуване рішення №209000006/2010/400097/1 про визначення митної вартості за 6 методом, яким визначено митну вартість заявленого товару відповідно до цінової бази даних ДМСУ ПІК 1,33 дол. США за 1 кг (що відповідає мінімальному рівню цінової бази даних ДМСУ ПІК). У зв'язку із прийняттям вказаних рішень у митному оформленні по поданих ВМД було відмовлено та відповідно видані картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.
Засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулювання економічних, організаційних, правових, кадрових та соціальних аспектів діяльності митної служби України визначає Митний кодекс України.
Згідно із абз. 23 ст. 1 Митного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - МК України) переміщення товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях - це переміщення товарів через митний кордон України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а також інших операцій, пов'язаних із ввезенням товарів на митну територію України, вивезенням товарів за межі митної території України або переміщенням їх митною територією України транзитом. При переміщенні товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях оформляється вантажна митна декларація.
Митним кодексом України передбачено, що переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню, яке відповідно до ч. 2 ст. 27 цього Кодексу завершується тільки після здійснення встановлених законодавством України необхідних для цього товару видів контролю.
Згідно із ст. 88 МК України декларант виконує всі обов'язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену цим Кодексом, незалежно від того, чи є він власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою. Декларант зобов'язаний: здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; на вимогу митного органу пред'явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення; надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур; сплатити податки і збори.
Відповідно до ст. 249 МК України митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. При визначенні митної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України. За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості митні органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари та відповідно до вимог цього Кодексу.
Згідно із ст. 259 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.
Статтею 260 МК України врегульовано питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Зокрема визначено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом
Статтею 262 МК України передбачено, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.
Згідно приписів ст. 265 МК України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.
Відповідно до ст. 266 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6).
Частиною 2 ст. 266 МК України визначено, що основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Крім того, положеннями даної статті передбачено, що якщо митна вартість не може бути визначена за ціною договору, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу.
Статтями 268 та 269 МК України передбачено визначення митної вартості товару за ціною договору щодо ідентичних товарів та за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів.
Частиною 5 статті 266 МК України встановлено, що кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 339 від 09.04.2008 року, контроль за правильністю визначення митної вартості товарів під час проведення операцій їх митного контролю і митного оформлення покладено на митні органи, при цьому послідовність дій посадових осіб митного органу під час здійснення передбаченого цим пунктом контролю визначається Державною митною службою України.
Згідно з пунктом 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України за № 1766 від 20.12.2006 року, для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.
Згідно із п. 1.4 Методичних рекомендацій із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, затверджених наказом Державної митної служби України № 74 від 31.01.2007 року, якщо митна вартість не може бути визначена відповідно до положень статті 267 «Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)», то вона має бути визначена шляхом послідовного використання методів, передбачених статтями 268 - 273 Митного кодексу України. У таких випадках відповідно до статті 266 Митного кодексу України проводиться процедура консультацій між митним органом та імпортером.
Відповідно до п. 3.1 Методичних рекомендацій із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, затверджених наказом Державної митної служби України № 74 від 31.01.2007 року, під час здійснення митного контролю й митного оформлення окремих видів товарів, які визначені Держмитслужбою для поглибленого контролю за правильністю визначення їх митної вартості із застосуванням положень статті 265 Митного кодексу України, посадова особа митного органу, що здійснює такий контроль, використовує інформацію бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України, а також електронного та/або паперового бюлетеня «Огляд цін українського та світового товарних ринків», біржову інформацію про ціни на товари та/або сировину, інші інформаційні джерела, де наведено цінові характеристики таких товарів та/або сировини.
На думку суду апеляційної інстанції, системний аналіз вищевказаних норм свідчить, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.
Згідно із ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем в обґрунтування правомірності своїх дій зазначено, що перший метод визначення митної вартості товарів не застосовано у зв'язку з відсутністю обґрунтованих та документально підтверджуючих документів стосовно задекларованої митної вартості згідно з п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.006 № 1766, а 2-5 методи визначення митної вартості (ст. 268-272 Митного кодексу України) не застосовані у зв'язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари та даних, на підставі яких можливе визначення митної вартості.
Таке твердження відповідача, як підстава для застосування резервного методу визначення митної вартості товарів, судом апеляційної інстанції оцінюється критично та не приймається до уваги виходячи з наступних міркувань.
Відповідно п. 2, 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 1766 від 20.12.2006 року, відповідачем зобов'язано позивача подати додаткові документи. Позивачем було надано лише прайс-лист фірми виробника товарів.
Звідси, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування відповідачем основного методу визначення митної вартості товарів (за ціною договору) та необхідності застосування інших методів визначення митної вартості товарів, що передбачені Митним кодексом України.
Однак, застосування іншого методу визначення митної вартості товарів без дотримання вимог ч. 2, 4 ст. 266 Митного кодексу України є неприпустимим.
Крім того, відповідачем зазначено, що підставою витребування відповідачем у позивача додаткових документів стала наявність сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів, обґрунтованість яких було підтверджено шляхом здійснення порівняння заявленої митної вартості з митною вартістю подібних, ідентичних та аналогічних товарів, митне оформлення яких вже було здійснено, з ціновою базою Державної митної служби України, яким встановлено, що заявлена митна вартість товару значно занижена у порівнянні з вартістю подібних товарів, митне оформлення яких вже проведене.
Таким чином, надані відповідачем пояснення стосовно неможливості застосування методів 2-5 визначення митної вартості товарів є суперечливими за своїм змістом та не спростовують неможливість визначення митної вартості товарів за іншим, ніж основний, методом та необхідність застосування резервного методу, а навпаки свідчать про можливість застосування методів 2-5.
Звідси, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що визначення відповідачем митної вартості імпортованих позивачем товарів проведено з порушенням вимог ст. 266 Митного кодексу України, зокрема в частині застосування резервного методу визначення митної вартості, який застосовано з порушенням порядку черговості послідовного використання методів, зазначених у статтях 267-272 Митного кодексу України.
Крім того, відповідачем здійснено застосування іншого методу визначення митної вартості товару, ніж основний, без достатніх підстав, передбачених Митним кодексом України та в порушення Порядку контролю за правильністю визначення митної вартості товарів визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 339 від 09.04.2008 року, Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1766 від 20.12.2006 року, методичних рекомендацій наданих Державною митною службою України
Також відповідачем не надано доказів проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом.
Вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у Львівській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 надмірно сплачених коштів по ПДВ в сумі 9356 грн. 88 коп. не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до частини шостої статті 264 МК України у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у місячний термін з дня прийняття рішення у порядку, передбаченому законодавством.
Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверджений наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364; далі - Порядок повернення) визначає процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, у тому числі у випадках, зазначених у статті 264 МК України.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 1, пунктів 2, 3, 4 розділу ІІІ Порядку повернення для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.
Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.
Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу (далі - Відділ) для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.
Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.
Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії, керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом Державної митної служби України.
Разом з тим, взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентувалися Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженим наказом Державної митної служби України, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362).
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформляється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.
Згідно з пунктом 7 Порядку взаємодії на підставі отриманого Висновку про повернення відповідний орган Державного казначейства України готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.
Таким чином, за Порядком взаємодії основною умовою повернення коштів є обов'язкова їх сплата та зарахування на рахунки відповідного бюджету.
З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.
Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на неповно, необ'єктивно і всебічно не з'ясованих обставинах, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 158-163, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2011 року в справі № 2а-9282/10/1370 - скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Львівської митниці Державної митної служби України, Головного управління Державного казначейства України у Львівській області про скасування рішення та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення про визначення митної вартості товарів № 209000006/2010/400097/1 від 22 вересня 2010 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення постанови в повному обсязі відкладено - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя: С. П. Нос
Судді: В. В. Клюба
Р. В. Кухтей
Постанову складено в повному обсязі 21 жовтня 2014 року.