Справа: № 826/10808/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.
Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
Іменем України
28 жовтня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Василенка Я.М., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фламенко» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фламенко» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У липні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фламенко» (далі - Позивач, ТОВ «Фламенко») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Шевченківському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.07.2014 року №0010052205.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не було підтверджено належним чином оформленими документами факт реальності господарських операцій, а відтак і правомірності формування податкового кредиту.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату час та місце судового розгляду, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася за наявними у ній матеріалами у відповідності до ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити повністю, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у червні 2014 року працівниками ДПІ у Шевченківському районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Фламенко» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період січень 2014 року по взаємовідносинах з ТОВ «Сібол». У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за січень 2014 року на загальну суму ПДВ 199 406,00 грн., що призвело до порушення п. 200.1 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за січень 2014 року на суму 199 406,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 27.06.2014 року №1196/26-59-22-05/31610334. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 14.07.2014 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0010052205, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 299 109,00 грн., у тому числі за основним платежем - 199 406,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 99 703,00 грн.
Вирішуючи питання про правомірність формування Позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2014 року, судом першої інстанції встановлено, що у вказаний період ТОВ «Фламенко» на підставі цивільно-правових договорів мало взаємовідносини з ТОВ «Сібол».
Так, між Позивачем (Замовник) та ТОВ «Сібол» (Виконавець) укладені договори підряду від 08.01.2014 року №0801-14КЧ, №0801-14ДК та №0801-14СМ (далі - Договори), за умовами яких Виконавець зобов'язується виконати власними силами і засобами відповідно до умов Договорів та згідно з затвердженими сторонами кошторисами роботи: електромонтажні, оздоблювальні у приміщеннях, що знаходяться за адресами: м. Київ, бул. Чоколовський, 19; м. Донецьк, пр. Київський, 5; м. Сімферополь, вул. Маяковського, 12 відповідно, а Замовник зобов'язується прийняти виконані Виконавцем роботи та оплатити їх у порядку та на умовах, обумовлених даними Договорами.
Згідно п. 1.2 Договорів для виконання робіт за вказаними Договорами Замовник зобов'язується надати Виконавцю майданчики для виконання робіт.
Пунктом 1.5 Договорів передбачено, що Виконавець підтверджує, що він має відповідний дозвіл та/або ліцензію, що вимагаються нормами чинного законодавства для виконання робіт.
На думку Позивача, факт товарності господарських операцій за вказаними Договорами підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: договірних цін (т. 1 а.с. 41-42, 68-69, 101-102), локальних кошторисів (т. 1 а.с. 43-50, 70-80, 103-105), актів приймання виконаних будівельних робіт (т. 1 а.с. 51-58, 81-91, 106-109), довідок про вартість виконаних будівельних робіт (т. 1 а.с. 59, 92, 110), податкових накладних (т. 1 а.с. 60, 93, 111).
На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо нікчемності укладених між Позивачем та ТОВ «Сібол» правочинів, а також на підставі того, що наявні у матеріалах справи докази не свідчать про реальність здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань. З огляду на вищевикладене Окружний адміністративний суд м. Києва з огляду на положення ст. ст. 135, 198, 201 ПК України, ст. ст. 9, 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», прийшов до висновку, що формування підприємством податкового кредиту з ПДВ відбувалося за безтоварними правочинами, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.
Судом апеляційної інстанції враховується, що укладення вищезазначених договорів було зумовлено необхідністю забезпечення господарської діяльності Позивача, а саме забезпечення належного стану приміщень, які надаються в оренду. Зазначене, на думку колегії суддів, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: договорів оренди від 01.09.2011 року №01/09-11КМ (т. 1 а.с. 179-185), від 01.10.2011 року №01/10-1Д (т. 1 а.с. 187-192), від 30.09.2011 року №30/09-11КЧ (т. 1 а.с. 206-211), актів приймання-передачі (т. 1 а.с. 186, 183, 212), договорів суборенди (т. 1 а.с. 173-176, 197-201, 215-219).
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.
Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.
Крім того, суд першої інстанції не врахував, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак доказів існування такого, що набрав законної сили вироку суду по кримінальній справі щодо посадових осіб Позивача, податковим органом надано не було.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.
Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам, наданих Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Сібол», судова колегія вважає їх такими, що відповідають вимогам, що закріплені приписами чинного законодавства до первинних документів, у тому числі вимогам наказу Мінірегіонбуду України від 04.12.2009 року №554 «Про затвердження примірних форм первинних документів з обліку в будівництві», а тому вважає необґрунтованою позицію Окружного адміністративного суду м. Києва про відсутність документального підтвердження виконання зобов'язань з вказаним контрагентом.
Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, зі змісту акту перевірки вбачається, що основною підставою для висновків про нікчемність укладених з ТОВ «Сібол» договорів, податковий орган визначив висновки ДПІ у Шевченківському районі, викладені в акті від 03.04.2014 року №1011/26-55-22-07/37265968 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сібол» щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за січень-лютий 2014 року».
Оцінюючи дане твердження податкового органу Окружний адміністративний суд м. Києва обґрунтовано зазначив, що посилання податкового органу на використання у ході перевірки Позивача акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сібол» є безпідставним, оскільки зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база.
Поряд з цим судова колегія погоджується з доводами Апелянта в частині того, що умовами Договорів не було передбачено складання рахунків-фактур, оскільки договірна ціна була визначена у твердій формі, а передача будівельного майданчика не потребувала додаткового документального оформлення.
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання укладених з ТОВ «Сібол» Договорів.
Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Сібол» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для донарахування податкових зобов'язань ТОВ «Фламенко» у Відповідача не було.
Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Фламенко», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.
Відтак враховуючи, що Позивачем було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від контрагента робіт, а також встановлену відповідність первинних документів вимогам чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про помилковість твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про відсутність у ТОВ «Фламенко» правових підстав для формування податкового кредиту за наслідкам відносин з ТОВ «Сібол».
Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому вважає за необхідне його скасувати.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.
Керуючись ст.ст. 94, 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фламенко» - задовольнити повністю.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фламенко» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати винесене Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 14 липня 2014 року №0010052205.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фламенко» (код ЄДРПОУ 31610334) 2 924 (дві тисячі дев'ятсот двадцять чотири) гривні витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді Я.М. Василенко
О.І. Шурко
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Василенко Я.М.
Шурко О.І.