23 жовтня 2014 року Справа № 803/1267/14
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ксензюка А.Я.,
при секретарі судового засідання Новак Л.О.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Копетюка В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови від 25 березня 2010 року ВП №16096152 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 24 113 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова від 25 березня 2010 року ВП №16096152 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 24 113 грн. є протиправною, оскільки державним виконавцем порушена процедура примусового виконання рішення суду по стягненню основної суми боргу. Також зазначає, що рішення Луцького міськрайонного суду від 25 листопада 2009 року по справі №2-1223/09 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 239 400 грн. боргу за договором позики, 1 700 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу виконано добровільно.
Одночасно позивач просить поновити строк звернення до адміністративного суду з тих підстав, що постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 25 березня 2010 року ВП №16096152 отримав лише 23 червня 2014 року.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив задовольнити.
Відповідач у запереченні від 23 жовтня 2014 року за №27303 та представник відповідача в судовому засіданні пред'явлені позовні вимоги заперечили, мотивуючи тим, що 26 листопада 2009 року заступником начальника першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Чернацькою О.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №16096152 щодо виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду №2-1223/09 від 13 листопада 2009 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 239 400 грн. боргу за договором позики, 1 700 грн. судового збору та 30 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
На підставі статті 46 Законом України «Про виконавче провадження» заступником начальника першого ВДВС Луцького МУЮ Чернацькою О.В. 25 березня 2010 року винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 24 113 грн.
Копії постанов були надіслані ОСОБА_1 із супровідними листами простою кореспонденцією.
Заступником начальника першого ВДВС Луцького МУЮ Чериацькою О.В. 29 червня 2011 року на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Законом України «Про виконавче провадження» винесена постанова про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із поданою заявою стягувана ОСОБА_3 від 12 травня 2011 року про сплату суми боргу боржником ОСОБА_5 в повному обсязі. Виконавчий збір та витрати виконавчого провадження боржником не сплачені.
Відповідно до частини сьомої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
У зв'язку з вищевикладеним, керуючись статтями 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження», заступником начальника першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Чернацькою О.В. 13 липня 2011 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №27560709 за постановою про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 24 113 грн. Згідно супровідного листа, копію постанови 13 липня 2011 року за вихідним №35170 надіслано на адресу ОСОБА_5 (АДРЕСА_1).
Отже, боржник ОСОБА_5 знав про хід виконавчого провадження від 26 листопада 2009 року та отримав постанову про відкриття виконавчого провадження від 13 липня 2010 року № 27560709. Просили відмовити в задоволені позовних вимог.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, , суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав.
Правовідносини з приводу виконання рішень судів та інших органів регулюються Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 9 березня 2011 року) копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією.
Статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 13 липня 2011 року) копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Пунктом 4.1.1. Інструкції (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.
У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, установленому статтею 32 Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.
З наведеного вбачається, що до 9 березня 2011 року Законом України «Про виконавче провадження» передбачався обов'язок державного виконавця направлення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження супровідним листом простою кореспонденцією, а з вказаної дати рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За правилами Закону України «Про виконавче провадження» в постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець зазначає строк для добровільного виконання рішення суду, який не може перевищувати семиденний та попереджає боржника про примусове виконання рішення суду після закінчення встановленого строку зі стягненням, зокрема, виконавчого збору.
Отже, підставою для винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору є невиконання боржником рішення у строк, встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження, за умови обізнаності боржника про таку постанову та про строк в який він може добровільно сплатити борг.
Оскільки, відповідачем не доведено час отримання боржником постанови ДВС України про відкриття виконавчого провадження, що унеможливлює встановити початок перебігу строку для добровільного виконання рішення суду та як наслідок законності постанови про стягнення виконавчого збору.
Щодо твердження відповідача про направлення боржнику ОСОБА_1 та отримання останнім копії постанов про відкриття виконавчого провадження від 26 листопада 2009 року, про стягнення з боржника виконавчого збору від 25 березня 2010 року, про відкриття виконавчого провадження від 13 липня 2011 року суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як вбачається із ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року, супровідний лист від 25 березня 2010 року №11759 не є достатнім та беззаперечним доказом того, що вказану постанову дійсно було направлено виконавчою службою позивачу та ним одержано.
Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Отже, враховуючи вищезазначене, позивачу не було відомо про виконавче провадження.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесеної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.
Керуючись частиною третьою статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції від 25 березня 2010 року ВП №16096152 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 24 113 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.Я. Ксензюк