Справа №490/2090/14-ц 23.10.2014 23.10.2014 23.10.2014
Провадження № 22ц/784/2731/14 Суддя першої інстанції Гуденко О.А.
Категорія 50 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
23 жовтня 2014 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Царюк Л.М., Мурлигіній О.Я.,
при секретарі Яценко Л.В.,
за участю: позивачки - ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 5 вересня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про стягнення неустойки за несплачені аліменти ,-
17 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення неустойки за несплачені аліменти.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва з відповідача стягнуто аліменти на утримання їх спільної доньки ОСОБА_4 в розмірі ? частки від усіх видів заробітку.
Проте, відповідач нерегулярно та не в повному обсязі сплачував аліменти, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, яка станом на 1 листопада 2013 року склала 34 440 грн. 40 коп. Відповідно до проведеного розрахунку пеня за прострочення сплати аліментів за період з 1 лютого 2011 року по 31 березня 2013 року складає 6 9574 грн. 69 коп.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_3 на свою користь пеню за несвоєчасну сплату аліментів в розмірі зазначеної сумі.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 5 вересня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пеню за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини в розмірі 8912 грн. 08 коп. Також розподілено судовий збір.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність рішення суду.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо встановлення батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2009 року ОСОБА_3 визнано батьком ОСОБА_4 та стягнуто аліменти на її утримання в розмірі ? від усіх видів заробітку (а.с.7-8). За вказаним рішенням видано виконавчий лист для примусового виконання (а.с.10).
2 лютого 2010 року державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження за вищезазначеним виконавчим листом (а.с.85).
Відповідно до довідок Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції у ОСОБА_3 існувала заборгованість по аліментам, яка станом на 1 листопад 2013 року склала 34440,40 грн.(а.с. 12-13). З зазначених довідок вбачається, що відповідач сплачував аліменти лише двічі, в січні 2011 року -250 грн. та в квітні 2013 року - 300 грн.
Згідно копій квитанцій, ОСОБА_3 з січня 2011 року сплачував на користь ОСОБА_4 аліменти, але не регулярно та в різних розмірах (а.с.33-37,51).
В результаті наданих відповідачем документів та зробленого державним виконавцем перерахунку заборгованості встановлено, що відповідачем в травні 2011 року сплачено аліментів на 149.6 грн. менше нарахованої суми; не сплачені аліменти в серпні-вересні та грудні 2011 року, не сплачені аліменти в травні, липні, вересня - грудні 2012 року, не доплачено 163 грн. за січень та 263 грн. за березень 2013 року, а також не сплачено аліментів 363 грн. за лютий 2013 року (а.с. 73). Загальний розмір неустойки на цю суму склав 8 912 грн. 08 коп.
Відповідач був обізнаний про наявність зазначеного рішення суду, але ухилявся від його виконання та не сплачував аліменти у визначеному судом розмірі. Проти задоволення позовних вимог заперечував, оскільки на час розгляду справи сплатив суму заборгованості по аліментам.
З огляду на встановлені судом обставини та наведені норми Сімейного Кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно виходив з того, що у разі виникнення заборгованості зі сплати аліментів наявна вина відповідача, при розрахунку розміру неустойки (пені) за прострочення їх виплати судом правильно застосований матеріальний закон. Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження обставин, за якими закон пов'язує звільнення від відповідальності платника аліментів за їх прострочення або зменшення розміру неустойки.
Заперечення відповідача щодо звільнення його від сплати неустойки у зв'язку з погашенням заборгованості по сплаті аліментів правильно районним судом не прийняті до уваги, оскільки відповідно до змісту ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати настає в разі порушення цим платником аліментних обов'язків, що призвело до виникнення заборгованості, тому факт погашення платником цієї заборгованості не звільняє його від передбаченої даною нормою відповідальності.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції належно оцінивши подані сторонами докази та обставини справи, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_2, а тому підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 5 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних та цивільних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: