Справа № 363/1199/14-ц Головуючий у І інстанції Скарлат О. І.
Провадження № 22-ц/780/5466/14 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л.А.
Категорія 1 23.10.2014
Іменем України
23 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Волохова Л.А.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,
при секретарі Микитенко Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 7 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3, треті особи: Садівницьке товариство "Механізатор", Управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області, ОСОБА_4 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_5 про визнання недійсним розпорядження та державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації,-
встановила:
У березні 2014 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що в 2013 році позивачу стало відомо, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 приватизована на його рідного брата - ОСОБА_6, ще в 2006 році. Однак позивач є членом садівницького товариства «Механізатор» та впродовж тривалого часу користуються цією земельною ділянкою та збудованим дачним садовим будинком. Це право позивачу передав за попередньою усною домовленістю його брат ОСОБА_6, який вийшов із складу членів садівницького товариства «Механізатор» за своєю письмовою заявою, а позивач увійшов до цього товариства подавши відповідну заяву, сплативши вступний внесок.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Про приватизацію земельної ділянки позивачу його брат до відома не поставив. Зі слів матері позивача йому відомо, що до приватизації на нього згаданої земельної ділянки нічого не знав і будь-якої участі в оформленні відповідних документів не брав та будь-якого доручення з цього приводу нікому не давав.
Позивач просив визнати незаконним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 13 квітня 2004 року № 207, в частині надання у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0404 га для ведення садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 410836, виданий на ім'я ОСОБА_6, на земельну ділянкуплощею 0,0404 га та з цільовим призначенням для ведення садівництва з кадастровим номером 3221888800372480006, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010634200905 від 04 вересня 2006 року та скасувати його державну реєстрацію.
У ході судового розгляду ухвалою суду за ініціативою суду залучено в даній справі в якості третьої особи ОСОБА_4 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_5.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 7 серпня 2014 року у позові було відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, просив скасувати рішення суду першої інстанції з підстав неповного з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у повному обсязі задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в порядку, передбаченому ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам закону.
Відповідно до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У судовому засіданні встановлено та визнається сторонами, що ОСОБА_6 04 вересня 2006 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку на підставі розпорядження райдержадміністрації від 13.04.2004 року №207, серія ЯА № 410836, площею 0,0404 га для садівництва, що розташована за адресою: Хотянівська сільська рада, садовий масив «Каскад», садівницьке товариство «Механізатор», кадастровий номер 3221888800372480006, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010634200905 (а.с.7).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.9).
Із спадкової справи № 527/2011, майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_6, прийняла ОСОБА_4 як законний представник від імені малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом подання заяви про прийняття спадщини № 1161 від 16 жовтня 2012 року (а.с.50).
Згідно зі ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Стаття 126 Земельного кодексу України передбачає, що державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду належних, допустимих доказів на підтвердження того, що його брат ОСОБА_6 не брав участі в приватизації земельної ділянки, а всі підписи в необхідних для цього документах від його імені зроблені іншою особою.
Суду також не надано доказів того, що ОСОБА_6 за життя вийшов із складу членів садівницького товариства та передав це право позивачу і такі доводи позивача вважає необґрунтованим і недоведеним.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог ОСОБА_2
Інші доводи апелянта, на думку колегії суддів, не є підставами, передбаченими статтею 309 ЦПК України для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Частина 3 цієї ж статті визначає, що порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо порушень норм процесуального законодавства, колегія суддів не знайшла зазначених підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, правильно встановлено правовідносини сторін, дана належна правова оцінка доказам у справі, висновки відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 209, 218, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 7 серпня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: