06 жовтня 2014 р. Справа № 804/13399/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіБарановського Р. А.
при секретаріКанівець К.В.
за участю:
позивача представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 Дураченко Г.О. Немченко К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі-ФОП ОСОБА_3, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, у якому з урахування уточнених позовних вимог від 29.09.2014р., просить:
-визнати протиправними дії Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області по встановленню в Акті документальної позапланової невиїзної перевірки №1270/17-3/НОМЕР_1 від 20.05.2014р. не підтвердження реальності здійснення господарських операцій із постачальниками, покупцями за лютий 2014 року, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме: відсутності об'єктів оподаткування та неможливості реального здійснення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 операцій із постачальниками: ТОВ "Дніпропетровська логістика" на суму податку на додану вартість 3180, 00 грн.; ФОП ОСОБА_7 на суму податку на додану вартість 5914, 00 грн.; ТОВ "Спецторг-Інвест" на суму податку на додану вартість 200 504, 00 грн. по ланцюгу реалізації послуг ТОВ "Данон" на суму податку на додану вартість 231 701, 00 грн.; ПП "Санта Україна" на суму податку на додану вартість 15 321, 00 грн.;
-визнати протиправними дії Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області по зменшенню задекларованих податкових зобов'язань фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за лютий 2014 року по податку на додану вартість на суму 247 022, 00 грн.;
-визнати протиправними дії Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області по зменшенню задекларованого податкового кредиту фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за лютий 2014 року по податку на додану вартість на суму 209 598, 00 грн.;
-зобов'язати Лівобережну об'єднану державну податкову інспекцію м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відновити в АІС "Податковий блок" стан, який був до внесення висновків Акта документальної позапланової невиїзної перевірки №1270/17-3/НОМЕР_1 від 20.05.2014р.
Позивач, представник позивача, позов підтримали і надали пояснення, аналогічні доводам викладеним у позовній заяві.
Позовні вимоги мотивовані неправомірністю дій відповідача по встановленню в акті документальної позапланової невиїзної перевірки висновків щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин ФОП ОСОБА_3 із постачальниками, покупцями за лютий 2014 р., вважає їх помилковими, такими, що не відповідають фактичним обставинам. Так, ФОП ОСОБА_3 вважає, що у зв'язку з протиправними діями податкового органу позивач не був повідомлений у встановлені законом строки про проведення перевірки та був позбавлений можливості надати до перевірки додаткові документи (зокрема, товарно-транспортні накладні), оскільки копія наказу №520 від 16.05.2014р. та повідомлення від 16.05.2014 року №15041/6/17-3 були направлені ФОП ОСОБА_3 лише 19.05.2014 року, що підтверджується штампом відділення Укрпошти на конверті, а сама перевірка в порушення строків, зазначених в наказі, була проведена з 20.05.2014 р. по 20.05.2014 р., як вказано в акті. Крім того, самостійна зміна відповідачем в Деталізованій базі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків), порушує його права та інтереси, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, надавши обгрунтування аналогічні доводам, викладеним у запереченнях на адміністративний позов.
Позиція відповідача полягає у правомірності дій податкового органу. Відповідач не погоджується з доводами викладеними позивачем в позові, вважає їх необгрунтованими та такими, що не відповідають діючому законодавству на підставі наступного. Так, в ході перевірки не підтверджено факт здійснення господарських операцій у вигляді надання транспортних послуг між ФОП ОСОБА_3 та конграгентами-постачальниками і котрагентами-покупцями, що свідчить про те, що зазначені правочини за період з 01.02.2014р. по 28.02.2014р. здійснені без мети настання реальних наслідків. Відповідач зазначає, що позивачем до перевірки не надано документів, а саме: товарно-транспортних накладних, що підтверджують факт здійснення великого обсягу операції. На думку відповідача, акт щодо дотримання податкового законодавства за своїм правовим значенням не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки, акт є службовим документом та сам по собі не створює для платника податків будь-яких правових наслідків. Крім того, відповідач стверджує, що жодних нарахувань або збільшення податкових зобов'язань за карткою особового рахунку позивача на підставі акту №1270/17-3/НОМЕР_1 від 20.05.2014 року, рівно як і зменшення суми податкового кредиту ПДВ, податковим органом здійснено не було, оскільки внесення або зміна інформації у базах інформаційних систем, які використовуються податковими органами не призводить до коригування податкових зобов'язань та не порушує права позивача.
Заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, мотивуючи це наступним.
Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2, ОСОБА_3 (і.к. НОМЕР_1) зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради від 26.05.2003р. та згідно Свідоцтва №100248125 є платником податку на додану вартість від 05.10.2009р.
Довідкою №18265 від 14.09.2009р. підтверджується, що позивач перебуває на податковому обліку у Лівобережній міжрайонній державній податковій інспекції м. Дніпропетровська (правонаступник-Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області) від 30.05.2003р. за №2557/Л.
Згідно із витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ФОП ОСОБА_3 має такі види діяльності:
-45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів;
-47.81 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами;
-49.41 Вантажний автомобільний транспорт;
-52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.
Листом за вих. №11744/6/04-64-17-01 від 15.04.2014р. Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі-Лівобержна ОДПІ, податковий орган, відповідач) звернулась до ФОП ОСОБА_3 із запитом про надання пояснень та документального підтвердження щодо здійснення господарських операцій, постачання товарів, послуг, повноти декларування податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту протягом лютого 2014 року.
На виконання вимог зазначеного запиту позивачем була надано до Лівобережної ОДПІ податкові накладні, акти виконаних робіт, реєстри податкових накладних, банківські виписки, договори, отримання яких від 17.04.2014р. підтверджується записом працівника податкового органу ОСОБА_6
20.05.2014р. на підставі п.п. 20.1.1, 20.1.4 п. 20.1 ст.20, п.п. 78.1.1 п.78.1 ст.78, ст..79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-6, наказу №520 від 16.05.2014р. та повідомлення №15041/6/17-3 від 16.05.2014р. працівниками Лівобережної ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання податкового законодавства за лютий 2014 року.
За результатами проведеної перевірки, податковим органом було складено Акт «Про результати документальної позапланової перевірки ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового законодавства за лютий 2014 року» №1270/17-3/НОМЕР_1 від 20.05.2014р. (далі-акт перевірки), у якому перевіряючими було зафіксовано порушення позивачем вимог ст. 185 Податкового кодексу України в частині відсутності об'єкту оподаткування податком на додану вартість (далі-ПДВ) по ланцюгу постачання послуг з контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями у лютому 2014 року, а саме:
а) По ланцюгу придбання послуг, а саме (лютий 2014 року):
-ТОВ «Дніпропетровська логістика» на суму ПДВ 3180, 00 грн.;
-ФОПОСОБА_8. на суму ПДВ 5914, 00 грн.;
-ТОВ «Спецторг- Інвест» на суму ПДВ 200 504, 00 грн.
б) По ланцюгу реалізації послуг, а саме (лютий 2014 року):
-ТОВ «Данон» на суму ПДВ 231 701, 00 грн.;
-ПП «Санта Україна» на суму ПДВ 15 321, 00 грн.
Перевіряючим також встановлено порушення позивачем п. 44.1, п. 44.6 ст. 44 з урахуванням п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, в частині ненадання до перевірки документів у повному обсязі.
У вказаному акті перевірки перевіряючим зазначалось, що ФОП ОСОБА_3 не було надано до перевірки податкового органу товарно-транспортні накладні на транспортування послуг ТОВ «Спецторг-Інвест», ТОВ «Данон», а також інформації щодо стану дебіторської/ кредиторської заборгованості по розрахункам між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Спецторг-Інвест», ТОВ «Данон», у зв'язку з чим проведеною звіркою документально не підтверджено фінансово-господарських відносин з позивача із контрагентами-постачальниками і контрагентами-покупцями у лютому 2014 року, що свідчить про дефектність наданих первинних документів та відсутність факту реального проведення фінансово-господарських операцій.
Так, податковий орган зауважив, що ФОП ОСОБА_3 не міг здійснювати господарську діяльність за період лютий 2014 року у розумінні п.п.14.1.36 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а міг здійснювати лише операції, пов'язані з наданням податкової вигоди для третіх осіб з метою прикриття власної незаконної діяльності шляхом складання нереальних первинних документів без реальності здійснення господарських операцій.
Лівобережна ОДПІ листом за вих. №15310/6/17-3 від 26.05.2014р. направила на адресу позивача матеріали проведеної перевірки.
На підставі вказаного акту перевірки №1270/17-3/НОМЕР_1 від 20.05.2014р., Лівобережною ОДПІ до АІС «Податковий блок», були внесені коригування самостійно задекларованих позивачем показників по податку на додану вартість.
ФОП ОСОБА_3, не погодившись із зазначеними діями податкового органу, звернувся до суду із даним позовом.
Відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового Кодексу України - контролюючі органи мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно із п. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та, яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Документальною позаплановою невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Згідно із п.п. 79.1.1 п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Відповідно до вимог п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу умовою проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
В акті перевірки, зазначається, що копія наказу про проведення перевірки була вручена особисто ОСОБА_3 16.05.2014 р., однак матеріалами справи підтвержується, що наказ №520 від 16.05.2014р. про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки було направлено податковим органом засобами поштового зв'язку.
Під час проведення перевірки податковим органом було встановлено, що ФОП ОСОБА_3 в лютому 2014 року здійснював діяльність з надання послуг транспортування товарно-матеріальних цінностей та транспортно-експедиційних послуг.
Протягом періоду, що перевірявся контрагентами- постачальниками позивача були ТОВ «Дніпропетровська логістика», ФОП ОСОБА_7, ТОВ «Спецторг -Інвест».
З вищезазначеними контрагентами були укладені договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом, згідно яких ФОП ОСОБА_3 виступає Замовником зазначених послуг. Дані договори були укладені у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Також, у перевіряємому періоді ФОП ОСОБА_3 мав взаємовідносини з ТОВ «Данон» та ПП «Санта Україна». Із даними контрагентами були укладені договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом, де ФОП ОСОБА_3 виступавав Перевізником та здійснював перевезення молочної продукції.
Згідно укладених договорів ці перевезення позивач міг здійснювати особисто або мав право залучати третіх осіб. На виконання зазначених угод ФОП ОСОБА_3 уклав договори перевезень з іншиими перевізниками, копії яких наявні у матеріалах справи.
На підтвердження вищезазначених господарських операцій ФОП ОСОБА_3 були надані до перевірки наступні первинні документи стосовно господарських взаємовідносин з вищезазначеними контрагентами: податкові накладні, реєстр податкових накладних, рахунки фактури, договори, акти виконаних робіт, банківські виписки.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п. 1.2 п.1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. і зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.
Згідно з даною нормою, підставою для обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
В акті перевірки, відповідач посилається на відсутність у ФОП ОСОБА_3 документів на операції завантаження-розвантаження, які він не здійснював і відповідно не складав первинних документів, проте із укладених позивачем договорів перевезення з ТОВ «Данон» та ПП «Санта-Україна» вбачається, що перевізник (ФОП ОСОБА_3.) лише подає під завантаження-розвантаження транспортні засоби, а самі операції завантаження-розвантаження здійснюють відповідно вантажовідправник та вантажоодержувач, які мають відповідний персонал та техніку.
Так, згідно наявних у додатках до позовної заяви товарно-транспортних накладних поставки молочної продукції здійснювались від заводу-виробника молочної продукції (Вантажовідправника) до вантажоодержувачів - мереж продуктових супермаркетів: АТБ, Метро Кеш енд Керрі Україна, Варус та інших продуктових магазинів. Факт отримання продукції підтверджується підписами та печатками Вантажоодержувачів. Реальність господарських операцій також підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними, банківськими виписками, що підтверджують факт оплати наданих послуг.
Також в додатках до позовної заяви наявні додаткові документи; що підтверджують реальність здійснення господарських операцій: копії пропусків на ТОВ «Данон», копії актів обстеження транспортних засобів, довідки з магазинів - вантажоотримувачів продукції.
Посилання податкового органу на неподання інформації щодо стану дебіторської та кредиторської заборгованості з контрагентами є безпідставними, оскільки факт отримання банківських виписок щодо розрахунків між контрагентами, підтверджується підписом інспектора Каторгіної А. О. на листі ФОП ОСОБА_3 від 17.04.2014 р.
Суд критично оцінює твердження відповідача про те, що вказані в акті виконаних робіт з ТОВ «Спецторг-Інвест» транспортні засоби, згідно з відомостями з ДАІ не зареєстровані на це підприємство, оскільки чинне законодавство не містить вимог щодо обов'язкового права власності на транспортні засоби для здійснення перевезення
Податковим органом не доведено відсутність у ТОВ «Спецторг-Інвест» договорів оренди вищевказаних транспортних засобів або укладених договорів перевезення з іншими перевізниками.
Посилання на недостатню кількість співробітників у ТОВ «Спецторг-Інвест» також є безпідставним, оскільки перевіряючим взагалі не надано інформації щодо кількості таких осіб або посилання на документи, що містять такі відомості.
Крім того, жодних обгрунтувань щодо нереальності відносин з перевізниками ФОП ОСОБА_7 та ТОВ «Дніпровська логістика» відповідачем не надано.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України - господарське зобов'язання може виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України - правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого cm. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю.
Наявність мети зазначеної в диспозиції cm. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Пленум Верховного Суду України в п. 18 Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначив, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо".
Лівобережною ОДПІ не надано доказів, які свідчать про порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання ФОП ОСОБА_3 правочинів. Акт перевірки не тільки не містить посилань на те, яким чином виражено намір позивача порушити публічний порядок, яким чином укладені позивачем та його контрагентами угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Крім того, посилання відповідача на ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Доведення факту існування нікчемного правочину повинно здійснюватись певними засобами доказування з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.
Для встановлення ознак нікчемності правочину під час дослідження потоків: документального, грошового, товарного та їх співставлення, передбачається аналіз усіх документів, необхідних для документування господарських операцій, зокрема, передбачених нормативно-правовими актами.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".
Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Слід також зазначити, що чинним законодавством не передбачено право податкового органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Таким чином, наявність комплексу доказів, посилання на які містяться в акті перевірки, буде підставою для встановлення факту нікчемності (удаваності) правочину та звернення до суду з позовом про стягнення з платника податків коштів, отриманих за нікчемними угодами.
Податкова декларація, згідно приписів п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України - це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків -фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.
Пунктом 179.5 ст. 179 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою платником податку здійснювати таке заповнення, у порядку, передбаченому главою 2 розділу II цього Кодексу.
Внесення змін до податкової звітності, за змістом ст. 50 Податкового кодексу України, вчиняється шляхом подання уточнюючих розрахунків платником податків.
При цьому, згідно вимог пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, зокрема, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Відповідно до Методичних рекомендацій щодо приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України, затверджених наказом ДПС України 14.06.2012 р. N 516, за відсутності зауважень до оформлення податкової звітності вона реєструється і вважається прийнятою. Обробка та занесення інформації до електронних баз виконується підрозділом ведення та захисту податкової звітності, у разі відсутності зазначеного підрозділу - підрозділами, на які покладено цю функцію. За відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податків, несуть відповідальність підрозділи ведення та захисту податкової звітності.
Відтак, показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в Деталізованій базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з податку на додану вартість з додатком № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, і повинні їм відповідати.
Пунктом 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України передбачено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Відповідно до п. 78.8 ст. 78 Податкового кодексу України - порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
Згідно із п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
Пунктом 86.3 ст. 86 Податкового кодексу України встановлено, що акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).
Згідно пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Чинна форма «Р» податкового повідомлення-рішення згідно з додатком 2 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 28.11.2012 №1236, передбачає місце для внесення даних про збільшення/зменшення податковим органом суми грошового зобов'язання.
Згідно з п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки податкове повідомлення-рішення приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
В порушення вимог п. 86.4, 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України, податкові повідомлення-рішення на підставі акту перевірки відповідачем не приймались, однак інформація на підставі висновків акту перевірки була введена податковим органом до бази даних АІС "Податковий блок", в якій відповідачем змінені задекларовані позивачем показники податкового кредиту та податкового зобов'язання.
Так, здійснена податковим органом податкова кваліфікація операцій за відсутності відмінності між задекларованими показниками податкової звітності контрагентів не може слугувати підставою для внесення змін до Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України. Висновок щодо правильності (або недостовірності) задекларованих платником даних податкового обліку як підстави для внесення змін до вказаної бази даних може бути зроблений податковим органом після визначення платникові податкових зобов'язань та їх узгодження у встановленому законом порядку.
Також слід зазначити, що у податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), поки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Наведене також виключає можливість застосування до платника негативних правових наслідків (зокрема, у вигляді вилучення з електронної бази даних задекларованих ним показників) до моменту донарахування платникові податкового зобов'язання в порядку ст. 54 Податкового Кодексу України та його узгодження.
Крім того, перелік інформаційних баз, а також, форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань (ч. 74.2 ст. 74 Податкового кодексу України).
Податкова інформація, є різновидом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби (п. 62.1.2 Податкового кодексу України), який, у свою чергу, є способом здійснення податкового контролю.
Відповідно до ч. 61.1 ст. 61 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також, дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на контролюючі органи.
Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість (далі-ПДВ) щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, як спосіб податкового контролю, введена в дію ДПА України з метою проведення перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість, в якій по податковим періодам відображаються показники податкового кредиту та податкових зобов'язань платників податків у розрізі контрагентів на підставі поданої платниками податків податкової звітності з ПДВ, тобто, податкових декларації з податку на додану вартість з додатками № 5.
Прийняття податкової декларації, є обов'язком контролюючого органу. Водночас, обов'язок платника податків подати декларацію з ПДВ узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності, а показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з ПДВ із додатком № 5, і повинні їм відповідати.
Відповідно до ст. 74 Податкового кодексу України, податкова інформація, є власністю держави і може використовуватись лише для визначених податковим кодексом цілей. Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби створюються відповідні інформаційні бази, перелік яких, визначається Державною податковою адміністрацією України. Персональна інформація про платників податків, яка знаходиться в інформаційних базах даних контролюючих органів, не може бути розголошена. Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як: необґрунтована відмова від надання відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; поширення відомостей, що не відповідають дійсності. Викладене свідчить, що "Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів", є одним із різновидів податкового контролю, а відтак, ураховуючи приписи Закону України "Про інформацію", вказана офіційна інформація державних органів повинна відповідати дійсності.
Крім того, інформація, викладена в базі "Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" може бути використана при перевірці ДПІ контрагента постачальника платника податку.
При цьому, суд зазначає, що нормами матеріального права, не передбачено право податкового органу проводити коригування задекларованих платником податків показників, на підставі висновків акту перевірки без винесення податкових повідомлень-рішень.
Аналогічну позицію з цього питання займає і Вищий адміністративний суд України в постанові від 01.04.2014 р. по справі № К/800/47935/13 та в ухвалі від 13.02.2013 р. по справі № К/9991/74156/12.
Податок на додану вартість за своєю економічною суттю, відноситься до непрямих податків, тобто, його сума включається у вартість товарів (робіт, послуг), що поставляються продавцем. Одна операція з продажу товару (робіт, послуг) викликає відповідні податкові наслідки у обох сторін такої операції, які є платниками ПДВ, у продавця - податкові зобов'язання, у покупця - податковий кредит. Тобто, якщо у продавця товару податкові зобов'язання рівні нулю, то і покупця товару податковий кредит більший бути не може. За таких обставин, у разі зміни в базі "Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів", податкового зобов'язання з ПДВ у платника податку, автоматично виникає питання щодо зміни податкового кредиту і у контрагента - постачальника.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що самостійна зміна відповідачем в електронних базах даних показників податкової звітності позивача на підставі висновків, викладених у Акті «Про результати документальної позапланової перевірки ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового законодавства за лютий 2014 року» №1270/17-3/НОМЕР_1 від 20.05.2014р. без прийняття податкового повідомлення-рішення або без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків), порушує права та інтереси позивача, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України і діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами ; забезпечувати сумлінне виконання покладених па контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушення прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, що задекларовані ФОП ОСОБА_3 у декларації з податку на додану вартість, показникам з централізованої бази даних податкової звітності, має безпосередній вплив на права та інтереси позивача, оскільки така невідповідність може мати негативні наслідки, як то: погіршення ділової репутації, як належного платника податків, відмова контрагентів від подальших господарських відносин з метою уникнення негативних податкових наслідків для себе від таких операцій, тощо.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області по встановленню в Акті документальної позапланової невиїзної перевірки №1270/17-3/НОМЕР_1 від 20.05.2014р. не підтвердження реальності здійснення господарських операцій із постачальниками, покупцями за лютий 2014 року, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме: відсутності об'єктів оподаткування та неможливості реального здійснення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 операцій із постачальниками: ТОВ "Дніпропетровська логістика" на суму податку на додану вартість 3180, 00 грн.; ФОП ОСОБА_7 на суму податку на додану вартість 5914, 00 грн.; ТОВ "Спецторг-Інвест" на суму податку на додану вартість 200 504, 00 грн. по ланцюгу реалізації послуг ТОВ "Данон" на суму податку на додану вартість 231 701, 00 грн.; ПП "Санта Україна" на суму податку на додану вартість 15 321, 00 грн.
Визнати протиправними дії Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області по зменшенню задекларованих податкових зобов'язань фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за лютий 2014 року по податку на додану вартість на суму 247 022, 00 грн.
Визнати протиправними дії Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області по зменшенню задекларованого податкового кредиту фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за лютий 2014 року по податку на додану вартість на суму 209 598, 00 грн.
Зобов'язати Лівобережну об'єднану державну податкову інспекцію .Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відновити в АІС "Податковий блок" "Підсистеми автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" стан, який був до внесення висновків Акта документальної позапланової невиїзної перевірки №1270/17-3/НОМЕР_1 від 20.05.2014р.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 73, 08 грн. (сімдесят три гривні вісім копійок).
Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 13 жовтня 2014 року
Суддя Р.А. Барановський