21 жовтня 2014 р. № 876/12301/13
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Мікули О.І., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
25.07.2013 позивач - ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - ДПІ у м. Червонограді Львівської області ДПС (правонаступником якого є ДПІ у м. Червонограді ГУ Міндоходів у Львівській області) у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0000951720 та № 0000961720.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що податковий орган за наслідком документальної планової перевірки дотримання вимог валютного та іншого законодавства фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, необґрунтовано дійшов висновку про порушення вимог Податкового законодавства України, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від провадження господарської діяльності за 2012 рік в сумі 82 488,10грн. та донараховано податок на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 89583,34 грн. Такі висновки, на думку позивача, спростовуються первинними документами, які підтверджують факт придбання вугілля у ТОВ «Волинська інвестиційна компанія» згідно договору № 18/102012 від 02.04.2012, за наслідком чого правомірно сформовано витрати та податковий кредит, а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення не відповідають вимогам закону, що є підставою для їх скасування. Зазначає, що позивач не може нести відповідальність за порушення допущені його контрагентом, а тому відсутність ТОВ «Волинська інвестиційна компанія» за місцезнаходженням та неможливість проведення зустрічної звірки, не може бути підставою для збільшення йому грошового зобов'язання.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2013 у задоволенні позову відмовлено.
Із цією постановою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт, окрім доводів викладених у суді першої інстанції, посилається на те, що скасування Товариству з обмеженою відповідальністю «Волинська інвестиційна компанія» свідоцтва платника ПДВ мало місце після завершення господарських операцій з позивачем, а тому цей факт не може слугувати підставою для збільшення грошового зобов'язання з податків на доходи фізичних осіб та ПДВ. Щодо відсутності товарно-транспортної документації, апелянт зазначає, що після укладення спірного договору, яким передбачалось транспортування товару, транспортом покупця, було досягнуто усної домовленості про перевезення ТМЦ продавцем.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується наявними у справі повідомленнями про вручення повісток.
Від позивача до суду поступило клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливість прибути у судове засідання. Однак, таке клопотання судом апеляційної інстанції відхилено, оскільки у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання, належним чином повідомленої особи, яка бере участь у справі, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, а участь позивача у судовому засіданні, судом обов'язковою не визнавалася.
Враховуючи те, що справа може бути вирішена на основі наявних у справі доказів, а усі особи, які беруть участь у справі у судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, апеляційний розгляд проведено у порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт господарювання 21.02.2005 виконавчим комітетом Червоноградської міської ради Львівської області, взятий на податковий облік в органах ДПС 22.02.2005 та станом на час проведення перевірки перебував на обліку в ДПІ у м.Червонограді Львівської області ДПС, у період що перевірявся перебував на загальній системі оподаткування та був платником ПДВ.
У період з 25.03.2013 по 05.04.2013, працівника ДПІ у м. Червонограді проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, результати якої оформлені актом від 12.04.2013 № 345/17-2/НОМЕР_3.
Згідно висновків акта, перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5 Розділу ІІІ Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2011. № 1395, п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4, пп. 177.5.3 п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в наслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від провадження господарської діяльності за 2012 рік в сумі 82488,10 грн та порушено п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 ПК України, в результаті чого донараховано ПДВ в сумі 89583,34 грн (у т.ч. за квітень 2012 року в сумі 15983,33 грн, за травень 2012 року в сумі 25316,67 грн, за червень 2012 року в сумі 8866,67 грн, за вересень 2012 року в сумі 39416,67грн.
До таких висновків податковий орган дійшов з огляду на те, що ДПІ у м. Червонограді отримано акт від 05.04.2013 № 441/22.7/37319934, складений працівниками Луцької ОДПІ про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Волинська інвестиційна компанія» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ФОП ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що стан платника ТОВ «Волинська інвестиційна компанія» - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. В результаті проведеного ДПІ співставлення даних податкової звітності з ПДВ та розшифровок податкових зобов'язань і податкового кредиту у розрізі контрагентів, виявлено розбіжності між даними додатку 5 задекларованими ФОП ОСОБА_1 та даними ТОВ «Волинська інвестиційна компанія». Окрім того, у акті перевірки зазначено, що з аналізу представлених до перевірки документів щодо взаємовідносин ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Волинська інвестиційна компанія» ДПІ дійшла висновку про відсутність у ФОП ОСОБА_1 належним чином оформлених первинних документів: документів на транспортування товару, актів про фактичну якість і комплектність отриманої продукції, актів приймання - передачі товару. До перевірки не представлено первинні документи щодо ведення складського обліку та розвантаження - відвантаження ТМЦ.
На підставі акта перевірки та за результатами адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0000951720, яким Підприємцю збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб на суму 101489,98 грн, у т.ч. основний платіж на суму 82488,10 грн та штрафні (фінансові) санкції на суму 19001,88 грн, а також податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0000961720, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 111979,18 грн, у т.ч. основний платіж на суму 89583,34 грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 22395,84грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов задоволеним бути не може, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Волинська інвестиційна компанія» не підтверджується належними первинними документами, так як згідно умов договору № 18/102012 від 02.04.2012, доставка вугілля мала здійснюватись транспортом Покупця (ФОП ОСОБА_1.). Однак, позивачем доказів транспортування товару не надано. Разом з тим, суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи платника податків про те, що за усною домовленістю, доставка ТМЦ була здійснена Продавцем, оскільки позивачем не надано доказів внесення змін до договору № 18/102012 від 02.04.2012. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що згідно усних пояснень позивача наданих під час перевірки податковому органу, зберігання товару мало місце за адресою: АДРЕСА_1 в приміщенні гаражу, який належить ОСОБА_2 Однак, ФОП ОСОБА_1 не надав жодних доказів, які б ці обставини підтверджували, а також не представлено первинних документів щодо ведення складського обліку та розвантаження - відправлення ТМЦ. Також, суд першої інстанції дослідивши долучені до матеріалів справи податкові та видаткові накладні, дійшов висновку, що вони містять недоліки, так у них одиниця виміру зазначена не у тоннах, а в штуках, що не відповідає характеру товару. Накладні не містять ПІБ відповідальної особи та відсутня назва підприємства, від імені якої їх складено.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 Податкового кодексу України. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Статтею 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Вказані витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку за правовідносинами, які виникли після 01.01.2011 року врегульовані Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI (далі - ПК України).
В підпункті 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 № 168/704 (далі - Положення).
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що визначальним фактором для формування платником податку витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку, а також наявність у покупця виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог ст. 201 ПК України. При цьому, у обох випадках, необхідним є підтвердження реальності господарської операції належним чином оформленими первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції. Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Із матеріалів справи встановлено, що 02.04.2012 між ФОП ОСОБА_1 (Покупець) та ТОВ «Волинська інвестиційна компанія» (Продавець) укладено договір поставки товарів № 18/102012, предметом якого є вугілля в кількості 4000 тонн по ціні 700 грн за тонну, всього 2800000 грн. Згідно п. 2.9 цього Договору, доставка товару здійснюється автотранспортом Покупця.
На виконання умов Договору, Подавцем - ТОВ «Волинська інвестиційна компанія» виписано видаткові та податкові накладні на загальну суму 537500 грн, з яких ПДВ - 89583,34 грн, у тому числі ПДВ за квітень 2012 року в сумі 41300 грн, за червень 2012 в сумі 8866,67 грн, за вересень 2012 року в сумі 39 416,67 грн (а.с. 32-71). Перевіркою встановлено, що розрахунки між учасниками договірних відносин проводились у безготівковій формі.
Сплачені позивачем суми (без ПДВ) у відповідних податкових періодах віднесені до витрат під час визначення об'єкта оподаткування з податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності, а сплачені у ціні товару суми ПДВ - до складу податкового кредиту.
Позивач, як у позовній заяві, так і у апеляційній скарзі, вказує на те, що після укладення зазначеного договору, сторони за усною домовленістю дійшли згоди про перевезення вугілля транспортом продавця.
Однак, такі посилання є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється у тій самій формі, що й договір, який змінюється, якщо інше не встановлено договором чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Враховуючи те, що у договорі від 02.04.2012 № 18/102012, який вчинено у письмовій формі, сторони не визначили іншого, то зміни до нього, мали б бути викладені у письмовій формі.
Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем не надано доказів внесення змін до договору від 02.04.2012 № 18/102012 щодо обов'язку перевезення товарів Продавцем, а не позивачем.
Вказані посилання позивача спростовуються також тим, що у представлених позивачем податкових накладних графа транспортні витрати відсутні, що свідчить про те, що організацію перевезення товару позивач повинен був здійснити самостійно.
Як вбачається із акта перевірки, у позивача відсутні вантажні транспортні засоби, а тому у випадку реальної поставки товарів, для організації перевезень, він повинен був залучити сторонню транспортну організацію.
З огляду на приписи пункту 1 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року № 207, необхідним документом під час здійснення перевезень на договірних засадах, на відміну від перевезень для власних потреб, є товарно-транспортна накладна.
З аналізу Наказу Мінтрансу України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 № 488/346 (далі - Наказ № 488/346) вбачається, що типовими формами первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема, є: подорожній лист вантажного автомобіля (форма № 2), тобто первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство та товарно-транспортна накладна (форма № 1-ТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей та обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Згідно п. 2 Наказу № 488/346, названа форма первинного обліку є обов'язковою до застосування всіма суб'єктами господарської діяльності.
На підставі викладеного можна дійти висновку, що у разі фактичного здійснення перевезення товару за допомогою сторонньої транспортної організації, у позивача, як замовника транспортних послуг, мають бути у наявності товарно-транспортні накладні, які б відображали маршрут за яким здійснювались перевезення, ідентифікували вантаж, транспортний засіб, водія. Однак таких, ні під час перевірки, ні у процесі судового розгляду не представлено, а тому матеріалами справи не підтверджується реальність руху товару, від Продавця до Покупця. Отже, надані позивачем видаткові та податкові накладні, реєстри отриманих податкових накладних (а.с. 32-71), не можуть братися до уваги, оскільки господарська операція фактично не відбулась.
Крім того, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, у податкових та видаткових накладних щодо поставки Підприємцю вугілля в графі «одиниця виміру товару» замість «тонн» зазначено «штуки». У накладних за вересень 2012 року в графі «відпустив» не зазначено відповідальної особи та відсутня назва підприємства, від імені якого складено накладні, що свідчить про невідповідність їх вимогам первинних документів.
У акті перевірки (ар. акта 3) зазначено, що ДПІ отримано усне пояснення ФОП ОСОБА_1 про зберігання вугілля у 2011-2012 роках за адресою: АДРЕСА_1 в приміщенні гаражу, яке належить ОСОБА_2 (свідоцтво про право власності № 2-4697 від 10.12.2009) та надавалося ФОП ОСОБА_1 (з його слів) на безоплатній основі. Проте, в жодних представлених суду письмових документах не зазначено про умови постачання вугілля ТОВ «Волинська інвестиційна компанія», у тому числі на адресу АДРЕСА_1. Окрім того позивачем не представлено первинних документів щодо ведення складського обліку та розвантаження - відвантаження ТМЦ.
Наявність лише отриманих накладних без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення відповідних сум до складу витрат та податкового кредиту.
З долучених до матеріалів справи письмових документів не можливо дійти висновку, про одержання вугілля позивачем від ТОВ «Волинська інвестиційна компанія», що дає суду підстави вважати, що господарські операції не спричинили реального настання правових наслідків.
Отже, податковий орган правомірно встановив порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4, пп. 177.5.3 п. 177.5 ст. 177 ПК України, в наслідок чого нарахував йому податок з доходів фізичних осіб від провадження господарської діяльності за 2012 рік в сумі 82488,10 грн та порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 ПК України, в результаті чого донараховано ПДВ в сумі 89583,34 грн (у т.ч. за квітень 2012 року в сумі 15983,33 грн, за травень 2012 року в сумі 25316,67 грн, за червень 2012 року в сумі 8866,67 грн, за вересень 2012 року в сумі 39416,67грн).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
ухвалив:
апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року у справі № 813/5822/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копій особам, які беруть участь у справі.
На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня набрання нею законної, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: О.І. Мікула
В.В. Ніколін