23 жовтня 2014 року Справа № 67132/11
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В.М.,
суддів Рибачука А.І., Старунського Д.М.,
з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Сабадош А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.07.2011 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У червні 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області (далі Ужгородська МДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Позивачка просила визнати протиправними та скасувати:
податкове повідомлення-рішення відповідача від 8.06.2011 року №48/17-2/НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 17650, 51 грн.;
податкове повідомлення-рішення відповідача від 8.06.2011 року №50/17-2/НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 13655, 13 грн. за основним платежем та 3413, 78 грн. за штрафними санкціями.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.07.2011 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №48/17-2/НОМЕР_1 від 8.06.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 17650,51 грн.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 50/17-2/НОМЕР_1 від 8.06.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 13655,13 грн. за основним платежем та 3413,78 грн. за штрафними санкціями.
Постанову суду першої інстанції оскаржила Ужгородська МДПІ, подавши на неї апеляційну скаргу.
Апелянт вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування фактичних обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ужгородська МДПІ посилається на те, що контрагент позивачки ТзОВ «Агро-Інвест» не знаходиться за юридичною адресою, а фактична та юридичні адреси даного підприємства перевіркою не встановлені. Відповідно до податкової звітності ТзОВ «Агро-Інвест», податковий кредит дане товариство формувало за рахунок ТзОВ «Оптдевайс», податковий кредит якого формувався в свою чергу за рахунок ТзОВ «Доорс», відносно посадових осіб якого порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів).
Також перевіркою було встановлено факт здійснення ОСОБА_3 підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 в орендованому в фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 приміщені. Інших місць здійснення підприємницької діяльності за адресами, зазначеними у договорі суборенди № 05/03-1 від 5.03.2010 року не підтверджено. Дані обставини свідчать про протиправний характер укладених договорів між позивачкою та ТзОВ «Агро-Інвест», тому податковим органом правомірно визначено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 17650,51 грн. та грошове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 13655,13 грн. за основним платежем та 3413,78 грн. за штрафними санкціями.
Апелянт просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.07.2011 року та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, яка апеляційну скаргу підтримала, представника позивача, який просить апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
У справі встановлено, що в період з 18.04.2011 року по 12.05.2011 року Ужгородською МДПІ проведено документальну планову перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 за період з 1.07.2009 року по 31.12.2010 року.
За результатами перевірки складено акт перевірки від 19.05.2011 року №437/17-2/НОМЕР_1, згідно якого відповідачем встановлено порушення позивачкою ОСОБА_3 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» та пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачці було донараховано 17650,51 податку з доходів фізичних осіб, а також порушення пп. 7.4.5 п. 74. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого було донараховано її 13655,13 грн. податку на додану вартість.
На підставі акта перевірки від 19.05.2011 року №437/17-2/НОМЕР_1 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:
№48/17-2/НОМЕР_1 від 8.06.2011 року, яким ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 17650, 51 грн.;
№50/17-2/НОМЕР_1 від 8.06.2011 року, яким ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 13655, 13 грн. за основним платежем та 3413, 78 грн. за штрафними санкціями.
Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність порушень позивачкою податкового законодавства, тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб та по податку на додану вартість є протиправними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.
Відповідно до пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
Згідно пп. 22.10.2 п. 22.10 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визнано таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності.
Згідно з абз. 3 розділу IV Декрету, до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оприбуткування прибутку підприємств».
Підпунктом 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» визначено порядок оподаткування операцій лізингу (оренди), відповідно до якого прямо встановлено збільшення орендарем валових витрат на суму лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.
Суд першої інстанції встановив, що 5.03.2010 року між позивачкою та ТзОВ «Агро-Інвест» було укладено договір суборенди № 05/03-1, предметом якого була передача ТзОВ «Агро-Інвест» у тимчасове платне користування позивачці комплексу приміщень за адресою м. Ужгород, вул. Успенського, буд. 15 у відповідності з Додатком № 1, що є невід'ємною частиною даного договору. Вказані приміщення передані позивачу, як суборендарю, на підставі акту прийому передачі орендованого майна від 05 березня 2010 року (а.с. 58-61).
Також 5.03.2010 року між позивачкою та ТзОВ «Агро-Інвест» було укладено договір суборенди обладнання № 05/03-2, предметом якого є передача ТзОВ «Агро-Інвест» у тимчасове платне користування позивачці обладнання у відповідності з Додатком № 1, що є невід'ємною частиною даного договору. Вказане обладнання передане позивачці як суборендарю, на підставі акту прийому передачі орендованого майна від 5.03.2010 року (а.с. 62-65).
Укладення позивачкою зазначених угод узгоджується з її основним видом діяльності - заготівля і зберігання вторинної сировини, при цьому реальний характер даних договорів суборенди підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій про що свідчать наявні в матеріалах справи акти здачі-прийому робіт (наданих послуг) та платіжні доручення (а.с. 43-57, 66-79).
Доводи відповідача про те, що контрагент позивача ТзОВ «Агро-Інвест» мав правовідносини із ТОВ «Оптдевайс», яке в свою чергу мало відносини з ТзОВ «Доорс», відносно посадових осіб якого порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів), оскільки ОСОБА_3 жодних правовідносин з вказаними підприємствами не мала. ТзОВ «Доорс» не має відношення до правовідносин ОСОБА_3 та ТзОВ «Агро-Інвест», що випливають з договору суборенди № 05/03-1 від 5.03.2010 року та договору суборенди обладнання № 05/03-2 від 5.03.2010 року. Тому можлива протиправна діяльність ТзОВ «Доорс» не дає підстави вважати протиправною діяльність позивачки ОСОБА_3
Як видно з матеріалів справи, спірні суми валових витрат та податкового кредиту були сформовані з договорів суборенди, а не за рахунок сум податку на додану вартість, пов'язаних з господарськими операціями між ТзОВ «Агро-Інвест», ТзОВ «Оптдевайс» та ТзОВ «Доорс», тому слід прийти до висновку, що господарські операції ТзОВ «Агро-Інвест» з ТзОВ «Оптдевайс» не вплинули на формування податкового кредиту позивачки.
Орендовані приміщення за адресою вул. Успенського, 15 в м. Ужгород (включаючи приймальні пункти в м. Ужгород по вул. Українській, 54-В, вул. Гвардійській, 32, вул. І.Ваша, 2-Б) та орендоване обладнання використовується ОСОБА_3 для здійснення основного виду діяльності - заготівлі і зберігання вторинної сировини, а тому спрямовані на отримання доходу.
Посилання податкового органу в акті перевірки на довідку № 166 від 30.06.2010 року про обстеження місця здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_3 не можуть бути взяті до уваги, оскільки даною довідкою встановлено факт здійснення господарської діяльності позивачки за адресою: АДРЕСА_1, однак не встановлено здійснення ОСОБА_3 своєї господарської діяльності виключно за цією адресою та не спростовано факт використання в господарській діяльності інших приміщень.
Крім того, фактична наявність у позивачки орендованого обладнання, вказаного у Додатку № 1 до договору суборенди обладнання № 05/03-2 від 5.03.2010 року підтверджується наявним в матеріалах справи інвентаризаційним описом (39-41).
Висновки відповідача про неможливість здійснення господарської діяльності за кількома адресами з огляду на перебування у трудових відносинах з ОСОБА_3 тільки одного найманого працівника є необґрунтованими, оскільки як видно з наказу про встановлення графіку роботи № 02 від 9.03.2010 року (а.с. 42) робота приймальних пунктів була затверджена за графіком, який виключає одночасну роботу двох орендованих приймальних пунктів, що у свою чергу не вимагає одночасної присутності позивачки чи її найманого працівника на кожному з них.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутність ТзОВ «Агро-Інвест» за юридичною адресою не є достатньою підставою для визнання спірних правочинів нікчемними. Зміна місцезнаходження юридичної особи не призводить до визнання нікчемними всіх правочинів, які нею вчинялися з моменту державної реєстрації.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що позивачкою ОСОБА_3 правомірно включено до валових витрат витрати по сплаті орендної плати згідно спірних договорів, що підтверджується договором суборенди № 05/03-1 від 5.03.2010 року та актом прийому-передачі орендованого майна від 5.03.2010 року, договором суборенди обладнання № 05/03-2 від 5.03.2010 року та актом прийому-передачі орендованого майна від 5.03.2010 року, актами здачі-прийому робіт (наданих послуг) та платіжними дорученнями.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Як видно з матеріалів справи, спірні суми податкового кредиту ОСОБА_3 за відповідні звітні податкові періоди підтверджені належним чином оформленими податковими накладними.
Узагальнюючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачкою не було порушено вимог податкового законодавства при формуванні валових витрат по податку з доходів фізичних осіб та податкового кредиту по податку на додану вартість, тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ є протиправними та підлягають скасуванню.
Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанова суду першої інстанції відповідає матеріалам справи, наявним в ній доказам, правильно застосованим нормам матеріального права, тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.07.2011 року у справі №2а-0770/2036/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.М. Багрій
Судді : А.І. Рибачук
Д.М. Старунський