33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"27" жовтня 2014 р. Справа № 906/657/14
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Петухов М.Г.
суддя Бригинець Л.М. ,
суддя Крейбух О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія"
на рішення господарського суду Житомирської області від 17.07.2014 р.
у справі № 906/657/14 (суддя Кудряшова Ю.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія"
до відповідача Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
про стягнення 1300632,72 грн.
за участю представників сторін:
позивача: Назім С.І.;
відповідача: не з'явився
Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.07.2014 р. у справі №906/657/14 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 1 300 632,72 грн.
При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 16.07.13 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" та Дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" було укладено договір №16/07-3/13-1, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця бітум дорожній БНД 60/90 (90/130) залізничним транспортом окремими партіями згідно підписаних сторонами специфікацій, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар.
Судом першої інстанції було встановлено, що на підтвердження виконання вимог п. 5.6 договору позивач додав до позову копію фіскального чеку від 03.09.2013р. про відправлення документів відповідачу та повідомлення про вручення від 05.09.2013р. Відповідно до банківських виписок, копії яких містяться у справі, відповідач оплатив поставлений товар в сумі 1700000 грн. У зв'язку з чим суд зазначив, що сума заборгованості, на думку позивача, становить 1 169 230 грн.
При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.
З матеріалів справи, місцевим господарським судом було встановлено, що позивачем в дійсності 03.09.13р. на адресу відповідача було надіслане поштове відправлення, вміст якого нічим не підтверджено. Опис вкладення до даного листа позивачем суду не було надано.
З урахуванням умов п.п. 4.1., 5.4., 5.6., 13.4. договору, суд першої інстанції прийшов до висновку, що подані позивачем копія фіскального чеку та копія повідомлення про вручення поштового відправлення не є належним доказом відправлення відповідачу рахунку-фактури, залізничних накладних та документів, підтверджуючих якість товару, з огляду на що зазначив, що момент настання обов'язку щодо оплати поставленого товару не настав, а даний позов подано до суду передчасно.
Стосовно вимог про стягнення з відповідача інфляційних, 3% річних та пені суд першої інстанції з урахуванням ст. ст. 220, 221 ГК України, ст. 549, 611 ЦК України та того факту, що позивач - ТОВ "Перша паливна компанія" не оформив та не надав ДП "Житомирський облавтодор" передбачені договором документи, які підтверджують поставку товару, у зв'язку з чим, ДП "Житомирський облавтодор" не можна вважати контрагентом, що прострочив оплату товару. Так, за відсутності надання відповідних рахунків-фактур у відповідача не виникло юридичного обов'язку перед позивачем щодо оплати товару.
Враховуючи встановлені обставини у даній справі та положення діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Житомирської області від 17.07.2014 р. у справі №906/657/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.
Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним, прийняте з порушенням норм процесуального права та таким, висновки якого не відповідають обставинам справи.
На підтвердження своїх доводів, скаржник (позивач) вказує наступне.
На підставі п.5.1. Договору №16/07-3/13-1 відповідач та позивач уклали до Договору №16/07-3/13-1 специфікації, а саме: специфікація №1 від 19.07.2013 щодо поставки товару у кількості 195,000 тон ± 10 % на загальну суму 1 521 000,00 грн. залізничним транспортом на умовах поставки СРТ станція призначення Топорище; специфікація №2 від 16.08.2013 щодо поставки товару у кількості 180,000 тон ± 10 % на загальну суму 1 404 000,00 грн. залізничним транспортом на умовах поставки СРТ станція призначення Топорище.
Скаржник звертає увагу на те, що на виконання своїх зобов'язань з поставки товару за Договором №16/07-3/13-1 та вищенаведених специфікацій до нього, позивач здійснив поставку товару, що підтверджується, відповідно до вимог пункту 5.4. Договору №16/07-3/13-1, наступними Актами приймання-передачі товару: Акт №896 від 27.07.2013 приймання-передачі нафтопродуктів у кількості 188,450 тон загальною вартістю 1 469 910,00 гривень; Акт №1008 від 20.08.2013 приймання-передачі нафтопродуктів у кількості 179,400 тон загальною вартістю 1 399 320, 00 грн.
Крім того, як зазначає скаржник, на виконання вимог п. 5.6 Договору №16/07-3/13-1 позивач здійснив відправку документів 03 вересня 2013 року. Таким чином, стверджує, що позивач на виконання умов Договору №16/07-3/13-1 передав у власність, а відповідач прийняв загалом товару на суму 2 869 230,00 грн.
На підставі вказаного, наголошує на тому, що згідно вимог Договору №16/07-3/13-1 та чинного законодавства, відповідач мав сплатити позивачу вартість отриманого товару на вищевказану суму.
Зазначає, що пунктом 4.1. Договору №16/07-3/13-1 встановлено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача протягом 60 календарних днів після отримання товару та виконання позивачем обов'язків за п. 5.6. Договору №16/07-3/13 (передання документів). При цьому пунктом 4.3. Договору №16/07-3/13-1 погоджено, що датою оплати товару буде вважатися дата зарахування грошових коштів на рахунок позивача. Зауважує, що на день подання позовної заяви, відповідач сплатив позивачу грошові кошти за отриманий товар лише в розмірі 1 700 000.00 грн.
Поряд з тим, скаржник звертає увагу на те, що у п. 5.6. Договору №16/07- 3/13-1 сторони встановили окремий спосіб передачі супровідних документів на товар. Так, у п.5.6. зазначено, що супровідні документи на товар передаються одночасно з відправленням товару факсом або електронною поштою, а потім оригінали відправляються поштою. Ніяких застережень щодо передачі документів поштою з описом вкладення не має. Таким чином, відправлення супровідних документів на товар поштою є тим способом відправлення, що був обумовлений сторонами у договорі.
З огляду на вказане, скаржник вважає, що позивач надав достатні та належні докази в підтвердження свого обов'язку щодо відправлення супровідних документів на товар відповідачу. Так, позивач здійснив відправку документів 03.09.2013р., а відповідач їх отримав 05.09.2013р.
Крім того, скаржник зважає на те, що згідно банківських виписок, що були додані до позову та є у матеріалах справи, відповідач, здійснюючи часткову оплату вартості поставленого позивачем товару, у якості підстави платежу вказав: 09.10.2013р. при оплаті 100.000,00 грн. : «за бітум дорожній згідно рахунку №1001 від 01.08.2013р.»; 27.12.2013р. при оплаті 1.500.000,00 грн. : «оплата за бітум нафтовий дорожній марка 70/100 за рахунками №1001 від 20.08.2013 та №886 від 27.07.2013р. та договору №16/07-3/13-1 від 16.07.13р.».
З огляду на вказане, позивач стверджує, що висновки суду першої інстанції про те, що відсутність документів на товар, а саме рахунків-фактур у відповідача, свідчить про відсутність у відповідача юридичного обов'язку перед позивачем щодо оплати товару, не відповідає обставинам справи. Відповідач здійснив часткову оплату товару, керуючись рахунками-фактурами, які були ним отримані від позивача, про що він вказав у відповідних платіжних дорученнях, зазначаючи підставу платежу і посилаючись на відповідні рахунки-фактури.
З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, позивач вважає, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позову за відсутності на те правових підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.
Від відповідача - Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" електронною поштою надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.
На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.
Підписи, здійснені на актах та специфікаціях від імені відповідача відрізняються від підпису директора відповідача, виконаного на спірному договорі, в той час як директором відповідача під час здійснення спірних поставок виступала лише одна особа. При цьому, відповідно до пунктів 5.1. та 5.4. Договору, Акти приймання передачі та Специфікації мають бути підписані уповноваженими представниками сторін. Таким чином, як зазначає відповідач, укладаючи специфікацію до Договору та приймаючи спірний товар від позивача, представник відповідача мав бути наділений відповідними повноваженнями.
Зважаючи на той факт, що підписи на актах та специфікаціях відрізняються один від одного, відповідач зауважує, що спірний товар може вважатися замовленим та прийнятим відповідачем тільки за умови, що особа, яка підписала акти і специфікації мала відповідну довіреність. При цьому, зазначає, що в матеріалах справи відсутні довіреності ТМЦ на одержання спірного товару, що не дає змогу встановити особу, якій було передано товар.
Також, процесуальний опонент скаржника посилається на п. 5.4 Договору, відповідно до якого зобов'язання позивача щодо поставки партії товару вважаються виконаними з моменту підписання акту приймання - передачі та надання документів, зазначених в п.п. 4.1., 5.6 Договору. Так, сторони обумовили момент настання обов'язку відповідача з оплати переданням супровідних документів на товар, вкзаних в п.п. 4.1, 5.4., 5.6 Договору. В той же час, відповідач звертає увагу на те, що відповідач взагалі не отримував від позивача рахунки - фактури, залізничні накладні та документи, що підтверджують належну якість товару , більше того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували передачу таких документів відповідачу.
За наведених вище підстав, відповідач вважає, що судом першої інстанції цілком законно відмовлено у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
27 жовтня 2014 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 17.07.2014 р. у справі №906/657/14 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позов.
Крім того, представник пояснила, що не має змоги надати суду для огляду оригінали залізничних накладних з огляду на наявність вказаних документів лише у вантажовідправників. При цьому, надала для огляду оригінали Акту № 1008 прийому - передачі товору до договору №16/07-3/13-1 від 16 липня 2013 р. та Акту № 896 прийому - передачі товору до договору №16/07-3/13-1 від 16 липня 2013 р.
Представник відповідача - Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в судове засідання не з'явився.
Крім того, від відповідача електронною поштою надійшло клопотання № 1508 від 27.10.2014р., відповідно до якого просить розгляд справи №906/657/14 здійснювати без участі свого уповноваженого представника.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 16.07.13р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" (постачальник/позивач) та Дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (покупець/відповідач) було укладено договір №16/07-3/13-1 (а.с. 19-25) (далі по тексту - Договір).
За умовами п.п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця бітум дорожній БНД 60/90 (90/130) залізничним транспортом окремими партіями згідно підписаних сторонами специфікацій, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар.
У п.п. 1.2. Договору сторони погодили, що кількість партії товару, що поставляється за цим договором, вказується сторонами у специфікаціях, де узгоджується точний об'єм поставки тієї або іншої партії товару, а також вказуються граничні показники (мінімальний та максимальний або процент відхилення, уникнути яких неможливо через технічні особливості поставки товару) об'єму поставки тієї або іншої партії товару.
Відповідно до п.п. 3.1. Договору загальна вартість товару за цим договором складається із вартості кожної партії товару, поставленої в межах строку дії цього договору та відповідно до Специфікацій до договору.
За змістом п.п. 4.1. Договору розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок постачальника вказаний у даному договорі, протягом 60 календарних днів після отримання товару відповідно до п.п. 5.4. договору, на підставі отриманого постачальником рахунку-фактури (рахунку) та виконання постачальником пункту 5.6. договору. При затримці виконання п.п. 5.6. договору, відлік строку оплати за товар розпочинається з дати отримання відповідних документів.
Згідно положень Договору, визначених п.п. 5.4., протягом 5 робочих днів з дати прибуття товару на станцію призначення сторонами оформляється акт приймання-передачі товару, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін.
Зобов'язання постачальника щодо поставки партії товару вважаються виконаними з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару та надання документів, зазначених в п.п. 4.2. та 5.6. договору.
Датою передачі товару вважається дата підписання акту приймання-передачі товару. Право власності на товар та всі ризики по його втраті (пошкодженню) переходять від постачальника до покупця з моменту підписання акту приймання-передачі.
Крім того, за умовами п.п. 5.6. договору, постачальник зобов'язаний одночасно з відправленням товару передати факсом або електронною з подальшим надсиланням оригіналів поштою покупцеві копії наступних документів: податкову накладну; акт прийому - передачі товару; рахунок-фактуру (рахунок); сертифікат або паспорт якості або інші документи, підтверджуючі якість товару відповідно до законодавства.
У разі порушення строків оплати товару, покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми боргу (п.п. 9.5. договору).
Положеннями п.п. 12.1. договору визначено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.13р., закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
За змістом п.п. 13.4. Договору всі повідомлення, документи що направляються сторонами одна одній відповідно до цього договору мають бути здійснені у письмовій формі, містити підпис уповноваженої особи і печаткою відповідної сторони, і вважатимуться поданими належним чином, якщо вони направлені поштою з описом вкладення на адресу сторони або прийняті під особистий розпис уповноваженою особою сторони, крім випадків прямо передбачених даним договором.
Як свідчать матеріали справи, на підставі п.п. 5.1. договору №16/07-3/13-1 сторони уклали Специфікації, а саме: Специфікація №1 від 19.07.2013 щодо поставки Товару у кількості 195,000 тон ± 10 % на загальну суму 1 521 000 грн. залізничним транспортом на умовах поставки СРТ станція призначення Топорище; Специфікація №2 від 16.08.2013 щодо поставки Товару у кількості 180,000 тон ± 10 % на загальну суму 1 404 000 гривень залізничним транспортом на умовах поставки СРТ станція призначення Топорище (а.с. 26-27, 80-81).
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач в обґрунтування позовних вимог вказує на те, що на виконання своїх зобов'язань здійснив поставку товару на загальну суму 2 869 230 грн., що підтверджується, актом №896 від 27.07.2013 приймання-передачі нафтопродуктів у кількості 188,450 тон загальною вартістю 1469910 гривень та актом №1008 від 20.08.2013 приймання-передачі нафтопродуктів у кількості 179,400 тон загальною вартістю 1 399 320 грн. та відповідними залізничними накладними На виконання вимог п. 5.6 договору позивач 03.09.13р. відправив відповідачу документи щодо поставленого товару, на підтвердження чого додав до позову копію фіскального чеку про відправлення та повідомлення про вручення від 05.09.2013 р. (а.с. 36-37). Згідно наявних в матеріалах справи банківських виписок, відповідач оплатив поставлений товар на суму 1 700 000,00 грн. (а.с. 13-16).
З урахуванням вказаного вище, позивач заявив до стягнення суму основної заборгованості, яка становить 1169230 грн. (а.с. 2-6).
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства.
В силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать встановлені обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору поставки № 16/07-3/13-1 від 16.07.2013 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як було встановлено вище, згідно з п. 4.1. Договору розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок постачальника вказаний у даному договорі, протягом 60 календарних днів після отримання товару відповідно до п.п. 5.4. договору, на підставі отриманого постачальником рахунку-фактури (рахунку) та виконання постачальником пункту 5.6. договору. При затримці виконання п.п. 5.6. договору, відлік строку оплати за товар розпочинається з дати отримання відповідних документів.
У п. 5.4. сторони погодили, що зобов'язання постачальника щодо поставки партії товару вважаються виконаними з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару та надання документів, зазначених в п.п. 4. 2., 5.6. Договору (податкової накладної; акт прийому - передачі товару; рахунку-фактуру (рахунок); сертифікату або паспорта якості або інших документів, підтверджуючих якість товару відповідно до законодавства).
Згідно з ч. 2 ст. 662 ЦК України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Всупереч наведеним вище положенням діючого законодавства та умов договору, позивач не виконав свої договірні зобов'язання в частині надання належним чином оформлених документів, визначених умовами договору, з моменту надання яких засвідчується факт виконання обов'язку постачальника щодо передачі товару покупцю.
Як визначено умовами п. 13.4. Договору, всі повідомлення, документи що направляються сторонами одна одній відповідно до цього договору мають бути здійснені у письмовій формі, містити підпис уповноваженої особи і печаткою відповідної сторони, і вважатимуться поданими належним чином, якщо вони направлені поштою з описом вкладення на адресу сторони або прийняті під особистий розпис уповноваженою особою сторони, крім випадків прямо передбачених даним договором.
З урахуванням вказаного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що надіслане позивачем на адресу відповідача повідомлення 03.09.2013 р. не є належним доказом на підтвердження факту надіслання відповідачу переліку документів, обумовленого Договором, оскільки опис вкладення до даного листа відсутній, що унеможливлює встановлення переліку документів, які було надіслано.
Таким чином, докази на підтвердження факту виконання позивачем своїх договірних зобов'язань в повному обсязі та належним чином в матеріалах справи відсутні.
Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України договором купівлі- продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Отже, з урахуванням факту невиконання позивачем умов договору, а саме п.п. 5.4., 5.6., які в сукупності є підставою вважати, що поставку товару виконано, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для виникнення обов'язку у відповідача щодо виконання договірних зобов'язань по відношенню до свого контрагента.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині заявлення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних та пені , судова колегія виходить з наступного.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За правилами, визначеними ч. 3 ст. 220 Господарського кодексу України, боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.
У відповідності до ч. 1 ст. 221 Господарського кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.
З урахуванням наведених вище правоположень, встановлених обставин у даній справі та того факту, що позивач не виконав своїх договірних зобов'язань у порядку, визначеному сторонами у договорі в частині передачі товару, колегія суддів констатує факт неналежного виконання позивачем зобов'язання у розумінні ст. 526 ЦК України.
Вказане, а саме факт відсутності прострочення виконання зобов'язання зі сторони відповідача, свідчить і про відсутність підстав для застосування до відповідача правової відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій та 3 % річних.
Щодо здійснення відповідачем часткової оплати за отриманий товар, то дана обставина на думку суду апеляційної інстанції свідчить лише про те, що відповідач в добровільному порядку на власний ризик здійснив часткову оплату, проте обов'язок здійснити повну оплату виникає у відповідача за умови надання позивачем документів, зазначених в п. 5.6. Договору, в порядку п. 13.4. Договору, однак доказів дотримання п. 13.4. Договору в частині направленя документів поштою з описом вкладення на адресу відповідача, або доказів безпосередньої передачі документів під особистий розпис уповноваженою особою по акту приймання - передачі позивач суду не надав.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі як таким, що відповідає встановленим обставинам у даній справі та узгоджується із нормами діючого законодавства.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст.. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Отже, апеляційним господарським судом не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Житомирської області від 17.07.2014 р. у справі №906/657/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 17.07.2014 р. у справі №906/657/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" - без задоволення.
2. Справу №906/657/14 надіслати господарському суду Житомирської області.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Бригинець Л.М.
Суддя Крейбух О.Г.