"28" жовтня 2014 р.Справа № 916/2887/14
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Петрова М.С.
суддів: Разюк Г.П., Колоколова С.І.
(Склад колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду сформовано згідно із розпорядженням голови суду №2424 від 08.10.2014р.)
при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином
від відповідача: Ющенко Н.М. довіреність № 472 від 27.08.13р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Група управління бізнесом»
на рішення господарського суду Одеської області від 18.09.2014р.
по справі № 916/2887/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група управління бізнесом»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський торговий дім»
про визнання договору укладеним
21.07.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Група управління бізнесом» (далі по тексту ТОВ «Група управління бізнесом») звернулося до господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський торговий дім» (далі по тексту ТОВ «Одеський торговий дім») про визнання договору про технічне забезпечення електропостачання споживача №0530 від 30.12.2013р. та додатків до нього, а саме: Додаток №1 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» та Додаток №2 «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін» укладеними з 30.12.2013р.
Рішенням господарського суду Одеської області від 18.09.2014р. (суддя Демешин О.А.) у задоволенні позову ТОВ «Група управління бізнесом» відмовлено з огляду на те, що позивачем не був дотриманий загальний порядок укладення господарських договорів, оскільки отримавши від ТОВ «Одеський торговий дім» пропозицію укласти договір №0530 від 29.11.13 р. про технічне забезпечення електропостачання позивача, не підписав та не повернув цей договір відповідачу із протоколом розбіжностей, а тому вимоги позивача про визнання укладеним договору №0530 від 30.12.13 р. є безпідставними, так як спірним договором між сторонами є договір №0530 від 29.11.13 р.
Крім того, суд 1 інстанції відмовляючи у задоволенні позову послався на те, що позивач при зверненні до суду із даним позовом обрав неправильний спосіб захисту свого права, оскільки ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України такого способу захисту порушеного права як визнання в судовому порядку договору укладеним не має, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ «Група управління бізнесом» через господарський суд Одеської області звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 18.09.2014р. та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, оскільки зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ «Група управління бізнесом» посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недотримання позивачем загального порядку укладання господарських договорів, оскільки ТОВ «Одеський торговий дім» в якості пропозиції укласти договір №0530 від 29.11.13 р. про технічне забезпечення електропостачання направило його текст без підпису повноважної особи відповідача, а тому цей договір не є пропозицією щодо його укладання і позивач не повинен був його підписувати та направляти його відповідачу із протоколом розбіжностей. Крім того, цей договір був датований 29.11.13 р., в той час як ще був чинним договір від 30.12.12 р.
Враховуючи те, що відповідач не звертався із належним чином оформленою пропозицією про укладання нового договору про технічне забезпечення електропостачання, ТОВ «Група управління бізнесом» вважає, що воно правомірно листом від 09.12.13 р. направило відповідачу пропозицію про укладання договору про технічне забезпечення електропостачання споживача №0530 від 30.12.2013р., яка була належним чином оформлена. Однак, відповідач вказаний договір не підписав та не повернув із протоколом розбіжностей, що стало підставою для звернення ТОВ «Група управління бізнесом» із даним позовом.
За таких обставин скаржник вважає, що спір виник саме щодо укладання договору №0530 від 30.12.2013р., який повністю відповідав типовій формі договору і відповідач згідно із Правилами користування електричною енергією зобов'язаний був підписати його, оскільки ці Правила встановлюють обов'язковість такого договору для основного споживача, якщо через його електромережі постачається електрична енергія субспоживачу, яким у даному випадку є позивач.
Крім того, скаржник вважає, що висновок місцевого господарського суду щодо неправильного обрання позивачем способу захисту порушеного права є помилковим, оскільки це суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в листі від 01.04.2014 р. „Аналіз практики застосування судами ст.16 ЦК України", згідно із який у випадках коли укладання договору є обов'язковим в силу закону і основний споживач відмовляє субспоживачу чи ухиляється від укладання такого договору, такі права підлягають захисту судом саме шляхом визнання договору укладеним.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 18.09.2014 р. без змін, вважаючи його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання належним чином повідомлений, про причини неявки не повідомив суд, клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги не заявляв, тобто без поважних причин не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, тому апеляційна скарга розглянута за відсутністю його представника.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до наступного.
31.12.2012р. між ТОВ „Одеський торговий дім" та ТОВ „Група управління бізнесом" було укладено договір № 9044 про технічне забезпечення електропостачання споживача за умовами якого відповідач по цій справі прийняв на себе зобов'язання забезпечувати технічну можливість передачі позивачу по справі електричної енергії.
Пунктом 10.6. цього договору передбачався строк його дії до 31.12.2013р. з можливістю продовження його дії на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору.
04.11.2013р. листом за № 560 ТОВ „Одеський торговий дім" повідомило позивача про те, що вищевказаний договір не буде пролонговано і він припиняє дію з 31.12.2013р., тобто - по закінченню встановленого пунктом 10.6. строку.
Таким чином, Договір № 9044 від 31.12.2012р. про технічне забезпечення електропостачання споживача припинив дію, що не оспорюється сторонами по справі.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено в позовній заяві - листом за № 582 від 04.12.2013р. відповідач направив позивачу для укладення новий договір про технічне забезпечення електропостачання споживача № 0530 від 29.11.2013р. (на 2014рік).
В ході розгляду даної справи позивач надав до суду 1 інстанції вказаний договір та додатки до нього (а.с.235-241), який разом із додатками відповідачем не підписані.
Згідно частини 2 статті 181 ГК України - проект договору може бути запропонований будь-якої з сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Відповідно до ч.3 вищезазначеної статті - сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо (в разі укладання договору у спрощений спосіб) у двадцятиденний строк після одержання договору.
Частиною першою статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Таким чином, із змісту ст.181 ГК України випливає, що проект договору, який пропонується іншій стороні для укладання, повинен бути підписаний стороною, яка його пропонує, отже пропозиція про укладання договору складається у тому числі із самого проекту договору, підписаного стороною, яка його пропонує.
У даному випадку направлення відповідачем не підписаного ним тексту договору про технічне забезпечення електропостачання споживача № 0530 від 29.11.2013р. не може розцінюватися як пропозиція про його укладання.
З огляду на вищенаведене, судова колегія вважає, що суд 1 інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності між сторонами спору з приводу укладання вказаного договору, а тому судова колегія надає оцінку спірним відносинам, які виникли з приводу укладання між сторонами договору № 0530 від 30.12.2013р.
Згідно із наявними матеріалами справи, позивач надав до суду 1 інстанції чисельні листи про направлення відповідачу пропозиції укласти на 2014 р. договір про технічне забезпечення електропостачання позивача не зазначаючи а ні номеру, а ні дати договору (а.с.67-68, 70-71, 73) і тільки в листах від 31.12.13 р. №245, від 15.01.14 р. (а.с.75,76) позивач зазначив про направлення відповідачу договору № 0530 від 30.12.2013р. про технічне забезпечення електропостачання позивача.
Про отримання відповідачем договору № 0530 від 30.12.2013р. про технічне забезпечення електропостачання позивача свідчить його лист від 29.01.14 р. (а.с.158).
Однак, ТОВ „Одеський торговий дім" договір № 0530 від 30.12.2013р. про технічне забезпечення електропостачання позивача не підписав, протокол розбіжностей не склав, що змусило позивача звернутися із даним позовом на підставі ст.187 ГК України.
Відповідно із п.1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ від 31.07.1996р. із змінами, зареєстрованих в Мінюсті України 02.08.1996р. за № 417/1442 (далі - Правила), відповідач по справі є споживачем електричної енергії, який передає частину електроенергії своїми технологічними мережами субспоживачам (основний споживач), а позивач по справі - є субспоживачем, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача.
Відповідно до пункту „б" статті 24 Закону України „Про електроенергетику" та пункту 1.7. Правил - основний споживач не має права відмовити субспоживачу в укладанні договору про технічне забезпечення електропостачання споживача.
Згідно із п.1.5 Правил у разі підключення електроустановок споживача до електричних мереж, власник яких не є постачальником електричної енергії, та виникнення у споживача відповідно до законодавства України зобов'язань уносити плату за перетікання реактивної електроенергії, між споживачем та цим власником електричних мереж на основі типового договору (додаток 1) укладається договір про технічне забезпечення електропостачання споживача.
Таким чином, договір про технічне забезпечення електропостачання споживача у разі наявності двох вимог одночасно:
- підключення електроустановок споживача до електричних мереж, власник яких не є постачальником електричної енергії;
- виникнення у споживача, відповідно до законодавства України, зобов'язань уносити плату за перетікання реактивної електроенергії.
Відповідно із п.3.1 Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії, затвердженої постановою міністерства палива та енергетики України від 17.01.02 р. №19, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 01.02.02 р. за №93/6381 (далі по тексту Методика) розрахунки за перетікання реактивної електроенергії з мережі електропередавальної організації та за генерацію в її мережу згідно з відповідними додатками до Договорів, передбаченими Правилами користування електричною енергією, здійснюються з усіма споживачами (крім населення), які мають сумарне середньомісячне споживання активної електроенергії за всіма точками обліку на одній площадці 5000 кВт х год. та більше.
Площадками називаються територіально відокремлені (розташовані за різними адресами) об'єкти споживача (цехи, підрозділи тощо), які не мають внутрішніх електричних зв'язків між собою.
Середньомісячне споживання визначається, як правило, за даними року, що передує розрахунку ЕЕРП; для сезонних споживачів - за даними періоду сезонної роботи; для неритмічно працюючих підприємств - за даними робочих місяців; для нових споживачів - за даними проектної організації.
Як вбачається з наявних матеріалів справи позивач не надав відповідних доказів на підтвердження того, що на час укладання спірного договору він відповідно із п.3.1 Методики має зобов'язання щодо внесення плати за перетікання реактивної електроенергії, а тому всупереч вимогам ст.33 ГПК України не довів належними доказами необхідність в укладанні спірного договору, оскільки у випадку відсутності у позивача зобов'язань уносити плату за перетікання реактивної електроенергії, укладання спірного договору є недоцільним у зв'язку із відсутністю ціни такого договору.
Відповідно із п 5.17 Правил КЕЕ договір про технічне забезпечення електропостачання споживача та договір про спільне використання технологічних електричних мереж споживача (основного споживача) має містити такі умови, що є істотними та обов'язковими для цього виду домовленостей:
1) найменування сторін;
2) місце і дату укладення договору;
3) обсяг передачі електричної енергії та договірної граничної
величини електричної потужності;
4) режими постачання;
5) гарантований рівень надійності електропостачання (за категорією надійності електропостачання);
6) величини дозволеної та приєднаної потужності електроустановок субспоживача;
7) порядок обліку перетікання реактивної енергії, порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії (за необхідності);
8) порядок обліку споживання електричної енергії та вимірювання величини потужності, споживання та генерування реактивної електроенергії, контролю показників якості електричної енергії (у тому числі у випадку пошкодження або тимчасової відсутності відповідних розрахункових засобів обліку);
9) порядок надання даних щодо використаної субспоживачем електричної енергії;
10) умови дії договору у разі відсутності у споживача договору про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії та/або у разі відключення споживача за борги чи з інших причин;
11) строк дії договору;
12) умови та порядок розірвання договору;
13) місцезнаходження, банківські реквізити сторін.
Згідно із п. 5.18 Правил КЕЕ невід'ємними частинами договору про технічне забезпечення електропостачання споживача та про спільне використання технологічних електричних мереж є:
1) акт про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін;
2) відомості про засоби комерційного обліку активної та реактивної електричної енергії;
3) схема електропостачання, зазначення точок приєднання і ліній, що живлять струмоприймачі субспоживача;
4) акт екологічної, аварійної та технологічної броні електропостачання споживача (за необхідності згідно з вимогами нормативно-правових актів);
5) довідка про обсяги переданої електричної енергії за базовий період.
Згідно із текстом спірного договору в ньому маються посилання на такі додатки:
- „Однолінійна схема"
- „Порядок розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії"
- „Виконання додаткових робіт з технічного обслуговування електричних установок споживача"
- „Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії"
- „Розрахунок втрат електричної енергії в мережах споживача"
- „Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін".
Фактично ж згідно із п.10.4 спірного договору, останній має 2 додатка:
„Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" та „Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін", які позивач разом із спірним договором направляв відповідачу.
Таким чином, спірний договір суперечить вимогам п.5.18 Правил КЕЕ, оскільки не містить всіх необхідних додатків, передбачених цим пунктом та не відповідає Типовому договору про технічне забезпечення електропостачання споживача (додаток 1 до Правил КЕЕ).
Крім того, всупереч положенням п.5.17 Правил КЕЕ спірний договір не містить такої істотної умови як порядок обліку перетікання реактивної енергії, порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії.
Згідно із ч.8 ст.181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такій договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Відповідно із п.5.19 Правил КЕЕ у разі укладення між основним споживачем та субспоживачем договору про технічне забезпечення електропостачання споживача цей договір та зміни до нього узгоджуються з електропередавальною організацією у частині режимів споживання електричної енергії, приєднаної потужності, режимів перетікання реактивної електроенергії та дотримання показників якості електричної енергії.
Однак, позивач не надав належних доказів на підтвердження факту погодження спірного договору організацією у частині режимів споживання електричної енергії, приєднаної потужності, режимів перетікання реактивної електроенергії та дотримання показників якості електричної енергії.
Враховуючи те, що спірний договір не відповідає Типовому договору про технічне забезпечення електропостачання споживача (додаток 1 до Правил КЕЕ), оскільки всупереч п.5.17,5.18 Правил КЕЕ не містить усіх істотних умов, необхідних додатків до нього, не узгоджений із електропередавальною організацією відповідно із п.5.19 Правил КЕЕ, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову ТОВ «Група управління бізнесом" та визнання укладеним між сторонами договору про технічне забезпечення електропостачання споживача №0530 від 30.12.2013р. та додатків до нього.
За таких обставин апеляційна скарга ТОВ «Група управління бізнесом" підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 18.09.14 р. - без змін, оскільки по суті є вірним.
При цьому судова колегія зазначає на те, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо неправильності обрання позивачем способу захисту своїх прав при звернення із даним позовом, оскільки укладення договору про технічне забезпечення електропостачання споживача відповідно до пункту „б" статті 24 Закону України „Про електроенергетику" та пункту 1.7. Правил для основного споживача (відповідача) є обов'язковим за умови, якщо запропонований субспоживачем договір відповідає типовому договору. Відмова основного споживача від укладення договору в такому разі суперечить вимогам вищенаведених Правил КЕЕ та Закону України „Про електроенергетику", а тому субспоживач має право звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії (аналогічної правової думки з аналогічних спірних правовідношень дотримується Верховний суд України в листі від 01.04.14 р. „Аналіз практики застосування судами ст.16 ЦК України").
Однак, помилковість висновку місцевого господарського суду щодо неправильного обрання позивачем способу захисту свого права не може бути підставою для скасування оскарженого рішення суду 1 інстанції, оскільки як зазначалося вище спір по суті вирішений правильно.
Згідно із ст.49 ГПК України судовий збір за подач апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -
Апеляційна скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Група управління бізнесом" залишити без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 18.09.14 р. - без змін
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 29.10.2014 р.
Головуючий суддя Петров М.С.
Суддя Разюк Г.П.
Суддя Колоколов С.І.