Провадження № 22-ц/774/3725/14 Справа № 403/15409/12 Головуючий у 1 й інстанції - Циганков В. О. Доповідач - Рудь В.В.
Категорія 5
21 жовтня 2014 року м. Дніпропетровськ колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
Головуючого судді: Рудь В.В.
суддів: Прозорової М.Л., Повєткіна В.В.
при секретарі: Кравець Є.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Бабушкінського району м.Дніпропетровська на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 грудня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності, -
У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності(а.с.3-4).
Позивач зазначав, що 25 листопада 2008 року придбав нерухоме майно - квартиру №29, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Харківська, буд.2 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстрованим в реєстрі за номером 8091.
29 грудня 2008 року зареєстрував право власності на квартиру в комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, реєстраційний №8608970.
Придбана квартира знаходиться на 6-му поверсі багатоквартирного житлового будинку, який збудовано у 1959 році. За власні кошти придбав відповідні будівельні матеріали та власними силами здійснив реконструкцію даху будівлі, розчистив горище та приєднав частину горища до квартири, внаслідок чого утворилася нова річ - квартира АДРЕСА_1 зі збільшеною площею. Вказане будівництво було проведено без отримання належного дозволу.
Посилаючись на викладені обставини, просив визнати за ним, ОСОБА_2, право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 грудня 2012 року позов задоволено(а.с.31-32).
Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру №29(у тому числі житлова надбудова літ.А'-1 та балкон поз.1) загальною площею 231,9 кв.м, житловою площею 130,3 кв.м, яка розташована в житловому будинку АДРЕСА_1 без прийняття в експлуатацію.
В апеляційній скарзі прокурор Бабушкінського району м.Дніпропетровська просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права(а.с.35-38).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст.ст.3,4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
За положеннями ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вирішуючи справу, суд виходив із обгрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 та послався при цьому на ст.ст.331,376 ЦК України.
Однак, ухвалене по справі судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону, висновки суду першої інстанції протирічать матеріалам справи та діючому законодавству з огляду на наступне.
Так, із справи видно, що згідно договору купівлі-продажу від 25 листопада 2008 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1, яка складається: 1- коридор, 2,3 - житлові, 4 - кухня, 5 - санвузол, 6 - кладова, загальна площа 52,4 кв.м, житлова площа 36,7 кв.м(а.с.5-7).
Із технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 у м.Дніпропетровську, виготовленого станом на 06.12.2012 року КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, вбачається, що загальна площа квартири №29 становить 231,9 кв.м; житлова площа квартири становить 130,3 кв.м. В технічному паспорті наявні відмітки про переобладнання та про реконструкцію частини горища у житлову надбудову, наявність балкону та що переобладнання проведені самочинно, також зазначено про необхідність вирішити питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів(а.с.10-15).
Згідно технічного висновку 12-251 за 2012 рік, складеного Інститутом «Дніпроагропроект», про стан будівельних конструкцій мансардного поверху над частиною будівлі по вул.Харківська, 2 в Бабушкінському районі м.Дніпропетровська, квартира з мансардним поверхом відповідає вимогам будівельних норм та правил, нормативним актам пожежної безпеки та санітарному законодавству, придатна для подальшої експлуатації(а.с.17-25).
Про факт проведення будівництва та переобладнань у зазначеній квартирі без отримання належного дозволу, зазначав ОСОБА_2 в позовній заяві(а.с.3-4).
Отже, наведені обставини свідчать, що зазначене новостворене ОСОБА_2 нерухоме майно за вказаною адресою є самочинним, в передбаченому законом порядку до до експлуатації не прийнято.
Частинами 1,2 ст.331 ЦК України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена(створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно(житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва(створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Статтею 24 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачено, що фізичні чи юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єкта містобудування, зобов'язані отримати дозвіл від виконавчого комітету ради.
Відповідно до змісту ч.1 ст.31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Отже, з урахуванням зазначених норм діючого законодавства, у тому числі норм Закону України "Про основи містобудування" та Закону України "Про планування і забудову територій", для вирішення питання про визнання за особою права власності на об'єкт нерухомого майна в тому разі, коли в прийнятті такого об'єкта в експлуатацію відмовлено, обов'язковою умовою є дотримання усіх визначених законом вимог та умов, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Як видно із справи, матеріали останньої не містять даних про отримання ОСОБА_2 відповідного дозволу на здійснення переобладнання та реконструкції об'єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, що питання про прийняття зазначеного об'єкта нерухомого майна і введення його в експлуатацію вирішувалось у порядку, встановленому законодавством, в той час, як необхідність отримання відповідного дозволу на здійснення будівництва, введення останнього в експлуатацію та його узаконення передбачено законом.
Крім того, матеріали справи не містять будь-яких доказів про те, що Дніпропетровська міська рада порушила права та інтереси позивача відносно зазначеного об'єкта нерухомого майна.
Таким чином, вирішуючи справу, суд не взяв до уваги зазначені обставини та не врахував, що чинне законодавство не визнає самочинне будівництво об'єктом правового захисту. В матеріалах справи відсутні будь-які дані про звернення позивача до органів місцевого самоврядування з питання прийняття в експлуатацію зазначеного об'єкта нерухомого майна та з питання реєстрації права власності на вказаний переобладнаний об'єкт, також відсутні дані, що з приводу зазначеного питання приймалось відповідне рішення, яке б свідчило про порушення права ОСОБА_2, яке підлягає захисту у відповідності до вимог ст.3 ЦПК та у спосіб, передбачений ст.16 ЦК України.
Оскільки суд першої інстанції не взяв до уваги встановлені обставини, порушив норми матеріального та процесуального права, рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 грудня 2012 року на підставі п.2,4 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позову до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності.
Керуючись ст.ст.303,307,309,316 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Бабушкінського району м.Дніпропетровська задовольнити.
Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 грудня 2012 року скасувати.
ОСОБА_2 в задоволенні позову до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності, відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий-
Судді-