Провадження № 22-ц/774/7802/14 Справа № 201/13408/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Демидова С. О. Доповідач - Каратаєва Л.О.
Категорія
27 жовтня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів: - Прозорової М.Л., Кочкової Н.О.
при секретарі - Кочержинській А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення та виселення, -
17 грудня 2014 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення та виселення.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за договором про іпотечний кредит № DNUHGI0000002412 від 17 грудня 2007 року в сумі 662 920, 12 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 70,00 кв.м., житловою площею 48,30 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.
Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі АДРЕСА_1 із вказаної квартири.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 17 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 укладено договір про іпотечний кредит № DNUHGI0000002412, відповідно до якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в розмірі 227 250 грн. строком до 17 грудня 2027 року зі сплатою 15% річних /а.с.23-30/.
В забезпечення виконання умов договору про іпотечний кредит між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено іпотечний договір № DNUHGI0000002412, відповідно до якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з договору про іпотечний кредит, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 /а.с.35-38/. Предмет іпотеки належить іпотекодавцеві на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 18 січня 1999 року Виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів згідно розпорядження № 1/600-99 від 18 січня 1999 року, зареєстрованого в КП ДМБТІ. Заставна вартість на день укладення договору за згодою сторін становить 303 000 грн.
В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань по поверненню кредитних коштів, станом на 15 жовтня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 662 920, 12 грн./а.с.10-14/, яка складається з: заборгованість за кредитом - 225 977, 35 грн., заборгованість по відсотках - 168 316, 24 грн., заборгованість з пені - 208 361, 06 грн., штрафа - 60 265, 47 грн.
Відповідачі повідомлявся про необхідність погашення заборгованості, однак на сьогоднішній день заборгованість не погашена /а.с.15-22/.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦКУкраїни, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно з ч.1 ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до ст.ст. 589, 590 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду.
Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частиною 1 ст.12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Стаття 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки: шляхом проведення публічних торгів; або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Відповідно до ч.1 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ст. 109 Житлового кодексу - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.
В п. 37 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 грудня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» роз'яснено, що невиконання вимог частини 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення ч.3 ст. 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя. Також відповідно до ч.2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. При цьому, відповідно до положень ст. 40 Закону України «Про іпотеку», яка регулює порядок виселення при позасудовій процедурі звернення стягнення (відповідно до ст. 33 вказаного Закону, це звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), та порядок виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки з задоволеними вимогами про виселення, встановлено: перед примусовим виконанням рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки з виселенням (ч.2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку») іпотекодержатель за 30 днів направляє вимогу про добровільне звільнення житла, і тільки якщо такого звільнення приміщення не відбулось, звертається до органів ДВС за примусовим виселенням.
Відповідно до ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.
Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений
або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Проте, суд першої інстанції не врахував вимоги Закону України «Про іпотеку» та положення п. 43 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 грудня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», відповідно до яких примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
Матеріали справи містять лист позивача до відповідачів про наявність порушень при виконанні договірних зобов'язань, намір звернути стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів, однак доказів отримання такого листа не надано. Також на час його відправлення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотек ухвалено не було.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду у частині виселення ухвалено з порушенням норм матеріального права, що, згідно із п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення норм процесуального права, які відповідно до вимог ст.. 309 ЦПК не є підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції було порушено права неповнолітніх дітей, які проживають у квартирі, яка є предметом іпотеки. Проте, вказані доводи також не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, оскільки неповнолітні діти ОСОБА_8, 2007 р.н., ОСОБА_9, 2011 р.н., ОСОБА_10, 2012 р.н. не є власниками спірної квартири. Договір іпотеки є дійсним. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до тлумачення норм чинного законодавства на власний розсуд апелянта з метою уникнення цивільно-правової відповідальності.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2013 року в частині виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі АДРЕСА_1 із вказаної квартири скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду чинне з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді