ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/18552/13 20.10.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Лайн»
до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний
банк»
про стягнення 14 647 788 , 04 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники:
Від позивача Євсєєв М.В. - по дов. №б/н від 05.08.2014р.
Від відповідача Савицька С.С. - по дов. №03/2/173 від 01.04.2014р.
Обставини справи :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" про стягнення 14 647 788,04 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2013 р. у справі № 910/18552/13 позов задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн" 14 647 726 (чотирнадцять мільйонів шістсот сорок сім тисяч сімсот двадцять шість) грн. 11 коп. вартості подвійної орендної плати та 68 819 (шістдесят вісім тисяч вісімсот дев'ятнадцять) грн. 71 коп. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 18.11.2013 р. у справі № 910/18552/13, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2014р., апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" залишено без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 18.11.2013 р. у справі № 910/18552/13 - без змін.
Постановою Вищого господарського суду міста Києва від 05.08.2014р., рішення господарського суду міста Києва від 18.11.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 у справі № 910/18552/13 скасовано з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Автоматичною системою документообігу Господарського суду міста Києва справу № 910/18552/13 передано на новий розгляд судді Трофименко Т.Ю.
За вказаних обставин суд визнав за необхідне прийняти справу до свого провадження та призначити розгляд даної справи у судовому засіданні за участю представників сторін на 15.09.2014р.
Представник позивача в судове засідання 15.09.2014р. не з'явився.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Оскільки представник позивача в судове засідання не з'явився, суд визнав за доцільне розгляд справи відкласти на 13.10.2014р.
В судовому засіданні 13.10.2014р. оголошувалась перерва до 20.10.2014р. відповідно до ст.. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача позовні вимоги в судових засіданнях підтримав в повному обсязі.
Вимоги вмотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору суборенди після закінчення договору орендоване приміщення не повернув позивачу по акту прийому - передачі, а тому відповідно до ст.. 785 Цивільного кодексу України повинен сплатити неустойку у розмірі подвійної орендної плати за кожен день прострочення.
Відповідач проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що відповідно до умов договору суборенди, орендар передав відповідачу для цілей розміщення офісу нежитлове приміщення загальною площею 1 624,56 кв.м., розташоване на першому, третьому та четвертому поверхах будинку, за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, літ. «Г».
Строк суборенди становив 2 роки та 360 днів та завершувався 24 лютого 2012 року.
Орендоване приміщення знаходилося у володінні та користуванні орендаря (ТОВ «Джеррад Україна») у відповідності до умов договору оренди, укладеного між ТОВ «Офіс Лайн» (орендодавець) і ТОВ «Джеррад Україна» (орендар), пунктом 6.4. якого орендареві надано право передавати орендоване приміщення в суборенду за згодою орендодавця.
20 лютого 2012 року Генеральною прокуратурою України розслідувалась кримінальна справа №49-3364 порушена за фактом заволодіння грошовими коштами ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особливо великих розмірах та службового підроблення за ознаками злочинів, передбачених ч.ч.2, 4 ст.358 КК України.
По даній кримінальній справі була винесена постанова про накладення арешту на нерухоме майно ТОВ «Офіс Лайн», а саме нежитловий будинок загальною площею 9 606,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21, літ. «Г» та передано цей об'єкт на відповідальне зберігання ПАТ «ВіЕйБі Банк». В загальну площу 9 606,4 кв.м. входило і 1 624,56 кв.м. суборендованої площі.
20 лютого 2012 року Банк повідомив позивача (як власника приміщення) та ТОВ «Джеррад Україна» про зазначені вище обставини з проханням прийняти дану інформацію до уваги та забезпечити доступ співробітників Банку до приміщень будівлі за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21, літ. «Г». Дані листи-повідомлення були направлені рекомендованою кореспонденцією 21.02.2012 року на адресу позивача та ТОВ «Джеррад Україна».
Отже, факт передачі на відповідальне зберігання банку будинку за адресою м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21, літ. «Г» згідно постанови слідчого, був відомий ТОВ «Джеррад Україна» та позивачу.
На підставі викладеного, ПАТ «ВіЕйБі Банк» зазначає, що забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Арешт майна - це один із заходів забезпечення кримінального провадження, суть якого полягає в постановленні заборони власнику майна, можливості відчужувати певне його майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його, і застосовується з метою забезпечення виконання вироку в частині цивільного позову чи можливої конфіскації майна в провадженні щодо кримінальних правопорушень, за які може бути застосовано додаткове покарання у вигляді конфіскації майна. Майно, на яке накладається арешт, може перебувати у власності осіб, які в силу закону несуть відповідальність за шкоду, так і в інших фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 126 Кримінально-процесуального кодексу України може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій.
Отже, на підставі постанови про накладення арешту на нерухоме майно ТОВ «Офіс Лайн», відповідальним за зберігання вищезазначеного майна є ПАТ «ВіЕйБі Банк».
22 лютого 2012 року наказом Голови Правління Банку було зобов'язано провести переміщення структурних підрозділів Головного Банку з орендованих приміщень у м. Києві по вул. Зоологічна 5а (вул. Дегтярівська, 21, літ. «Г») у інші вільні орендовані приміщення Банком у м. Києві.
З 24 лютого 2012 року працівники ПАТ «ВіЕйБі Банк», що знаходились за адресою м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 «Г» здійснювали дії щодо складання речей, а відповідні служби ПАТ «ВіЕйБі Банк» щодо збереження майна, яке знаходилось на відповідальному зберіганні по кримінальній справі.
Працівники банку поступово виїжджали з орендованого приміщення на інші відділення банку та додатково орендовані приміщення. Збереження майна здійснювали тільки в тих приміщеннях, які були під охороною електронних засобів ПАТ «ВіЕйБі Банк». До інших приміщень працівники ПАТ «ВіЕйБі Банк» не могли зайти, оскільки вони були під охороною інших структур.
У судовому засіданні 20.10.2014 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Відповідно до cт. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
01.03.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Джеррар Україна" (орендар, первісний кредитор) та Відкритим акціонерним товариством "ВіЕйБі БАНК" (суборендар, відповідач ) було укладено договір суборенди.
Відповідно до п. 1.1. якого орендар передає відповідачу для цілей розміщення офісу суборендаря за плату та на строк, встановлений в цьому договорі, нежитлове приміщення загальною площею 1 624,56 квадратних метрів, розташоване на першому, третьому та четвертому поверхах будинку, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, літ. "Г".
Відповідно до п. 1.5 договору, приміщення передається орендарем та приймається відповідачем за актом приймання-передачі, що складається відповідно до додатку (Б) договору. Акт приймання-передачі підписується уповноваженими представниками сторін, і з моменту його підписання вважається додатком до цього договору та його невід'ємною частиною.
Відповідно до акту приймання-передачі від 01.03.2009р. орендарем було передано відповідачу нежитлове приміщення загальною площею 1 624,56 кв.м., розташоване на першому, третьому та четвертому поверхах будинку, що розташований за адресою: вул. Дегтярівська, 21, літ "Г".
Згідно із ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Умовами п. 2.1.2, 2.1.3 договору, строк суборенди становив 2 роки та 360 днів та завершувався 24 лютого 2012 року.
Згідно зі ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до п. 2.2.1. ст. 2.2 договору суборенди, з урахуванням змін внесених до нього додатковою угодою № 2 від 30 березня 2009 року, розмір орендної плати визначався за наступною формулою:
Орендна плата = (Орендна ставка КІ) х Площа приміщення + ПДВ (20%), де К1 - співвідношення курсу встановленого НБУ гривні до долара США на перше число місяця, за який встановлюється орендна плата до курсу гривні до США на дату укладання Договору (1 долар США дорівнює 7,70 гривень ). На дату укладання Договору К1=1.
Орендна ставка за перший місяць суборенди за цим договором становить 945,37 грн. без ПДВ, ПДВ - 20 % , разом - 1 134,44 грн. без урахування відшкодування за орендні платежі.
Орендна ставка за кожен наступний місяць суборенди за цим договором становить 788,52 грн., ПДВ - 788,52 грн., ПДВ - 20 % 157,50 грн., разом 946,22 грн. за кожен 1 (один) квадратний метр за кожен місяць суборенди без урахування відшкодування за комунальні платежі.
Умовами п. 2.2.3 договору, орендна плата сплачується суборендарем за фактичне користування об'єктом оренди на підставі рахунку, що виставляється орендарем щомісячно 1-го робочого дня місяця, за який має бути здійснена оплата.
Відповідно до п. 2.2.4 договору, орендна плата за користування приміщенням щомісячно сплачується суборендарем шляхом безготівкового банківського переказу в гривнях, єдиним платежем на рахунок орендаря, вказаний в основному договорі, авансом протягом 5 робочих днів місяця, за який проходить оплата.
Згідно з п. 1.6 договору, повернення суборендарем приміщення оформлюється двостороннім актом приймання-передачі, який буде складений у відповідності з додатком (В) договору.
Останнім днем фактичного користування об'єктом оренди є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні приміщення.
Незважаючи на закінчення строку дії основного договору 24 лютого 2012 року, відповідач продовжував фактичне користування приміщенням без підписання відповідної письмової угоди про це з орендарем, що підтверджується актом комісії від 13.07.2013 р.
27 лютого 2012 року орендар звернувся до суборендаря з вимогою (вих. № 01-02-11/01), в якій просив негайно повернути суборендоване приміщення згідно з умовами основного договору та негайно здійснити сплату неустойки в розмірі подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення.
Зазначену вимогу відповідач отримав 05 березня 2012 року, проте умови викладені в ній не виконав. Також, всупереч приписам розділу 3.5 договору суборенди, не здійснив передачу приміщення первісному кредитору та відповідно не підписав акта приймання-передачі про повернення суборендованого майна.
Враховуючи викладені вище обставини, 16 липня 2012 року первісним кредитором було здійснено примусове виселення відповідача з приміщення.
Згідно з п. 3.6.3 договору суборенди, якщо суборендар або будь-яка підпорядкована йому особа продовжує володіти приміщенням або будь-якою його частиною після дати закінчення договору без письмової угоди про це між орендарем і суборендарем, то суборендар несе відповідальність за всі збитки і збиток, заподіяні в результаті цього орендарю. Суборендар і будь-які інші особи, що продовжують володіти приміщенням, вважаються таким, що прийняли на себе обов'язки суборендаря за даним договором, на основі орендної плати збільшеної в два рази (надалі - подвійна орендна плата), яка розраховується з орендної плати за договором. Подвійна орендна плата обчислюється щоденно і оплачується щомісячним авансом за кожен подальший місяць утримання приміщення до 10 числа кожного місяця. У будь-якому випадку, внесення суборендарем подвійної орендної плати і ухвалення її орендарем після дати закінчення слід вважати ультра-активною дією договору суборенди і не є продовженням терміну суборенди або наданням суборендареві або іншій особі права користування приміщенням, за виключенням випадків коли сторони уклали про це письмову угоду.
Оскільки відповідач своєчасно не повернув позивачу приміщення останній просить стягнути з відповідача неустойку за несвоєчасне повернення майна в сумі 14 647 788, 04 грн. за період з 25 лютого 2012 року по 16 липня 201 2року.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
З умов договору суборенди від 01.03.2009 р. вбачається, що він був укладений на строк 2 роки та 360 днів та завершувався 24 лютого 2012 року.
Згідно з п. 1.6 договору, повернення суборендарем приміщення оформлюється двостороннім актом приймання-передачі, який буде складений у відповідності з додатком (В) договору.
Разом з тим, відповідачем було порушено зобов'язання щодо повернення приміщення орендодавцю у визначений договором суборенди строк та не здійснено сплату орендних платежів за період фактичного користування приміщенням з 25 лютого 2012 року по 16 липня 2012 року.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Згідно зі ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що у разі невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Розмір такої неустойки встановлюється у сумі подвійної плати за користування річчю за період прострочення. Тобто при розрахунку неустойки наймодавцеві необхідно підрахувати вартість одного дня користування річчю, помножити цю суму на два та на кількість днів прострочення повернення речі.
Таким чином, за умовою вказаної вище правової норми позивач має право стягнути з відповідача неустойку за весь час безпідставного користування приміщенням без обмеження будь - якими строками, оскільки нормами ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення зобов'язання.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним (див. постанову Верховного Суду України від 20 березня 2012 року у справі N 40/117).
За таких обставин, з наведеного вище вбачається, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку, своє зобов'язання щодо повернення орендованого приміщення не виконав, в зв'язку з чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення неустойки за період з 25.02.2012р. по 16.07.2012р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 14 647 726,11 грн., згідно перерахунок неустойки здійсненного судом (подвійна орендна плата) з урахуванням умов договору та фактичного періоду користування орендованими приміщеннями.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача про звільнення відповідачем приміщення раніше ніж 16 липня 2012 року.
Рішенням господарського суду м. Києва від 04.03.2014р. у справі №4910/25194/13 за позовом Публічного акціонерного т товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна" про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним в задоволенні позову відмовлено. Дане рішення постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014р. залишено без змін. Постановою Вищого Господарського суду України від 22 липня 2014 року у справі №910/25194/13 касаційна скарга Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» залишена без задоволення, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014р. у справі №910/25194/13- без змін.
Як вбачається із рішення господарського суду м. Києва від 04.03.2014р. у справі №4910/25194/13 судом встановлено, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 27 липня 2012 року, боржник - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" своїх зобов'язань за договором суборенди від 1 березня 2009 року перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна" не виконав, отже, зобов'язання було чинним та існуючим на дату укладення спірного договору.
Також, суд зазначив, що нотаріально посвідченим актом комісії від 13 липня 2012 року за реєстровим № 593-599, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн", Товариством з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Валгрі", яким встановлено порушення договірних умов Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо повернення орендованого майна та сплати коштів за користування майном.
Відповідно до ст.. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Тобто, зі змісту частини 2 статті 35 ГПК України слідує, що преюдиціальне значення мають саме факти встановлені рішенням господарського суду зі справи, а не норми права на які суди в них посилались. Водночас, господарські суди у вирішенні спорів повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, та на підставі цих норм вирішувати спори.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2014р. у справі №910/25194/13 встановлено факт того, що станом на 27 липня 2012 року відповідач орендоване приміщення по акту при йому - передач Товариству з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна" не повернув.
27 липня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн" (новий кредитор або позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна" (первісний кредитор або орендар) було укладено договір про відступлення права вимоги.
Згідно п. 1.1 зазначеного договору первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги у розмірі 14 647 788,04 грн., в якості неустойки за порушення Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк", (28 квітня 2010 року рішенням Загальних зборів акціонерів найменування банку змінено на Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк"), код ЄДРПОУ 19017842, зобов'язання щодо повернення орендованого приміщення, що належить первісному кредиторові згідно договору суборенди нежитлового приміщення загальною площею 1624,56 квадратних метрів, розташованого на першому, третьому та четвертому поверхах будинку (далі - "приміщення"), за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, літ. "Г", укладеним 01 березня 2009 року з первісним кредитором та стає кредитором за основним договором.
Відповідно до п. 1.3 договору новий кредитор одержав право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника реального та належного виконання всіх зобов'язань за основним договором, що існують на момент укладення даного договору та/або з'являються відповідно до його умов в майбутньому.
Абзацом 1 пункту 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним свої прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, внаслідок укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн" (новий кредитор або позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна" (первісний кредитор або орендар) договору про відступлення права вимоги № б/н від 27.07.2012 р., до ТОВ "Офіс лайн" перейшло право вимоги до боржника за договором суборенди від 01.03.2009 р.
12.06.2013 року позивачем направлено цінним листом відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги в зобов'язанні за договором суборенди від 01.03.2009 р. з зазначенням реквізитів нового кредитора.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (04119, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Дегтярівська, 27 Т, код ЄДРПОУ 19017842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, код ЄДРПОУ 32560054) 14 647 726 (чотирнадцять мільйонів шістсот сорок сім тисяч сімсот двадцять шість) грн. 11 коп. вартості подвійної орендної плати та 68 819 (шістдесят вісім тисяч вісімсот дев'ятнадцять) грн. 71 коп. судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 27.10.2014 р.
Суддя Трофименко Т.Ю.