Справа № 815/5804/14
22 жовтня 2014 року 12 год. 15 хв. м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тарасишиної О.М.,
за участю секретаря Слободянюка К.С.,
За участю сторін:
представника Позивача ОСОБА_6,
представника Відповідача Прилипка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення від 22.05.2014 року № 276335, зобов'язання ГУДМС України в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію в Україні та посвідку на постійне проживання Серії ОД 18572 від 06.07.2012 р.,-
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_7 до Реєстраційної служби Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області, державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Реєстраційної служби Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області Фоміна О.О. про визнання протиправним рішення, визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення
Ухвалою суду від 14.07.2014 року відкрито провадження по справі.
У судове засідання представники позивача та відповідача з'явились.
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд скасувати рішення Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області від 22.05.2014 року № 276335, зобов'язати ГУДМС України в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію в Україні та посвідку на постійне проживання Серії ОД 18572 від 06.07.2012 р.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що у 2006 році позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п.1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» та посвідку на постійне проживання, а 06 липня 2012 року я отримав посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 нового зразка. Рішенням ГУ ДМС України в Одеській області №276335 від 22.05.2014 року на підставі пункту 6 розділу IV статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано наданий позивачу дозвіл на імміграцію в Україну та визнана недійсною посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 06.07.2013р. Позивач вважає, що рішення ГУ ДМС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну є необґрунтованим, незаконним та таким, що порушує права позивача як іммігранта, оскільки при отриманні дозволу на імміграцію в Україну позивачем були дотримані всі вимоги законодавства щодо отримання дозволу на імміграцію, надані всі необхідні документи, передбачені законом, будь-які неправдиві відомості не надавались. Також, позивач зазначає, що до органів ДМС для надання пояснень його не викликали, будь-яких пояснень він не надавав та жодних дій, передбачених ст. 12 Закону України «Про імміграцію», які можуть стати підставою для скасування дозволу на імміграцію, позивач не вчиняв. Окрім того, позивач зазначає, що під час проживання на території України у нього народилось четверо дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, які є громадянами України, що підтверджується відповідними довідками.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, в тому числі посилаючись на обставини викладені в письмових запереченнях наданих суду. Представник зазначив, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв в межах компетенції та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушував інтересів держави, прав та інтересів позивача, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішень. Відтак, у задоволені позовних вимог просив відмовити повністю.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вислухавши пояснення сторін у справі, суд дійшов висновку, що у задоволені позовних вимог необхідно відмовити повністю з наступних підстав.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Як було встановлено під час розгляду справи 23.12.2005 року на розгляд відділу у справах ГІРФО ГУМВС України в Одеській області надійшли матеріали справи про залишення на постійне проживання в Україні за клопотанням громадянки Афганістану ОСОБА_1 1984р.н., уродженки м. Кабул, Афганістан (а.с. 34-35).
Відповідно до висновку по справі, 01.02.2006 року, на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України „Про імміграцію", як особа, яка є матір'ю громадянина України, ОСОБА_1 отримала дозвіл на імміграцію та 01.02.2006 року була документована посвідкою на постійне проживання в країні серії ОД №35-И/06 (а.с. 48, 54).
06.07.2012року, у зв'язку з досягненням 25 - річного віку, ОСОБА_1 отримала новий бланк посвідки серії НОМЕР_2 (а.с. 22).
Відповідно до листа Комісії при Президентові України з питань громадянства від 04.07.2012 року № 20-13/102 Департамент у справах біженців та іноземців ДМС України проводить додаткову перевірку законності надання дозволу на імміграцію або документування посвідкою на постійне проживання іноземців та осіб без громадянства, які звернулися із заявою про прийняття до громадянства України.
У зв'язку зі зверненням позивача з заявою про отримання громадянства, спеціалістом відділу імміграційної роботи управління по роботі з іноземцями та біженцями ГУДМС України в Одеській області Хмельовською Є.О. було проведено додаткову перевірку підстав надання дозволу громадянці Афганістану ОСОБА_1 на імміграцію в Україну.
За результатами перевірки було встановлено, що в матеріалах особової справи позивача відсутня довідка про набуття громадянства України сина іноземки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 57, 59).
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_8 народився на території України, зокрема в м. Одесі. Батьком народженої дитини є ОСОБА_8. Належність до громадянства будь - якої держави в свідоцтві про народження не зазначено. Мати народженої дитини ОСОБА_1 є громадянкою Афганістану (а.с. 36).
В матеріалах справи в наявності копія національного паспорту ОСОБА_8 НОМЕР_3, який видано 17.06.2002 року терміном дії до 17.06.2007 року, згідно з яким батько є громадянином Російської Федерації (а.с. 40).
Зазначені протиріччя не були усунені та незважаючи на відсутність довідки про набуття громадянства дитиною, висновком 01.02.2006 ВГІРФО ГУМВС України в Одеській область клопотання громадянки Афганістану ОСОБА_1 щодо залишення на постійне проживання в Україні було безпідставно задоволено та іноземку незаконно документовано посвідкою на постійне проживання в Україні.
За обліками управління, довідку про реєстрацію ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянином України було отримано лише 16.04.2007 року, що свідчить про неналежність дитини до громадянства України на час отримання громадянкою Афганістану ОСОБА_1 дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні.
Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про громадянство» дитина, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 року і не набула за народженням громадянство України та є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників.
На час звернення іноземки не було надано до управління довідку про набуття громадянства України її дитиною, що повинно було стати підставою для отримання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання в Україні. Свідоцтво про народження не є підставою для отримання дозволу та посвідки на постійне проживання. Відтак, позивач отримав дозвіл на імміграцію в порушення вимог Закону України «Про імміграцію».
Згідно пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983 «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Враховуючи вищезазначене, Рішенням ГУ ДМС України в Одеській області №276335 від 22.05.2014 року на підставі пункту 6 розділу IV статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано наданий позивачу дозвіл на імміграцію в Україну (а.с. 60).
Під час розгляду справи судом не встановлено, що відповідачем по справі було порушено приписи положень діючого законодавства, чи проявлена бездіяльність під час виконання покладених на нього обов'язків. В свою чергу, позивачем не було доведено обставин дійсного (фактичного) порушення відповідачем його прав, свобод чи інтересів належними та допустимими доказами.
Таким чином на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що, приймаючи рішення від 22.05.2014 року № 276335, відповідач діяв згідно приписів чинного законодавства України та в межах своєї компетенції.
Частиною другою статті 19 Конституції України зобов'язано органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 ст.71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що докази, наведені позивачем під час розгляду адміністративної справи є недоведеними та безпідставними та не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення від 22.05.2014 року № 276335 необхідно відмовити.
Враховуючи, що під час розгляду адміністративної справи судом встановлена правомірність винесення рішення від 22.05.2014 року № 276335, враховуючи те, що позовні вимоги про зобов'язання ГУДМС України в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію в Україні та посвідку на постійне проживання Серії ОД 18572 від 06.07.2012 р. є похідними, суд дійшов висновку про необхідність відмовити позивачу у задоволені позовних вимог повністю.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 22.10.2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 159 - 163, 167, 254 КАС України, суд, -
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення від 22.05.2014 року № 276335, зобов'язання ГУДМС України в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію в Україні та посвідку на постійне проживання Серії ОД 18572 від 06.07.2012 р.- відмовити повністю.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили у відповідності зі статтею 254 КАС України.
Повний текст постанови підписано суддею 27.10.2014 року.
Суддя О.М. Тарасишина
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення від 22.05.2014 року № 276335, зобов'язання ГУДМС України в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію в Україні та посвідку на постійне проживання Серії ОД 18572 від 06.07.2012 р.- відмовити повністю.
27 жовтня 2014 року.