Дата документу 21.10.2014
Справа № 320/9786/14-ц
21 жовтня 2014 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого - судді Ніколовой І.С.,
при секретарі - Мазуріной О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон малолітньої дитини без згоди батька, третя особа - орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради, -
Позивач зазначила, що 20.04.2007р. уклала шлюб з відповідачем, ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_3, 18.01.2010р. шлюб між сторонами розірвано.
Просить суд надати їй дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України разом з сином, який мешкає разом з нею, до м.Якутськ Республіки Саха (Якутія), без згоди та супроводу відповідача як батька; та надати ій дозвіл на оформлення та виготовлення документів для тимчасового виїзду за кордон неповнолітнього ОСОБА_3, до м.Якутськ Республіки Саха (Якутія), без згоди та супроводу батька.
Позовні вимоги обгрунтовує запрошенням своєї тітки ОСОБА_5, яка пропонує їй житло з правом постійної реєстрації в належній їй квартирі АДРЕСА_1, та зобов'язується забезпечити їй медичне та матеріальне утримання не менш прожиткового мінімуму на території зазначеної республіки, зокрема, як голова Благодійного фонду соціальної підтримки дітей-сиріт республіки Саха (Якутія) на три роки запрошує працювати головним бухгалтером з заробітною платою 50 000 рублів.
На теперішній час позивач проживає в квартирі брата свого колишнього чоловіка, працює в ПП «Центр компьютерної томографії», отримує на руки фактично близько 1600 гривень зарплати, з яких оплачує комунальні послуги, утримує та лікує сина, який страждає на ряд хронічних захворювань. Відповідач по мірі можливості допомагає їй матеріально, однак грошей не вистачає. Сина відвідує приблизно раз на місяць, забираючи до себе на півдня. Батьки відповідача мешкають в Херсонській області, тому онука бачать приблизно чотири рази на рік.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив, що надав позивачу як колишній дружині житло, придбане його батьками, де вона мешкає з сином постійно. Крім того, зауважив, що працює, отримує близько 4000 прибутку, з яких оплачує дитині позакласні заклади та послуги психолога, частково допомагає позивачу збирати сина до школи та купувати носильні речі, раз на один або два тижні забирає до себе додому. Вважає, що, виїхавши за кордон, позивач позбавить дитину спілкування з ним як батьком та іншими родичами.
Представник третьої особи просить ухвалити рішення в інтересах дитини.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 20.04.2007 по 18.01.2010р., що підтверджується свідоцтвами /а.с.8,10/, однією родиною не проживають близько півтора року.
Від даного шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 Його батьками записані сторони, про що свідчить копія свідоцтва про народження /а.с.9/, який мешкає з позивачем /а.с.11/.
Згідно матеріалів справи, позивач працює в ПП «Центр компьютерної томографії», отримує на руки близько 1600 гривень зарплати щомісяця/а.с.17/.
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи та визнаються сторонами.
Згідно абз.2 ч. 3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну і оформлення документів для зарубіжних поїздок визначається ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону України за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Відповідно до п.2 ст. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. N 57, передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків здійснюється у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачка вказує метою виїзду за межі України разом з малолітньою дитиною як необхідність кращого матеріального забезпечення свого сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 Крім того, додатково зауважує, що не має у приватній власності житла і тимчасово, з доброї волі родини колишнього чоловіка, мешкає в однокімнатній квартирі, яка ними придбана. Батьки відповідача мешкаюсь в іншій області, онука навідують зрідка. Від своєї матері жодної допомоги не отримує, бо з нею не спілкується. Мати є членом секти сайєнтології, та в неї с позивачем різні світогляди. Інші родичі позивача мешкають в м. Якутськ Республіки Саха (Якутія), зокрема, тітка, яка запропонувала їй оплачувану роботу та житло. Жодним чином не заперечує проти відвідин батьком сина, їх спілкування за допомогою сучасних інформаційних технологій, вважає можливим, щоб у період літніх канікул у школі дитина проводила в Мелітополі.
Відповідач заперечує проти цього, мотивуючи тим, що вимоги не обґрунтовані, позивачкою не зазначений часовий проміжок перебування у державі прямування та невідомо, де та в яких умовах буде проживати його син, чи будуть створені безпечні умови проживання для нього. Він по можливості допомагає колішній дружині грошима. Вона з сином проживає в квартирі, яка придбана його батьками для середнього брата відповідача. Вважає, що по досягненню сином повноліття він особисто може вирішити, де йому проживати, а на теперішній час віїзд позивача за кордон позбавить дитину спілкування з ним та іншими родичами. Не заперечує проти того, щоб позивач за кордон поїхала сама, а дитина буде проживати з ним, готовий підлаштувати свій розпорядок дня (бо офіційно не працевлаштований) до потреб сина, однак з позивачем таке питання він ще не обговорював.
Однак, посилання відповідача на те, що позивачкою не зазначений часовий проміжок перебування в іншій державі, як то передбачено абз.1 ст.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, є безпідставним, бо таке правило стосується виїзду дитини в супроводі одного з батьків за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків. В даному випадку відповідач згоду не надає.
Щодо посилання відповідача на порушення його прав у спілкуванні з дитиною, як батька, що закріплені ст.153 СК України, то суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно ч.ч. 1,2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Принципом 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року передбачається, що «...малолітнє дитя не повинне, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучний зі своєю матір'ю».
Принцип 7 цього міжнародного правового акту передбачає безумовний пріоритет інтересів дитини для тих, на кому лежить відповідальність за його освіту і виховання.
Як з'ясовано в судовому засіданні, останні півтора року сторони однією сім'єю не проживають, фактично син мешкає з позивачкою, тому цей обов'язок покладено на матір - позивача по справі.
В судовому засіданні позивач пояснила, що проти спілкування малолітнього сина з батьком вона не заперечує та не перешкоджає останньому в цьому.
Оглядом медичної картки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлено, що хлопчик після народження місяць пребував на стаціонарному лікуванні у відділенні патології новонароджених через ряд проблем зі здоров'ям. Зокрема, в нього було діагностовану пухлину головного мозку, призначено лікування. З затримкою пішов до школи. На теперішній час в дитини віявлено астігматизм, правосторонній орхіт, він постійно перебуває під наглядом окуліста та невролога, отримує постійне лікувння. Сторони також пояснили в судовому засіданні, що син страждає нетриманням калу, тому в нього є проблеми с соціальної адаптацією, через які він двічі на тиждень відвідує зайняття з психологом.
Також судом встановлено, що позивач із сином проживає в однокімнатній квартирі, власником якої є рідний брат відповідача. Жодного договору про те, щоб гарантувати подальше їх проживання, не укладено.
Посилання відповідача на відсутність у позивачки доказів належних умов проживання малолітнього сина, забезпечення достатнього рівня життя та розвитку і те, що виїзд дитини за кордон буде відповідати інтересам самої дитини, як то закріплено ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства», спростовуються матеріалами справи.
Так, тітка позивача ОСОБА_5 зобов'язалася надати їй житло з правом постійної реєстрації, забезпечити медичне та матеріальне утримання не менш прожиткового мінімуму на території зазначеної республіки.
Як голова Благодійного фонду соціальної підтримки дітей-сиріт республіки Саха (Якутія) вона запросила позивача працювати головним бухгалтером с заробітною платою 50 000 рублів, що, згідно пояснень сторін, по курсу до гривні становить близко 17 000. Термін працевлаштування - три роки. Щоб отримати цю пропозицію, позивач, як бухгалтер за фахом, додатково відвідує курси бухобліку за законодавством Російської федерації, що сторонами не заперечується.
Син сторін зарахований до 1 класу МЗБУ «Середня загальноосвітня школа №13» міського округу «місто Якутськ» /а.с.15/.
На думку суду, та, враховуючи частину 1 статті 3 Конвенції про права дитини, щодо приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, право дитини на вільне пересування та виїзд за кордон не може бути обмежене, а сам виїзд дитини за кордон не порушує прав відповідача, як батька дитини, та вчиняється матір'ю в інтересах сина.
Відповідно до ст.150 СК України, мати зобов'язана піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Тобто, у даному випадку позивач виконує свій материнський обов'язок щодо неповнолітнього сина, з врахуванням стану здоров'я дитини та її особливих потреб (своєчасне лікування та постійна психологічна допомога).
Позивач в позовній заяві також просить дозволити їй оформити документи для тимчасового виїзду малолітнього сина за кордон без згоди батька. Така позовна вимога частково не узгоджується з вимогами ч.2 ст.4 Закону України "Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну", в якій закріплено, що за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Фактично позивачка просить надати дозвіл на виїзд за кордон малолітньому сину. А тому, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити, але перефразувати їх та викласти у відповідності до вимог ч.2 ст.4 Закону України "Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну".
Враховуючи те, що оформлення документів на виїзд за кордон займає певний час, право на оскарження рішення суду, що теж займе певний час, суд вважає можливим дозволити тимчасовий виїзд малолітньому ОСОБА_3 з позивачем за кордон в період часу з січня 2015 по січень 2018 року, враховуючи, що роботу позивачу запропоновато строком на три роки, згідно довідки /а.с.14/.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 197, 212, 214, 215, ЦПК України, ст.ст.150, 155, 141 Сімейного Кодексу України, ст.13 ЦК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон малолітньої дитини без згоди батька, третя особа - орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради - задовольнити частково.
Дозволити малолітньому ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, тимчасовий виїзд разом з матір'ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженкою м.Якутськ, Саха, Якутія, громадянкою України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, з України до Російської Федерації м.Якутськ в період часу з січня 2015 по січень 2018 року без згоди батька ОСОБА_2.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Мелітопольського міськрайонного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.