10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Токарева М.С.
Суддя-доповідач:Капустинський М.М.
іменем України
"23" жовтня 2014 р. Справа № 806/3556/14
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Капустинського М.М.
суддів: Мацького Є.М.
Шидловського В.Б.,
при секретарі Волянській О.В. ,
за участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі апеляційну скаргу Військової прокуратури Житомирського гарнізону Центрального регіону України на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від "17" вересня 2014 р. у справі за позовом Житомирського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністрества оборони України до Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, Реєстраційної служби Житомирського районного управління юстиції в Житомирській області, Комунального підприємства "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради, третя особа - Державне підприємство Концерну "Укроборонпром" "Житомирський бронетанковий завод" визнання дій протиправними,скасування рішень і зобов'язання вчинити дії ,
Житомирський прокурор з нагляду за дотриманням законів у військовій сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, 31 липня 2014 року, звернувся з позовом до Сінгурівської сільської ради Житомирського району, Реєстраційної служби Житомирського районного управління юстиції, Комунального підприємства «Житомирське обласне бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради» щодо визнання протиправними дій Сінгурівської сільської ради Житомирського району з видачі свідоцтва про право власності САА №509164 від 23 грудня 2003року, скасування такого свідоцтва, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 27 січня 2004 року про право власності на будівлю автозаправочної станції, видане військовій частині НОМЕР_1 , та зобов'язання Реєстраційної служби Житомирського районного управління юстиції внести запис про скасування державної реєстрації такого права власності (а.с.2-10,127-135).
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року позовну заяву Житомирського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в особі Міністерства оборони України до Сінгурівської сільська рада Житомирського району, Реєстраційної служби Житомирського районного управління юстиції Житомирської області, комунального підприємства "Житомирське обласне міське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради, третя особа: Державне підприємство Концерну "Укроборонпром" "Житомирський бронетанковий завод" про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов"язання вчинити дії - залишено без розгляду (а.с.181-183).
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, військовою прокуратурою Житомирського гарнізону Центрального регіону України подано до суду апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просили скасувати зазначену ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вислухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до Статуту, затвердженого Управлінням ремонту, модернізації озброєння і техніки Міністерства оборони України і зареєстрованого 12.11.1993 року Житомирською РДА, військова частина НОМЕР_2 (Житомирський ремонтно-механічний завод) є госпрозрахунковим підприємством - самостійним господарюючим суб'єктом, засновником якого є Міністерство оборони України (а.с.73-84).
Відповідно до директиви Начальника Головного штабу МО України від 30.12.1994 військова частина НОМЕР_2 була перейменована у в/ч А-1576 (Житомирський ремонтно-механічний завод), що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію від 12.11.1996 року (а.с.107) та довідкою №234 про включення військовою частини А-1576 до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.108). В подальшому з 30.01.2007 року - в Казенне підприємство «Житомирський ремонтно-механічний завод», а з 20.02.2012 - в Державне підприємство «Житомирський ремонтно-механічний завод», з передачею зі сфери управління Міністерства оборони України до сфери управління Державного концерну «Укроборонпром» (а.с.100).
Листом від 05 липня 2002 року командир військової частини НОМЕР_1 повідомив позивача в особі Начальника Озброєння ЗС МОУ про знаходження на балансі військової частини цілого ряду структурних підрозділів (майна), в тому числі спірної автозаправочної станції, придбаних, збудових та реконструйованих за власні кошти підприємства ( за рахунок прибутку) (а.с.148).
Відповідно до рішення Сінгурівської сільської ради Житомирського району від 20 листопада 2003 року на будівлю автозаправочної станції, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , було видано оскаржуване Свідоцтво про право власності. Як зазначено в оскаржуваному рішенні, зазначений об'єкт нерухомості належить військовій частині НОМЕР_1 на праві колективної власності.
27 січня 2004 року Житомирським обласним комунальним підприємством по технічній інвентаризації була проведена державна реєстрація права власності Житомирського ремонтно-механічного заводу ( військова частина НОМЕР_1 ) на будівлю автозаправочної станції, що розташована за адресою:с.Сінгури,вул..Житомирська,2-а.
За договором купівлі - продажу від 26 травня 2004 року Житомирським ремонтно-механічним заводом ( військова частина НОМЕР_1 ) вказана будівля автозаправочної станції була відчужена.
Таке відчуження будівлі автозаправочної станції було проведено з відома позивача, про що свідчить лист командира військової частини А-0174 (Бронетанкове управління Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України) від 18 лютого 2004 року (а.с.112).
В суді, сторони не заперечили, що Бронетанкове управління Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України (військова частина НОМЕР_3 ) є правонаступником розформованого Головного бронетанкового управління озброєння МО України і в його підпорядкуванні перебуває військова частина НОМЕР_1 , третя особа по даній справі.
Крім того, вказані обставини було підтверджено копією телеграми від 30 березня 2004 року (а.с.146), листом командира військової частини НОМЕР_3 від 02 червня 2014 року (а.с.147) та листом ГКРУ України від 27 червня 2006 року про результати ревізії казенних підприємств, щодо дотримання вимог законодавства у процесі використання державних фінансових і матеріальних ресурсів за 2004-2005 роки (а.с.149 ).
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що Міністерству оборони України в особі Бронетанкового управління Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України (військова частина НОМЕР_3 ) достовірно було відомо про наявність на балансі та у власності військової частини НОМЕР_1 зазначеного спірного майна та бажання його відчужити ще в 2004 році, проти чого, останні, не заперечили. При цьому, суд вважав безпідставними доводи представника прокуратури, що Бронетанкове управління Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України (військова частина НОМЕР_3 ) не наділене повноваженнями на надання згоди на реалізацію державного майна Міністерства оборони України, так як наявність чи відсутність таких повноважень у Бронетанковго управління Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України (військова частина НОМЕР_3 ) та відповідність його листа від 18 лютого 2004 року не досліджувалося в даній справі, так як не є предметом спору за даним позовом. На думку суду, зазначене могло лише свідчити про те, що Міністерство оборони України, як позивач по справі, ще з березня 2004 року мало можливість перевірити правомірність набуття військовою частиною НОМЕР_3 на баланс та у власність будівлі автозаправочної станції, ефективність і правомірність його використання та розпорядження, а за наявності порушень вжити необхідних заходів по їх усуненню.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходи з того, що за приписами ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з положеннями ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статей 59, 60 КАС прокурор у випадку звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом є законним представником сторони, а отже, не може мати більше прав, ніж має сама сторона, в інтересах якої пред'явлено позов.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Як зазначається в Рішенні Европейського суду з прав людини «Леслі Стаббингс та інші проти Великобританії» (Идентифікаціонний номер: ECH-1996-3-014), статтею 6-1 Європейської конвенції з прав людини закріплено право на судовий розгляд, в рамках якого право на звернення в суд є лише одним із його аспектів. Таке право не має абсолютного характеру та підлягає певним допустимим обмеження, так як по своїй природі передбачає певну регламентацію з боку держави. Встановлення строків давності для звернення до суду має на меті декілька важних цілей, в тому числі захистити потенційного відповідача від запізнілих позовів та захистити від несправедливості, яка могла мати місце якщо б суди приймали рішення по подіям далекого минулого та на підставі доказів які є неповними за сплином часу.
Із листа Директора Департаменту економічної діяльності МО України від 18 липня 2014 року, наданого суду представником прокуратури, прямо зазначено, що за сплином часу документи про господарську діяльність Державного підприємства «Житомирський ремонтно-механічний завод» за спірні 2004-2005роки не збереглися.
Частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов Житомирського прокурора з нагляду за дотриманням законів у військовій сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України подано з пропущенням шестимісячного строку звернення до суду і що позивачем не наведено поважних причин пропуску такого строку тому вважав законним залишити адміністративний позов без розгляду.
Колегія суддів, дослідивши правовідносини сторін у справі, погоджується з висновками суду першої інстанції та щодо правомірності прийнятого судового рішення.
Як встановлено, оскаржувані дії мали місце відповідно в грудні 2003 року та січні 2004 року, але як слідує з пояснень представників прокуратури та МО України про їх протиправність прокуратурі та позивачу, стало відомо лише в травні-липні 2014 року за наслідками відповідної перевірки (а.с.61-100) та результат якої і став підставою для звернення до суду з зазначеним позовом.
Частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що за змістом ч.1 ст.102 Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об"єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов"язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Проте, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, прокурором та МО України не було доведено поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Як прокурора Житомирського району, так і Житомирська прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері центрального регіону України, здійснюючи нагляд за законністю рішень, прийнятих органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади, мали об"єктивну можливість дізнатися про наявність спірного рішення Сінгурівської сільської ради у межах строку звернення, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до діючого законодавства, забезпечення законності правових актів, які видаються органами державної влади та місцевого самоврядування, є одним із пріоритетних завдань прокурорсько-наглядової діяльності (ч.І ст.19 Закону “Про прокуратуру”, п.2.2 наказу Генерального прокурора України № 6 гн від 15.04.2004 р. “Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян та інтересів держави”).
Законність нормативно-правових актів перевіряється у першочерговому порядку, оскільки порушення закону при їх виданні тягнуть відповідні порушення прав громадян та юридичних осіб при застосуванні таких актів до конкретних правовідносин. Визнано за доцільне здійснювати такі перевірки не рідше одного разу на квартал незалежно від надходження інформації про порушення закону (п.2.2 наказу Генерального прокурора України №6 гн від 15.04.2004 p.).
Крім того, доводи представника МО України про їх необізнаність стосовно протиправного відчуження військовою частиною НОМЕР_1 АЗС, як державного майна МО, спростовується вищенаведеними та дослідженими в суді матеріалами справи. Так, про наявність АЗС на балансі військової частини МО України було відомо ще в 2002 році. Більш того, саме з дозволу МО України в особі Бронетанкового управління департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України (військова частина НОМЕР_3 ) ще в травні 2004 року вказаний об'єкт нерухомості був відчужений.
Враховуючи, що повноваження прокурора, який діє в інтересах Позивача (МО України) повинні відповідати правам, які має Позивач, тому, для вирішення питання щодо наявності поважних причин пропущення звернення до суду має значення, з яких причин саме Позивач по справі не звернувся своєчасно з даними позовними вимогами. Як встановлено судом, Позивач був обізнаним про наміри та здійснення 3-ю особою оспорюваних дій ще під час їх вчинення (2002-2004 роки). Тому, при вирішенні питання дотримання строку звернення з адміністративним позовом, суд першої інстанції вірно виходив з того, що надання прокурору права на представництво інтересів держави в суді не ставить прокурора в привилейоване, порівняно з іншими учасниками судового процесу, становище щодо участі у розгляді справи в суді, включаючи і застосування строку звернення з адміністративним позовом.
Колегія вважає, що судом першої інстанції оскаржену ухвалу винесено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить підстав для її скасування.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, наведені апелянтом в поданій ним апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової прокуратури Житомирського гарнізону Центрального регіону України залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від "17" вересня 2014 р. без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя М.М. Капустинський
судді: Є.М. Мацький
В.Б. Шидловський
З оригіналом згідно: суддя ________________________________ М.М. Капустинський
Повний текст cудового рішення виготовлено "24" жовтня 2014 р.
Роздруковано та надіслано: ( рек. з пов. про вруч.)
1- в справу:
2 - позивачу Житомирський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України в інтересах держави в особі вул.Адмірала Щасного,20,м.Житомир,10014
Міністрество оборони України пр.Повітрофлотський 6,м.Київ 168,03168
3,4,5- відповідачам: Сінгурівська сільська рада Житомирського району Житомирської області вул. Леніна,1,с.Сінгури,Житомирський район, Житомирська область,12444 Реєстраційна служба Житомирського районного управління юстиції в Житомирській області м-н С.П.Корольова,3/14,м.Житомир,10014 Комунальне підприємство "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради вул.В.Бердичівська, 15/1,м.Житомир,10014
6-третій особі: Державне підприємство Концерну "Укроборонпром" "Житомирський бронетанковий завод" - вул.Дружби народів,1,смт.Новогуйвинське,Житомирський район, Житомирська область,12441,