Справа: № 826/5969/14 Головуючий у 1-й інстанції: Маруліна Л.О. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
Іменем України
14 жовтня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Зубрицькому Д.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Бізнес Програми» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2014 у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Бізнес Програми» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватне підприємство «Логос» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ПП «Бізнес Програми» звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 13.01.2014 №4526552203.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2014 у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи на підставі наказу від 23.12.2013 №2958 та повідомлення про проведення перевірки від 23.12.2013 №282/26-55-22-03 Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Бізнес програми» щодо підтвердження господарських відносин з ПП «Логос» (код ЄДРПОУ 30726371) за грудень 2012 року, про що складено акт перевірки від 30.12.2013 №857/26-55-22-03/31866988.
За наслідками зазначеної перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.01.2014 №4526552203, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 160 419, 00 грн., в тому числі, 128 335, 00 грн. за основним платежем та 32 084, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, оскільки у ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідачем зроблено неправомірні висновки щодо нікчемності взаємовідносин між позивачем та контрагентом, оскільки податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених первинних документів, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим має бути скасоване.
Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи між ПП «Бізнес програми» (підприємство) та ПП «Логос» (агент) було укладено договір від 04.01.2011 №11-01/03 про надання посередницьких послуг (агентський договір), згідно з яким підприємство доручає, а агент зобов'язується надати підприємству послуги з комерційного розповсюдження комп'ютерних довідково-інформаційних систем, програмного забезпечення, мультимедійних продуктів і баз даних, як власного виробництва підприємства, так і відповідно до його дистриб'юторських угод та договорів з іншими фірмами-виробниками та постачальниками (пункт 1.1 договору).
На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем долучено до адміністративного позову акт надання послуг від 29.12.2012 №2450 згідно з яким ПП «Логос» надано ПП «Бізнес програми» посередницькі послуги з комерційного розповсюдження продукції на суму 93807,00 грн., в тому числі, 15634,50 грн. ПДВ, а також податкові накладні від 24.12.2012 №163 на суму 90000,00 грн., в тому числі, 15000,00 грн. ПДВ та від 29.12.2012 №238 на суму 3807,00 грн., в тому числі, 634,50 грн. ПДВ.
Також, з матеріалів справи вбачається, що між ПП «Бізнес програми» (замовник) та ПП «Логос» (виконавець) було укладено договір від 01.03.2011 №03-4/11 про надання послуг з питань інформатизації, відповідно до якого виконавець приймає на себе обов'язки з надання замовнику інформаційно-консультаційних послуг з розробки та впровадження програмних продуктів системи « 1С:Підприємство», послуг з адаптації АІС, здійснення консультацій користувачів програмних продуктів, обстеження бізнес-процесів Замовника, тестування на даних Замовника, розробку АІС (в т.ч. виправлення помилок за результатами тестування), роботи з проектування АІС (пункт 1.1 Договору).
На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем долучено до адміністративного позову акти надання послуг від 10.12.2012 №2408 згідно з яким ПП «Логос» надано ПП «Бізнес програми» послуги по впровадженню ПП « 1С:Підприємство» на суму 98400,00 грн., в тому числі, 16400,00 грн. ПДВ, від 13.12.2012 №2420 згідно з яким ПП «Логос» надано ПП «Бізнес програми» послуги по впровадженню ПП « 1С:Підприємство» на суму 118800,00 грн., в тому числі, 19800,00 грн. ПДВ, від 26.12.2012 №2458 згідно з яким ПП «Логос» надано ПП «Бізнес програми» послуги по впровадженню, розробці та удосконаленню системи « 1С:Підприємство 8» на суму 114000,00 грн., в тому числі, 19000,00 грн. ПДВ, від 26.12.2012 №2459 згідно з яким ПП «Логос» надано ПП «Бізнес програми» послуги по розробці ПП « 1С:Підприємство» на суму 345000,00 грн., в тому числі, 57500,00 грн. ПДВ, а також податкові накладні від 10.12.2012 №87 на суму 98400,00 грн., в тому числі, 16400,00 грн. ПДВ, від 13.12.2012 №106 на суму 118800,00 грн., в тому числі, 19800,00 грн. ПДВ, від 26.12.2012 №176 на суму 114000,00 грн., в тому числі, 19000,00 грн. ПДВ, від 26.12.2012 №177 на суму 345000,00 грн., в тому числі, 57500,00 грн. ПДВ.
Вказані документи надавались позивачем також до перевірки, що вбачається з акта перевірки, за наслідками якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Крім того, позивачем долучено до адміністративного позову платіжні доручення відповідно до яких ПП «Бізнес програми» перераховувало ПП «Логос» суми в рахунок оплати посередницьких послуг, по розробці та впровадженню ПП « 1С:Підприємство», а також акти надання послуг відповідно до яких ПП «Бізнес програми» у грудні 2012 року надавало послуги ТОВ « 12Маркет.Ком», ТОВ «МЦ Баухемі», ДП «Райське джерело», ТОВ «Емвей Україна» щодо розробки та впровадження програмного продукту « 1С:Підприємство».
Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.
Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).
Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
Однак, зі змісту договорів від 04.01.2011 №11-01/03 про надання посередницьких послуг, від 01.03.2011 №03-4/11 про надання послуг з питань інформатизації, актів виконаних робіт та податкових накладних неможливо встановити конкретного змісту наданих ПП «Логос» послуг, їх об'єму, одиниць виміру.
Також, з матеріалів справи вбачається, що ні позивачем, ні третьою особою не надано чітких, зрозумілих пояснень щодо того, в чому полягали послуги ПП «Логос» по впровадженню, удосконаленню програмного продукту « 1С:Підприємство», його комерційного розповсюдження, які конкретно дії, роботи, операції були виконані працівниками ПП «Логос» з метою надання цих послуг, які результати виконання цих робіт, в якому матеріальному виразі ці послуги втілились та в подальшому передались від виконавця до замовника.
В свою чергу, представник третьої особи під час судового розгляду в суді першої інстанції зазначив, що детальний перелік завдань із розробки програмного продукту « 1С:Підприємство» зазначався замовником, тобто ПП «Бізнес програми», у технічних завданнях. При цьому, ні позивачем, ні третьою особою не було надано суду примірників таких технічних завдань, у яких би визначались конкретні вимоги до змісту та обсягу необхідних робіт по розробці та вдосконаленню програмного продукту « 1С:Підприємство».
Колегія суддів вважає, що наявність формально складених актів прийняття робіт та податкових накладних, а також відображення у податковій звітності відповідних показників, не свідчить про фактичний рух активів у результаті надання позивачу послуг ПП «Логос» щодо розробки, впровадження, удосконалення програмного продукту « 1С:Підприємство» та його комерційного розповсюдження. Інших доказів, які б могли підтвердити вказану обставину позивачем не надано, відповідних клопотань з цього приводу не заявлено.
Як уже зазначалось, предметом договору між позивачем та ПП «Логос» від 04.01.2011 №11-01/03 про надання посередницьких послуг (агентський договір) є надання агентом послуг з комерційного розповсюдження комп'ютерних довідково-інформаційних систем, програмного забезпечення, мультимедійних продуктів і баз даних, як власного виробництва підприємства, так і відповідно до його дистриб'юторських угод та договорів з іншими фірмами-виробниками та постачальниками. Однак, позивачем не надано будь-яких ліцензійних, дистриб'юторських угод та договорів, які б підтверджували його право на продаж програмних продуктів інших постачальників третім особам.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що акти надання послуг, відповідно до яких ПП «Бізнес програми» у грудні 2012 року надавало послуги ТОВ « 12Маркет.Ком», ТОВ «МЦ Баухемі», ДП «Райське джерело», ТОВ «Емвей Україна» щодо розробки та впровадження програмного продукту « 1С:Підприємство» не свідчать про рух активів саме від ПП «Логос» до позивача внаслідок надання ПП «Логос» послуг відповідно до укладених з позивачем договорів.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано суду достатніх доказів для підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з придбання позивачем у ПП «Логос» послуг щодо впровадження, удосконалення програмного продукту « 1С:Підприємство», його комерційного розповсюдження, суд погоджується з висновками відповідача, викладеними в акті перевірки, за наслідками якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, про завищення позивачем податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість за грудень 2012 року на суму 128335,00 грн., оскільки суми податку на додану вартість, сплачені позивачем у складі вартості придбаних у ПП «Логос» послуг були включені ним до складу податкового кредиту за відповідні періоди, що убачається за акта перевірки та не заперечувалось представником позивача.
Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 судам необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Колегія суддів звертає увагу, що позивачем не надано до суду документів, що підтверджують наявність власних офісних приміщень, що використовувались підприємством для здійснення фінансово-господарської діяльності; власних виробничих потужностей підприємства, проектно-кошторисної документації; доказів наявності основних фондів, необхідного обладнання.
Згідно постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.
Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду ще й на наступне.
Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).
Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Колегія суддів приходить до висновку, що недійсність договорів, укладених між позивачем та ПП «Логос», не потребує доведення в силу їх нікчемності. Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнавалися недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.
Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10 наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.
Таким чином, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 13.01.2014 №4526552203 є правомірним, оскільки винесене з дотриманням норм чинного податкового законодавства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень - довів правомірність своїх дій.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу приватного підприємства «Бізнес Програми» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2014 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
.
Головуючий суддя Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.