Номер провадження: 22-ц/785/6106/14
Головуючий у першій інстанції Турецький О. С.
Доповідач Панасенков В. О.
23.10.2014 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді Панасенкова В.О.
суддів: Громіка Р.Д.
Драгомерецького М.М.,
при секретарі: Фабіжевській Т.С.,
за участю: позивачки ОСОБА_3, представника відповідача, прокуратури Одеської області - Харітонової О.Є., представника відповідача, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, та третьої особи, Державної казначейської служби України, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, заступника прокуратура Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 травня 2014 року за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконних дій та бездіяльності працівників прокуратури,
09 січня 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, який згодом уточнила, обґрунтовуючи вимоги тим, що 28 лютого 2010 року та 01.03.2010 року вона звернулась до Березівського районного суду Одеської області і прокуратури Березівського району Одеської області із заявами про забезпечення безпеки здоров'ю та життя через переслідування з боку правоохоронних органів, у зв'язку з подіями, які відбулися 26.02.2010 р. у приміщенні прокуратури Березівського району з спричиненням їй та ОСОБА_6 легких тілесних ушкоджень. Однак прокуратурою Одеської області її заяви від 17.03.2010 року, 28.04.2010 року, 12.05.2010 року, 19.05.2010 року та 26.05.2010 року щодо проведення повної, всебічної та об'єктивної перевірки та прийняття відповідно до закону мер реагування, не розглядалися. Нею понесені матеріальні витрати, пов'язані з прибуттям особисто на прийом до прокурора області, суду з питань оскарження їх дій, придбанням канцелярських товарів, ксерокопіювання документів та інших витрат, в сумі 790 гривень. Дії та бездіяльність посадових осіб прокуратури Одеської області в подальшому були визнані судом неправомірними. Кошти, які вона витрачала на поїздки до суду та до прокуратури, вона могла витратити на утримання сім'ї та її доньки, яка знаходиться на її утриманні. У зв'язку тим, що прокуратурою Одеської області порушено громадянські права як її, так її доньки, їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінила у 50000 грн.
Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 55, 56 Конституції України, ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини, ст. ст. 11, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1176 ЦК України, позивачка ОСОБА_3 просила суд стягнути з Державного бюджету України на її користь у відшкодування майнової шкоди в розмірі 709 грн. та у відшкодування моральної шкоди 50 000 грн. шляхом безспірного списання вказаних сум з єдиного казначейського рахунку.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 березня 2013 року, залишеним без ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року вказані судові рішення скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції (справа №6-43965 св 13).
28 жовтня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, який згодом остаточно уточнила, обґрунтовуючи вимоги тим, що 28 лютого 2010 року, 01 березня 2010 року, 28 вересня 2011 року та 16 листопада 2011 року вона зверталася до Березівського районного суду Одеської області, прокуратури Березівського району Одеської області, Прокуратури Одеської області із заявами про вчинення проти неї протиправних дій з боку правоохоронних органів, працівників Березівського районного суду Одеської області, прокуратури, які полягали в обмеженні цивільних та процесуальних прав. Однак працівники прокуратури не розглядали належним чином її звернення, викладені в них факти не перевірялись й не приймались мери реагування, особи, яки скоїли злочини не притягувались до відповідальності і продовжують працювати в органах міліції і прокуратури. Вона понесла матеріальні втрати при зверненні 28 вересня 2011 року та 16 листопада 2011 року до прокуратури Одеської області, Приморського районного суду м. Одеси, до якого зверталася із скаргами на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, апеляційного суду Одеської області, оскаржуючи рішення Приморського районного суду м. Одеси. Також вона понесла витрати на придбання канцелярських товарів, ксерокопіювання документів та на поїздки до суду і прокуратури, які вона могла витратити на утримання її доньки, яка навчається та знаходиться на її утриманні. Загальна сума матеріальної шкоди становить 737,05 грн. Крім того, неправомірними діями та бездіяльності посадових осіб прокуратури Одеської області їй завдано моральну шкоду в розмірі 50000 грн., яка полягає у душевних стражданнях, які вона понесла у зв'язку з порушенням її прав, необхідністю постійного оскарження дій службових осіб прокуратури, участі в судових засіданнях з метою відновлення порушених прав, порушенням нормальних життєвих зв'язків у зв'язку з витрачанням тривалого часу, призначеного для відпочинку, роботи та виховання дочки.
Посилаючись на ці обставини, та ст. ст. 55, 56 Конституції України, ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини, ст. ст. 11, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1176 ЦК України, позивачка ОСОБА_3 просила суд стягнути з Державного бюджету України на її користь у відшкодування майнової шкоди в розмірі 737,05 грн. та у відшкодування моральної шкоди 50 000 грн. шляхом безспірного списання вказаних сум з єдиного казначейського рахунку.
Представник відповідача, прокуратури Одеської області, проти позову заперечував і в своїх усних і письмових поясненнях зазначав, що позивачка ОСОБА_3 не довела факт завдання їй моральних чи фізичних страждань з боку органів прокуратури та неправомірність дій органів прокуратури відносно неї, та причинний зв'язок між заподіяною шкодою та прийнятими посадовими особами прокуратури рішеннями за її зверненнями, не доведений і розмір витрат, пов'язаний з розглядом справи.
Представник відповідача, Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області, проти позову заперечувала і в своїх усних і письмових поясненнях зазначала, що позов ОСОБА_3 не доведений і задоволенню не підлягає.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2014 року цивільні справи за позовами ОСОБА_3 від 09 січня 2013 року та від 28 жовтня 2013 року об'єднані в одне провадження (т. 1, а.с. 112).
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_3 задоволено частково. Суд стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивачки ОСОБА_3 майнову шкоду в розмірі 188,61 грн. В решті позову відмовлено (т. 2, а.с. 228-231).
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції змінити й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права.
В апеляційній скарзі відповідач, прокуратура Одеської області, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що суд порушив норми процесуального та матеріального права.
В апеляційній скарзі відповідач, Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд порушив норми процесуального та матеріального права.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг позивачки ОСОБА_3, та відповідачів, прокуратури Одеської області і Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області, пояснення на апеляцію позивачки ОСОБА_3, представника прокуратури Одеської області - Харітонової О.Є., представника відповідача, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, та третьої особи, Державної казначейської служби України, ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг сторін у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, а апеляційні скарги відповідачів, прокуратури Одеської області і Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області підлягають задоволенню за таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 28 лютого 2010 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до голови Березівського районного суду Одеської області та до Генерального прокурора України із заявою про забезпечення безпеки її здоров'я та життя в приміщенні прокуратури, яке надійшло до Березівського районного суду Одеської області 01 березня 2010 pоку.
29.02.2010 р. позивачка ОСОБА_3 звернулася до голови Березівського районного суду Одеської області із заявою про порушення кримінальної справи від 29.02.2010 p., яка надійшла до суду 01.03.2010 р..
Постановою Березівського районного суду Одеської області від 03.03.2010 року. зазначену заяву направили до прокуратури Одеської області для проведення перевірки.
Постановою старшого слідчого відділу прокуратури Одеської області Стоянова К.С. від 18 грудня 2011 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за матеріалами перевірки заяв ОСОБА_6 та ОСОБА_3 щодо прокурора Березівського району Одеської області ОСОБА_8, помічника прокурора Березівського району Одеської області ОСОБА_9, начальника відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_10, прокурора відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_11 та співробітників Березівського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_12 і ОСОБА_13 за ст. ст. 125-126, 296, 364, 365, 367 КК України, за відсутністю в діянні складів вказаних злочинів.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2012 року скаргу ОСОБА_3 було задоволено частково, постанову про відмову у порушенні кримінальної справи від 18 грудня 2011 року скасовано, матеріали перевірки № 1-68 пр-10 по заяві ОСОБА_3 та ОСОБА_6 направлено прокурору Одеської області для організації проведення додаткової перевірки, а скаргу ОСОБА_3 в частині визнання дій та бездіяльності посадових осіб прокуратури Одеської області неправомірними залишено без задоволення.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 04.05.2012 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 26.03.2012 року в частині скасування постанови від 18 грудня 2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи - залишено в силі, а в частині відмови у визнанні дій та бездіяльності посадових осіб прокуратури Одеської області неправомірними - скасовано та матеріали судової справи в частині визнання дій та бездіяльності посадових осіб прокуратур Одеської області направлено в той же суд на новий розгляд.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10.10.2012 року скаргу ОСОБА_3 щодо не розгляду її скарг задоволено, визнано протиправною бездіяльність посадових осіб прокуратури Одеської області, які виразились в неповному та необ'єктивному проведенні перевірки по її заявам від 28.02.2010р., 01.03.2010р., 28.09.2010р., 16.11.2010р.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29.10.2012 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 10.10.2012 року залишено без змін.
Суд першої інстанції правильно виходив, що до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, необхідно застосувати ч. 6 ст. 1176 ЦК України, тобто шкода має відшкодовуватись на загальних підставах.
Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до частин 1 яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності їх вини.
Предмет та підставу позову визначає виключно позивач (ст. ст. 10, 11 ЦПК України). Саме на зазначені норми матеріального права посилалась позивачка ОСОБА_3, обґрунтовуючи свої позовні вимоги.
Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Так під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіюча шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативним наслідками.
Частиною 1 та 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У п. 3 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У п. 5 вказаної постанови Пленум Верховного Суду України зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).
Аналіз наведених правових норм та зазначених вище наявних обставин справи свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачкою ОСОБА_3 не доведено, що внаслідок дій посадових осіб органів прокуратури, які встановлені судовими рішеннями, їй завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з порушенням її прав.
Погоджується колегія суддів із висновком суду першої інстанції про те, що позивачкою ОСОБА_3 не доведено, що їй завдана майнова шкода, яка полягає у понесенні нею витрат, пов'язаних з придбанням канцелярських товарів і ксерокопіюванням документів.
Задовольняючи позов в частині стягнення витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту в сумі 1881, 61 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_3 має право на відшкодування шкоди, оскільки постановою суду визнано протиправною бездіяльність посадових осіб відповідача.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися неможливо, оскільки законних підстав для відшкодування цих витрат не встановлено.
Посилання позивачки ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі, не приймаються до уваги, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними у справі доказами.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивачка ОСОБА_3 повинна була довести в судовому засіданні належними та допустимими доказами завдання їй шкоди, і що дії або бездіяльність прокурора є підставою для відшкодування шкоди у розумінні ст. ст. 1167, 1176 ЦК України.
Для наявності зобов'язання по відшкодуванню шкоди відповідно до вимог ст. 1176 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу прокуратури, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою.
Колегія суддів вважає, що ні суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_3 не надала безспірних доказів щодо обставин завдання їй моральної шкоди, а також не доведено завдання їй інших збитків.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі немає.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ст. ст. 213, 214 ЦПК України, та матеріального права, ст. 1166 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Апеляційні скарги заступника прокурора Одеської області та Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 травня 2014 року змінити й ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до прокуратури Одеської області,, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Державна казначейська служба України, в частині відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій та бездіяльності працівників прокуратури, відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.
Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький