02 жовтня 2014 року Справа № 1116/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Затолочного В.С.,
суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства Внутрішніх справ України у Волинській області про визнання незаконним та зобов'язання змінити наказ №360о/с від 05.11.2013 року в частині формулювання причини звільнення та зобов'язання вчинити дії, -
В грудні 2013 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства Внутрішніх справ України у Волинській області (далі - УМВС України у Волинській області, Відповідач) про визнання незаконним та зобов'язання змінити наказ №360о/с від 05.11.2013 року в частині формулювання причини звільнення за пунктом 64 «ж» Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України на пункт 65 «а» даного Положення та зобов'язання зарахувати до вислуги років пільговий період проходження військової служби в період з 22.05.1989 року по 27.05.1991 року.
Позивач мотивує позов тим, що він не погоджується з підставою звільнення і обчисленням вислуги років, оскільки такі порушують чинне законодавство.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Постанову суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1 , подавши на неї апеляційну скаргу. Позивач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню. Звертає увагу на порушення судом першої інстанції положень матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Сторони правом на участь у судовому засіданні не скористалися, у зв'язку з чим справа розглядалася в порядку письмового провадження.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі поданого ним рапорту від 30.10.2013 року та подання Ковельського МВ УМВС (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) УМВС України у Волинській області №3/3227 від 18.11.2013 року наказом УМВС України у Волинській області №360о/с від 05.11.2013 року був звільнений з органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року N 114 (далі - Положення).
З матеріалів справи вбачається, що 18.11.2013 року позивач звернувся в УМВС України у Волинській області із заявою, у якій просив включити до вислуги років період служби в Збройних Силах СРСР з 1989 по 1991 роки, який не був врахований при звільненні, а також змінити підставу звільнення з органів внутрішніх справ з пункту 64 «ж» на пункт 65 «а».
За результатами розгляду вказаної заяви листом відповідача №3/7-226/І від 16.12.2013 року ОСОБА_1 було повідомлено про відсутність підстав для перегляду строку вислуги років та підстав призначення пенсії.
Вірно встановивши обставини справи, суд першої інстанції правильно застосував до правовідносин між сторонами відповідні їм норми матеріального права.
Щодо доводів апеляційної скарги слід зазначити наступне.
Позивач вказує на те, що згідно з частиною другою статті 28 Закону України від 25 березня 1992 року N 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон N 2232-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) граничний вік перебування в запасі для рядового складу другого розряду - до 40 років. Враховуючи, що ОСОБА_1 (військове звання - матрос) досяг граничного віку перебування у запасі, він не міг бути звільнений за пунктом «ж» пункту 64 (із постановкою на військовий облік) Положення, а лише за підпунктом «а» пункту 65 Положення - у відставку (зі зняттям із військового обліку).
Проте колегія суддів апеляційного суду з такими доводами не погоджується.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначені Положенням.
Пунктом 7 цього Положення встановлений вік перебування на службі в органах внутрішніх справ для осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу залежно від присвоєних їм спеціальних звань.
Відповідно до пункту 8 Положення (в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку перебування на службі, підлягають звільненню в запас із постановкою на військовий облік або у відставку.
Умови і підстави такого звільнення визначені розділом VII «Звільнення зі служби» Положення, згідно з яким особи рядового і начальницького складу мають право звільнитися в запас або у відставку залежно від граничного віку їх перебування в запасі.
Відповідно до підпункту «а» пункту 65 Положення, особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) за віком - при досягненні граничного віку, встановленого пунктом 7 цього Положення та Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання.
Отже, умовами для звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ у відставку на підставі підпункту «а» пункту 65 Положення є досягнення віку перебування на службі залежно від присвоєного спеціального звання, а також наявність граничного віку перебування в запасі у відповідному військовому званні.
Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень (рішення від 17.10.2011 року у справі № 21-205а11). Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Як встановлено судом першої інстанції, на час звільнення позивач досяг віку 42 років, мав спеціальне звання підполковник міліції, яке належить до старшого начальницького складу.
Пунктом 7 Положення визначено, що особи старшого начальницького складу у спеціальному званні підполковник міліції перебувають на службі в органах внутрішніх справ до 45 років.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про наявність підстав для звільнення Позивача за підпунктом «а» пункту 65 Положення у відставку через досягнення ним граничного віку перебування в запасі у військовому званні «матрос» (40 років) є помилковим і таким, що не відповідає вимогам законодавства, яке регулює спірні відносини, оскільки останній на час звільнення не досяг віку перебування на службі у спеціальному званні «підполковник міліції».
Щодо доводів апеляційної скарги в частині зарахування до вислуги років пільговий період проходження військової служби в період з 22.05.1989 року по 27.05.1991 року слід вказати наступне.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» встановлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.
Відповідно до пункту 4 постанови Ради Міністрів СРСР №1290 від 15.12.1990 року «Про вислугу років для призначення пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям надстрокової служби, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ і допомоги цим військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу та їх сім'ям» дійсна строкова військова служба, крім періодів, які підлягають зарахуванню у вислугу років на пільгових умовах, передбачених для військовослужбовців військових частин, штабів і установ діючої армії, військовослужбовців, які проходили службу або перебували у полоні в період Великої Вітчизняної війни, які приймали участь у роботі по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильсьікй АЕС або безпідставно притягнутих до кримінальної відповідальності чи репресованих, зараховується у вислугу років для призначення в календарному обчисленні.
Форми ж дійсної строкової військової служби, що підлягають зарахуванню у вислугу років на пільгових умовах передбачені пунктом 2 цієї Постанови. Строкова військова служба в районах крайньої півночі в переліку відсутня.
Як обґрунтування своєї позиції, Позивач посилається на ч.5 вказаної Постанови. Проте така передбачає зарахування у вислугу років на пільгових умовах службу в органах внутрішніх справ, що розташовані в районах крайньої півночі. З військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 та довідки військової частини НОМЕР_2 №3098 від 17.10.2008 року вбачається, що позивач проходив строкову військову службу в період з 22.05.1989 року по 27.05.1991 року у військовій частині НОМЕР_3 (в/ НОМЕР_4 ), яка дислокувалася в районі Крайньої півночі міста Северодвінськ Архангельської області.
Таким чином, на відносини щодо проходження строкової військової служби в районах крайньої півночі, зокрема Позивачем, не поширюється передбачений пільговий порядок обчислення вислуги років.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що відповідачем правомірно прийнято наказ №360о/с від 05.11.2013 року та правильно обчислено вислугу років.
Доводи апеляційної скарги не відповідають законодавству України та не можуть бути підставою для її задоволення.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 року у справі № 803/2514/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.С. Затолочний
Судді В.М. Каралюс
З.М. Матковська