02 жовтня 2014 року Справа № 967/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Затолочного В.С.,
суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,
з участю секретаря судового засідання Нефедової А.О.,
представника позивача Лендєла О.В.,
представника відповідача Ліуша Б.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер» (далі Позивач, ТОВ, Підприємство відповідно) звернулося до суду з позовом до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - Відповідач, ДПІ відповідно) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою від 25.11.2013 року Закарпатського окружного адміністративного суду позов задоволено повністю, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби № 0000512202 від 29.05.2013 року в частині збільшення підприємству суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1023864,00 грн., та № 0000532202 від 28.05.2013 року в частині збільшення підприємству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 975108,00 грн.
Не погодившись з даним судовим рішенням, Відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Як зазначає ДПІ в апеляційній скарзі, судом першої інстанції відкинуто доводи Відповідача про те, що законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підтверджується висновками акту ревізії, а також про відсутність у Позивача доказів перебування його уповноваженого представника під час здійснення прийняття товару від ТОВ «Саноіл Торг». Просить скасувати постанову від 25.11.2013 року та винести нове рішення про відмову в позові.
Вислухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги, та представника Позивача, який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено і знайшло підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер» перебуває на податковому обліку в Мукачівській ОДПІ як платник податку на додану вартість.
У період з 11.04.2013 по 17.04.2013 року посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Партнер» по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Саноіл Торг», та подальшої реалізації придбаних у ТОВ «Саноіл Торг» товарно-матеріальних цінностей за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2013 р., за результатами якої складено акт від 24.04.2013 року № 1489/22-0/31230573.
Як висновок проведеної перевірки, податковим органом встановлено наступні порушення:
- п. 138.2., ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 682576 грн., в т.ч. за 3 квартал 2012 року в сумі 682576 грн.;
- п. 198.3, п. 198.6. ст. 198 розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 650072 грн., у тому числі за вересень 2012 року - 650072 грн.
Податковим повідомленням-рішенням Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції від 28.05.2013 року № 0000532202 за порушення п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 975108,00 грн., у тому числі за основним платежем - 650072,00 грн. та за штрафними санкціями - 325036,00 грн.
Податковим повідомленням-рішенням Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції від 28.05.2013 року № 0000512202 за порушення п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1023864,00 грн., у тому числі за основним платежем - 682576,00 грн. та за штрафними санкціями - 341288,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, господарська діяльність між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг» здійснювалась на підставі укладених між ними письмових договорів та складання первинних документів у відповідності до вимог діючого на момент їх складення законодавства.
Між позивачем (Покупець) та ТОВ «Саноіл Торг» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 25.06.2012 року № 25-06-12, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність Покупця продукцію та матеріали (надалі також - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором. Найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначається сторонами у Специфікації № 1, які є невід'ємним додатком до Договору. Згідно Специфікації позивачу поставлено олію соняшникову нерафіновану, якість якої відповідає ДСТУ 4492:2005 в кількості 379,900 тонн на загальну суму (в т.ч. ПДВ) 3900433,30 грн. Договором передбачена поставка на умовах EXW - м. Миколаїв, вулиця Громадянська, 117.
Згідно правил Інкотермс EXW означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці, без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Така поставка на умовах EXW встановлює відсутність зобов'язань з перевезення як у продавця, так і у покупця. Отже, згідно умов Договору позивач взагалі не повинен перевозити товар.
На виконання укладеного договору ТОВ «Саноіл Торг» здійснило поставку олії соняшникової нерафінованої позивачеві, місцем приймання-передачі якої був термінал ТОВ «Евері», м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117, про що свідчать наявна в матеріалах справи видаткова накладна. При цьому, ТОВ «Саноіл Торг» виписало позивачу податкову накладну, що стала підставою для включення відповідної суми ПДВ до складу податкового кредиту.
Оплата за надані товар здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується актом перевірки.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З аналізу вказаних правових норм слідує, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.
Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість за період, що перевірявся, на підставі податкової накладної, виписаної його контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», у зв'язку з придбанням олії соняшникової.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Згідно матеріалів справи на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Саноіл Торг» було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому позивач мав право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту у вересні 2012 року за господарськими операціями з ТОВ «Саноіл Торг». Останнє ж, в свою чергу, мало право складати податкову накладну на зазначену поставку товару. Податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами подальшого використання отриманих олії соняшникової, з яких видно, що в подальшому придбана у ТОВ «Саноіл Торг» олія соняшникова була реалізована позивачем, про що свідчать наявний в матеріалах справи договір комісії від 25.06.2012 року № 2506К, з якого вбачається, що позивач (Комітент) доручає, а ТОВ «Югекетоп» (Комісіонер) зобов'язується від свого імені і за рахунок Комітента за обумовлену винагороду здійснити одну або декілька зовнішньоекономічних угод з продажу Товару, асортимент, кількість та ціна якого визначаються Додатком до договору. У відповідності до Додатку Комітентом передано Комісіонеру олію соняшникову нерафіновану згідно Акту прийому товару по якості та кількості, які містяться в матеріалах справи. В подальшому питанням реалізації товару, придбаного позивачем у ТОВ «Саноіл Торг», займалося ТОВ «Югекотоп», у тому числі, його прийняття, зберігання, відвантаження, будь-яке переміщенням зі складу до порту, що підтверджується наявним в матеріалах справи звітом Комісіонера від 10.12.2012 року та документами, доданими до зазначених звітів, оплата за зазначені послуги своєчасно та в повному обсязі, компенсована позивачем Комісіонеру. Також факт зберігання товару Комісіонером підтверджено договором, укладеним між ТОВ «Югекотоп» та ТОВ «Евері» на надання послуг з прийомки, зберігання та перевантаження олії соняшникової та актом ТОВ «Евері» здачі-приймання виконаних робіт, копії яких містяться в матеріалах справи. Реальність здійснення господарських операцій Комісіонером від імені позивача підтверджується також наявними в матеріалах справи Актами про переоформлення товару, митними деклараціями, згідно яких Комісіонер позивача експортував товар за кордон, зовнішньоекономічним контрактом та додатковою угодою до нього, укладеними між ТОВ «Югекотоп» (Продавець) та Компанією «Orexim Limited» (Покупець), відповідно до умов якого Продавець продає, а Покупець купує українську нерафіновану соняшникову олію врожаю 2011 року), актами здачі-прийняття робіт, копіями сертифікатів, попередніх звітів Комісіонера.
Суд першої інстанції дав належну оцінку доводам відповідача про те, що у позивача відсутні докази відповідності товару вимогам до його якості, а саме вимогам ДСТУ 4492:2005. Дана обставина, як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні, спростовується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а саме Договором комісії між ТОВ «Партнер» та ТОВ «Югекотоп», у відповідності до умов якого ТОВ «Югекотоп», як Комісіонер, зобов'язаний забезпечити, в тому числі, приймання Товару, Договором на надання послуг з приймання, зберігання та перевантаження олії соняшникової між ТОВ «Югекотоп» та ТОВ «Евері», у відповідності до умов якого ТОВ «Евері», як виконавець, зобов'язаний приймати вантаж за вагою, здійснювати контроль якості Вантажу на предмет відповідності ДСТУ 4492:2005, здійснюючи прийняття на підставі результатів лабораторного дослідження, проведеного акредитованою лабораторією терміналу ТОВ «Евері». Крім того, позивачем надано суду довідку, видану ТОВ «Евері» щодо відповідності олії рослинної нерафінованої 1-го ґатунку в кількості 379,90 тонн якісним показникам ДСТУ 4492:2005, до якої додано копію відповідної лабораторної картки.
Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «Саноіл Торг» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
При цьому, як вірно зазначено в оскаржуваній постанові, у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Судом першої інстанції підставно враховано вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Саноіл Торг» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.
Податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, а також вважає неправомірним заявлення позивачем до відшкодування сум ПДВ, хоча постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Позивач, як Замовник товару, не може нести відповідальність ні за несплату податків виконавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.
Дані, які містяться в акті перевірки контрагента стосовно не підтвердження наявності поставок товарів від ТОВ «ИНФИНИТИ» до контрагента позивача ТОВ «Саноіл Торг» не може бути підставою для обмеження права позивача на податковий кредит за умови реальності здійснення господарської операції.
Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 31 грудня 2011 року у справі № 21-47а10, від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, які, в свою чергу, узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, згідно якої у справі «Булвес АД» проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права.
Також суд першої інстанції обґрунтовано послався на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 р. по справа № 814/647/13-а, було:
- визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби по зазначенню в акті перевірки від 17.01.2013 року № 164/22-200/37585953 висновків щодо не підтвердження фактичної реалізації та постачання товарів товариства з обмеженою відповідальністю «ИНФИНИТИ», та як наслідок, не підтвердження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 507 376 712 грн. та не підтвердження витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 493 220 564 грн.
- визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби по зазначенню в акті перевірки від 17.01.2013 року № 164/22-200/37585953 висновків щодо не підтвердження фактичної реалізації та постачання товарів товариства з обмеженою відповідальністю «ИНФИНИТИ», та як наслідок, не підтвердження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 193 647 211,08 грн. та не підтвердження податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 200 399 139,3 грн.
- зобов'язано Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби вилучити з Автоматизованих систем «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» та «Аудит» інформацію, внесену на підставі акта від 17.01.2013 року № 164/22-200/37585953 щодо не підтвердження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 507 376 712 грн. та не підтвердження витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 493 220 564 грн., а також щодо не підтвердження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 193 647 211,08 грн. та не підтвердження податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 200 399 139,3 грн.
Доводи апелянта про відсутність підтвердження повноважень представника позивача ОСОБА_4 на вчинення юридично значимих дій від імені ТОВ «Партнер» безпідставні, оскільки їм дав належну оцінку суд першої інстанції, зазначивши, що ці доводи спростовуються наявними в матеріалах справи копіями довіреності від 12.12.2011 року № 1 та наказу на відрядження від 14.09.2012 року № 14/09. Також такі доводи спростовані показаннями свідка ОСОБА_4, допитаного в судовому засіданні, який підтвердив, що перебуваючи на посаді заступника директора ТОВ «Партнер» він дійсно, будучи додатково уповноваженим згідно довіреності, за наказом на відрядження, за власний рахунок виїжджав на адресу: в м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117 на термінал ТОВ «Евері» де здійснював прийняття олії соняшникової від ТОВ «Саноіл Торг» і подальшу передачу олії соняшникової на комісію на ТОВ «Югекотоп» та підписував відповідні первинні документи. Крім того, твердження відповідача щодо відсутності доказів про відрядження представника позивача для приймання товару по місцю знаходження не знайшли свого відображення ні в акті перевірки, ні у відповіді на заперечення позивача до акту перевірки, ні у рішенні Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарг позивача.
Отже, є законним та обґрунтованим висновок суду попередньої інстанції, що Позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за вересень 2012 року по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є помилковими, а відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.
Рішення суду першої інстанції про необґрунтованість прийняття податкового повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ від 28.05.2013 року № 0000512202, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1023864,00 грн., у тому числі за основним платежем - 682576,00 грн. та за штрафними санкціями - 341288,00 грн., також є законним та обґрунтованим.
У відповідності до частини 2 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В свою чергу, стаття 135 Податкового кодексу України встановлює порядок визначення доходів та їх склад, який є основою класифікації доходів платника податку, відображається у розрахунках до декларації з податку на прибуток підприємства і є уніфікованим переліком, яким керуються як платники податку, так і податкові органи. До числа доходів, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відносяться доходи від операційної діяльності та інші доходи. Вони визначаються на основі первинних документів, що підтверджують отримання платником доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, визначених Податковим кодексом у розділі II.
Пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи платника податків визначаються на основі первинних документів, завданням яких у податкових відносинах є підтвердження факту отримання доходів. Порядок ведення та зберігання таких документів визначається правилами ведення бухгалтерського обліку. Головними документами при цьому виступають рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконання робіт, виписки із банківських рахунків, прибуткові касові ордери та ін. Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 17 червня 1999 р. № 996 встановлює, що первинним документом є «документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення». Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та звітність несе власник або уповноважений орган (посадова особа), що здійснює керівництво підприємством. Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статті 9 Закону № 996-XIV.
Як зазначено вище, матеріали справи містять копії документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг».
Тому суд першої інстанції підставно не прийняв до уваги посилання податкового органу на висновки, викладені в Акті перевірки, стосовно безпідставності формування позивачем сум податкового кредиту та валових витрат, оскільки відповідачем в ході розгляду справи не надано належних доказів на підтвердження своєї позиції. Отже винесення податкового повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ від 28.05.2013 року № 0000512202 є протиправним.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а постанова суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених обставинах справи та з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 року у справі № 807/2785/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.С. Затолочний
Судді: В.М. Каралюс
З.М. Матковська
Повний текст виготовлено 03.10.2014 року