02 жовтня 2014 року Справа № 1233/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Затолочного В.С.,
суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2014 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Луцькавтодор» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В грудні 2013 року Приватне акціонерне товариство «Луцькавтодор» (далі - Позивач, ПрАТ «Луцькавтодор») звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби (далі - Відповідач, Луцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування повністю податкового повідомлення-рішення від 7 листопада 2013 року №0009232201 та визнання протиправним та скасування частково податкового повідомлення-рішення від 7 листопада 2013 року №0009242201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 360822,00 грн., в тому числі за основним платежем 240548,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 120274,00 грн.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2014 року позов задоволено повністю.
Постанову суду першої інстанції оскаржила Луцька ОДПІ, подавши на неї апеляційну скаргу.
Відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню.
Як обґрунтування апеляційної скарги звертає увагу на порушення судом норм матеріального права. Зокрема, вказав на неможливість підтвердження відомостей щодо ТОВ «Техно-Торг» і, як наслідок, неможливість підтвердження реальності господарських операцій з цим контрагентом позивача. Крім того, вважає, що ПрАТ «Луцькавтодор» не надало всіх необхідних первинних документів щодо підтвердження фактичного здійснення господарських операцій із отримання послуг від ТОВ «Луцькавтодор-транс» по перевезенню вантажу, а саме: товарно-транспортних накладних, шляхових листів, довіреностей тощо. Необхідність надання зазначених документів для підтвердження господарських операцій передбачена ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», ст.57 Закону України «Про автомобільний транспорт», п.21 ст. 11 Закону України «Про міліцію», наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні».
Вислухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, який просить задовольнити апеляційну скаргу, представника Позивача, який просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що приватне акціонерне товариства «Луцькавтодор» 10.01.2005 року зареєстроване виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області як юридична особа та перейменоване із закритого акціонерного товариства «Луцькавтодор», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №655109 (а.с.163, том 1), довідкою АА №531854 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.164, том 1), випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14.03.2013 року (а.с.165, том 1), витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ №603240, №603241, №603242, №603243, №603244 (а.с.166-170, том 1), та статутом Приватного акціонерного товариства «Луцькавтодор» (а.с.173-186, том 1). Одними із видів діяльності товариства згідно КВЕД-2010 є будівництво доріг і автострад (42.11) та виробництво бетонних розчинів, готових для використання (23.63), що підтверджується вищезазначеною довідкою АА №531854 з ЄДРПОУ (а.с.164, том 1). Підприємство взяте на облік як платник податків в Луцькій ОДПІ, про що свідчить довідка Луцької ОДПІ про взяття на облік платника податків від 18.04.2012 року №430 (а.с.171, том 1). Позивач є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва №100331659 про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с.172, том 1).
Луцькою ОДПІ проведена планова виїзна документальна перевірка ПрАТ «Луцькавтодор» (код ЄДРПОУ 13349767) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012, про що складено акт №1173/22.1/13349767 від 30.10.2013 року (а.с.18-32, том 1), у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення ПрАТ «Луцькавтодор» вимог п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 251381,00 гри., у тому числі за квітень 2012 року в сумі 23574,00 грн., за травень 2012 року в сумі 57851,00 гри., за червень 2012 року в сумі 69952,00 грн., за серпень 2012 року в сумі 5016,00 грн., за вересень 2012 року в сумі 28110,00 грн., за жовтень 2012 року в сумі 10047,00 грн., за листопад 2012 року в сумі 56831,00 грн. Також встановлено порушення п.44.1, п.44.6 ст.44, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п.138.2, п.138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 249652,00 грн., в тому числі за II квартал 2012 року в сумі 158946,00 грн., за III квартал 2012 року в сумі 31859,00 грн., за IV квартал 2012 року в сумі 58847,00 грн.
До такого висновку податковий орган дійшов на підставі дослідження господарських операцій між ПрАТ «Луцькавтодор» та ТОВ «Луцькавтодор-транс», оскільки за договором про надання транспортних послуг №01-2 від 04.01.2011 року між згаданими суб'єктами господарювання відсутні підтверджуючі документи на транспортування товарів: товарно-транспортні накладні, шляхові листи, довіреності, тощо, а також, з урахуванням акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Техно-Торг», неможливо підтвердити господарську операцію поставки офісної техніки зазначеним контрагентом позивачу. На підставі цього зроблено висновок про ненадання всіх необхідних первинних документів та відсутність об'єкта оподаткування, а відтак і витрат, що враховуються для визначення цього об'єкта оподаткування.
На підставі складеного акта перевірки позивачу Луцькою ОДПІ 7 листопада 2013 року було винесене податкове повідомлення-рішення №0009232201, яким ПрАТ «Луцькавтодор» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 312065,00 грн., в тому числі 249652,00 грн. - за основним платежем, 62413,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.16, том 1). Також було винесене податкове повідомлення-рішення від 7 листопада 2013 року №0009242201, яким збільшено податок на додану вартість на 377071,50 грн., в тому числі 251381,00 грн. - за основним платежем, 125690,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.17, том 1).
Позивач не погодився з цими податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх 20.11.2013 року до Головного управління Міндоходів у Волинській області (а.с.44-47, том 1), яке своїм рішенням про результати розгляду первинної скарги від 09.12.2013 року №3501/10/10.2-06 (а.с.48-50, том 1) вирішило оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Фактичні обставини, що мають значення для справи, наступні.
ПрАТ «Луцькавтодор» (Замовник) мало правовідносини із ТОВ «Луцькавтодор-транс» (Виконавець). Між зазначеними контрагентами 4 січня 2011 року було укладено договір про надання транспортних послуг №01-2 (а.с.51-52, том 1) та додаткова угода №1 від 11 квітня 2011 року до цього договору (а.с.53, том 1), на основі яких протягом квітня-листопада 2012 року позивач отримував транспортні послуги по перевезенню вантажів від ТОВ «Луцькавтодор-транс» згідно податкових накладних, рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт.
Згідно п. 1.1. вказаного договору Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надати власним автомобільним транспортом послуги по перевезенню вантажу (далі - транспортні послуги), а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані транспортні послуги, на умовах та в порядку передбачених цим Договором.
Крім того, договір передбачає, що оплата транспортних послуг по перевезенню вантажу здійснюється на підставі даного договору, рахунків, виставлених Виконавцем, та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підписані представниками сторін (п. 2.1.). Вартість перевезення вказується Виконавцем у рахунках на оплату та визначається з урахуванням розцінок, тарифів, які вказані у рахунках та актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) (п. 2.2.). Розрахунки за послуги між Виконавцем та Замовником проводяться в безготівковому порядку платіжними дорученнями, векселями або іншими не забороненими формами розрахунків, передбаченими законодавством України, на підставі виставлених рахунків та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (п. 2.3.). Обсяг всіх наданих послуг по перевезенню вантажу фіксується в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), що є обов'язковими для підписання обома Сторонами (п. 2.7.).
У відповідності до умов вказаного договору ТОВ «Луцькавтодор-транс» протягом квітня-листопада 2012 року надало позивачу транспортні послуги по перевезенню вантажів, що підтверджується податковими накладними від 30.04.2012 року №69, від 23.04.2012 року №44, від 31.05.2012 року №115, від 31.05.2012 року №116, від 27.06.2012 року №144, від 29.06.2012 року №172, від 31.08.2012 року №254, від 28.09.2012 року №328, від 01.10.2012 року №350, від 30.11.2012 року №414, від 22.11.2012 року №385, від 31.10.2012 року №360, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.04.2012 року №ОУ-0000028, від 30.04.2012 року №ОУ-0000065, від 31.05.2012 року №ОУ-0000110, від 31.05.2012 року №ОУ-0000109, від 27.06.2012 року №ОУ-0000136, від 29.06.2012 року №ОУ-0000164, від 31.08.2012 року №ОУ-0000241, від 28.09.2012 року №ОУ-0000316, від 31.10.2012 року №ОУ-0000348, від 01.10.2012 року №ОУ-0000338, від 01.11.2012 року №ОУ-0000373, від 30.11.2012 року №ОУ-0000402, рахунками-фактурами №СФ-0000028 від 10.04.2012 року, №СФ-0000066 від 30.04.2012 року, №СФ-0000111 від 31.05.2012 року, №СФ-0000110 від 31.05.2012 року, №СФ-0000134 від 01.06.2012 року, №СФ-0000164 від 29.06.2012 року, №СФ-0000246 від 31.08.2012 року, №СФ-0000316 від 28.09.2012 року, №СФ-0000348 від 31.10.2012 року, №СФ-0000338 від 01.10.2012 року, №СФ-0000373 від 01.11.2012 року, №СФ-0000402 від 29.11.2012 року (а.с.54-77, том 1).
Оплату придбаного товару позивач здійснював згідно умов договору в безготівковому порядку.
На підтвердження господарських операцій позивач надав Луцькій ОДПІ вищезазначені податкові накладні та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг). Також до позовної заяви підприємство на підставі поданої ним заяви до ТОВ «Луцькавтодор-транс» про надання підтверджуючої інформації від 18.11.2013 року (а.с.78, том 1) та отриманої відповіді з додатками від 09.12.2013 року (а.с.79, том 1) додало копії подорожніх листів вантажного автомобіля (а.с.88-144, том 1) та копії заявок на перевезення вантажу (а.с.80-87, том 1), які підтверджують виконання наданих ТОВ «Луцькавтодор-транс» транспортних послуг по перевезенню вантажу. Вважає, що згаданих первинних документів достатньо для підтвердження господарських операцій, а вимоги податкового органу про надання документів, що підтверджують транспортування товарів є незаконними, оскільки послуги надавалися згідно документів, які передбачалися договором, а неоформлення та ненадання під час перевірки товарно-транспортних накладних не спричиняє недійсність договору та господарської операції. Оскільки товар отримувався згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), тому останніх достатньо для підтвердження факту отримання транспортних послуг, а відтак товарно-транспортних накладних не потрібно.
Також ПрАТ «Луцькавтодор» мав правовідносини з ТОВ «Техно-Торг», на підставі усного замовлення та договору поставки від 04.09.2012 року №026115 позивач придбав згідно податкової накладної від 04.09.2012 року №295 (а.с.155, том 1), видаткової накладної від 04.09.2012 року №26115 (а.с.154, том 1) та платіжного доручення №2113 від 04.09.2012 року (а.с.156, том 1) офісну техніку, а саме: маршрутизатор ASUS RT-N56U в кількості 3 шт. та ноутбук Apple MacBook в кількості 1 шт. Техніку згідно витягу із журналу довіреностей отримав Семагін Г.В. (а.с.157, том 1). Згідно довідки ПрАТ «Луцькавтодор» від 18.12.2013 року №192 (а.с.162, том 1) зазначена вище офісна техніка використовується в господарській діяльності та перебуває на балансі підприємства. Позивач вважає наданих первинних документів достатньо для підтвердження виконання цієї господарської операції.
Вірно встановивши обставини справи, суд першої інстанції правильно застосував до правовідносин між сторонами відповідні їм норми матеріального права.
Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Згідно із статтею 9 Закону № 996-XIV первинні документи мають мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Частинами 2, 3 статті 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Згідно пункту 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.
Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Дотримання Позивачем вищенаведених норм підтверджується належним чином оформленими первинними та обліковими документами. Враховуючи умови договору про надання транспортних послуг №01-2 від 04.01.2011 року та проаналізувавши вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та наданих суду подорожніх листів вантажного автомобіля достатньо для підтвердження факту реального надання транспортних послуг по перевезенню вантажів.
Крім того, Висновки Луцької ОДПІ про відсутність реального характеру відносин із ТОВ «Техно-Торг» не підтверджуються належними і допустимими доказами, а ґрунтуються на аналізі лише баз даних податкового органу з відомостями про чисельність працюючих та податкової звітності з ПДВ. Посилання апеляційної скарги на відсутність у ТОВ «Техно-Торг» виробничого обладнання, сировини та матеріалів, враховуючи характер господарської операції - поставку маршрутизаторів та ноутбука на суму 16702,70 грн (в тому числі ПДВ - 2783,78 грн), колегія суддів вважає такими, що не можуть братись до уваги при вирішенні питання про реальність такої операції.
Щодо доводів Відповідача про порушення податкового законодавства контрагентами Позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст ст. 46-49 ПК України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Якщо контрагент позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.
Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).
Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.
Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.
Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами. Закон не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відтак, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Доводи апеляційної скарги не відповідають законодавству України та не можуть бути підставою для її задоволення.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2014 року у справі № 803/2766/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.С. Затолочний
Судді В.М. Каралюс
З.М. Матковська