16 жовтня 2014 року 17:20м. ПолтаваСправа № 816/2226/14
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Ясиновського І.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання - Петренко О.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Красільного Є.К.,
представника третьої особи - Панченка М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Управління державної казначейської служби України в м. Полтаві Полтавської області про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Управління державної казначейської служби України в м. Полтаві Полтавської області про зобов'язання вчинити дії, а саме провести перерахунок та виплатити грошову допомогу при звільненні з включенням до грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, яка встановлюється військовослужбовцям Збройних Сил України з урахуванням виплаченої суми.
Ухвалою суду від 08 липня 2014 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Управління державної казначейської служби України в м. Полтаві Полтавської області про зобов'язання вчинити дії - залишено без розгляду.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08 липня 2014 року скасовано, справи направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що проходив військову службу на посаді начальника циклової комісії (підготовки спеціалістів зв'язку для миротворчих підрозділів) військової частини НОМЕР_1 . Відповідно наказу начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 24 жовтня 2013 року № 721, позивач звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту "б" Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18 листопада 2013 року № 294 був виключений зі списків особового складу зазначеної військової частини 18 листопада 2013 року. Відповідно до вищезазначеного наказу позивачу виплачена грошова допомога при звільненні. Проте, ОСОБА_1 вважає неправомірним виплату йому вихідної допомоги, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. У письмових запереченнях вказував, що Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 визначено, що граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення. На виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 Міністром оборони України видано наказ від 15 листопада 2010 року №595 "Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України". Згідно пункту 9 вказаної Інструкції винагорода встановлюється наказами Міністра оборони України (начальника головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у Державному бюджету України на відповідний рік. А тому, при визначенні розміру та виплати грошової допомоги при звільненні, щомісячна грошова винагорода не повинна включатись до складу грошового забезпечення, для виплати грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Представник третьої особи у судового засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі з підстав, викладених відповідачем.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представників відповідача та третьої особи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника циклової комісії (підготовки спеціалістів зв'язку для миротворчих підрозділів) військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно наказу начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 24 жовтня 2013 року № 721, позивач звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту "б" Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (а.с. 12).
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18 листопада 2013 року № 294 був виключений зі списків особового складу зазначеної військової частини 18 листопада 2013 року. Відповідно до Витягу з вказаного наказу позивачеві призначено виплатити: премію, передбачену наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, у розмірі 90 % посадового окладу; надбавку за виконання особливо важливих завдань, передбачену наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, у розмірі 50% посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років; щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, у розмірі 40% місячного грошового забезпечення; грошову надбавку у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, передбачену наказом Міністра оборони України від 05 березня 1995 року № 50, у розмірі 15 % посадового окладу. Також, призначено виплатити грошову допомогу при звільненні, передбачену пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 50% місячного грошового забезпечення позивача за 22 повних календарних років служби (а.с. 13).
При цьому, позивач вважає, що у розмір грошової допомоги при звільненні не була включена щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій", про що позивач під час отримання відповідної довідки військової частини від 03 червня 2014 року № 178.
Не погоджуючись із розміром виплаченого грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку вимогам позивача, суд виходив з наступного.
Закон, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону України №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону України №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до пункту 38.1 наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам" встановлено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Статтею 9 Закону України №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" від 07 листопада 2007 року №1294 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим ( спеціальним) званням щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною четвертою статті 9 Закону України Закону України №2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій", зі змінами, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №161 військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) встановлена щомісячна додаткова грошова винагорода: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення.
Як вбачається з довідки Військової частини НОМЕР_1 від 10 жовтня 2014 року № 547/2 позивачеві нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу, при розрахунку якої за основу бралося місячне грошове забезпечення в розмірі 5188,75 грн, яке складалось з посадового окладу, з окладу за військовим званням, 35% надбавки за вислугу років, 50% надбавки за виконання особливо важливих завдань, надбавка за класну кваліфікацію, 15% надбавка за таємність, 90% премії.
Проте, відповідачем не включено при розрахунку одноразової грошової допомоги щомісячну додаткову грошову винагороду, яку він отримував у попередні періоди служби з посиланням на пункт 9 наказу від 15 листопада 2010 року №595 "Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України", що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 10 жовтня 2014 року № 547/1.
При цьому, суд вважає, що при визначенні розміру грошового забезпечення позивачу, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, підлягає застосуванню Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а не Інструкція, яка звужує поняття грошового забезпечення, визначеного у частині другій статті 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного суду України від 12 листопада 2013 року (реєстраційний номер рішення 35667377).
Відповідно до частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Частиною першою статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про неправомірність нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889.
Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність нарахування суми грошового забезпечення.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання провести перерахунок та виплатити грошову допомогу при звільненні з включенням до грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 до складу грошової допомоги при звільненні правомірні та підлягають задоволенню.
З огляду на викладені обставини, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оскільки спір вирішено на користь позивача, звільненого від сплати судового збору, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167, 2442 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Управління державної казначейської служби України в м. Полтаві Полтавської області про зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити грошову допомогу при звільненні з включенням до грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, яка встановлюється військовослужбовцям Збройних Сил України, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій" з урахуванням виплаченої суми.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.
Повний текст постанови виготовлено 21 жовтня 2014 року.
Суддя І.Г. Ясиновський