14.10.14р. Справа № 904/6561/14
За позовом товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "ТОВАРИСТВО ТЕХНІЧНОГО НАГЛЯДУ ДІЕКС", м.Дніпропетровськ
до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ
про стягнення заборгованості за договором про надання послуг
Суддя Петренко І.В.
Секретар судового засідання Лисаченко В.С.
Представники:
від позивача: представник Майка А.В., довіреність №2 від 09.09.14р.;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЄКС", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 61255,52грн., з яких 50550,00грн. - сума основного боргу, 3931,82грн. - пеня, 909,90грн. - три відсотки річних; 5863,80грн. - розмір інфляційних втрат. Судові витрати по справі позивач просить суд стягнути з відповідача.
За результатами розгляду позовної заяви за вих. №1425 від 05.08.14р. ухвалою суду від 01.09.14р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 14.10.14р.
Відповідно до п.3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 10.10.14р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 08.09.14р.
Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 11.10.14р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 08.09.14р.
14.010.14р. в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідач не забезпечив явку свого представника в судове засідання, вимоги суду не виконав, з заявами і клопотаннями до суду не звертався.
Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.
В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.
Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні, яке відбулося 14.10.14р. в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -
20.12.13р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЄКС" (далі по тексту - позивач, виконавець) та Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради (далі по тексту - відповідач) укладено договір №1781-13-ОД (далі по тексту - договір). Відповідно до пункту 1.1 договору виконавець бере на себе зобов'язання надати комплекс послуг (робіт) для ліфтів в кількості 13-ти одиниць (далі за текстом - обладнання), згідно переліку (Додаток №2) до Договору, а саме:
- первинний технічний огляд, з проведенням електрозамірів електрообладнання;
- експертиза підприємства - КП "Жилсервіс-2" ДМР, щодо визначення спроможності експлуатації обладнання підвищеної небезпеки, з видачі експертного висновку;
- підготовка документів для введення в експлуатацію обладнання;
- підготовка документів для реєстрації обладнання в територіальному управлінні Держгірпромнагляду, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги (роботи).
Пунктом 2.1 договору визначено, що вартість послуг (робіт) за цим договором визначена Протоколом угоди про договірну ціну (Додаток №1) і складає на дату підписання договору 42125,00грн. та ПДВ 20% - 8425,00грн. Загальна вартість 50550,00грн.
Пунктом 2.2 договору визначено, що замовник здійснює розрахунок поетапно, за фактом надання послуг (робіт), протягом 10-ти днів з дати підписання акту здачі приймання наданих послуг (робіт) по кожному етапу, зазначеному в додатку №2 до договору.
Оплата за цим договором, як це передбачено пунктом 2.3 договору, здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.13р., а в частині невиконаних умов - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 8.1 договору).
В якості додатку №1 до договору (а.с.12) сторони підписали протокол угоди про договірну ціну за договором та визначили її на рівні 50500,00грн. з ПДВ.
В якості додатку №2 до договору (а.с.13) сторони підписали загальну вартість надання послуг (робіт) згідно договору та визначили її на рівні 50500,00грн. з ПДВ.
В якості доказу надання позивачем відповідачу послуг позивач долучив до матеріалів справи належним чином засвідчену копію акту №1 від 24.12.13р. здачі-приймання на суму 50500,00грн. (а.с.15), який підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками сторін. Оригінал згаданого акту було оглянуто в судовому засіданні.
У зв'язку з порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 50550,00грн. основного боргу, 3931,82грн. пені, 909,90грн. три відсотки річних та 5863,80грн. інфляційних втрат.
В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
У відповідності до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача у розмірі 50500,00грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.
Доказів оплати робіт в сумі 50500,00грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як зазначено в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Додаткові санкції, зокрема при затримці замовником оплати наданих послуг, згідно з п.2.2 замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі 0,5% від вартості наданих, та несплачених послуг (робіт) за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період за який сплачується пеня.
Перевіривши розрахунок пені здійснений позивачем за період з 04.01.14р. по 04.07.14р. господарський суд визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому погашення суми основного боргу не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Перевіривши розрахунок трьох відсотків річних здійснений позивачем за період з 04.01.14р. по 11.08.14р. господарський суд визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем за період з січня 2014 року по червень 2014 року господарський суд визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.
Судові витрати по справі, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст.1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 525, 526, 509, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради (49000, м.Дніпропетровськ, вул.Леніна, 16; ідентифікаційний код 38114671) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" (49040, м.Дніпропетровськ, пров.Джинчарадзе, 8; ідентифікаційний код 32349901) 50550,00грн. (п'ятдесят тисяч п'ятсот п'ятдесят грн. 00 коп.) - основна заборгованість; 3931,82грн. (три тисячі дев'ятсот тридцять одна грн. 82 коп.) - пеня; 909,90грн. (дев'ятсот дев'ять грн. 90 коп.) - три відсотки річних; 5863,80грн. (п'ять тисяч вісімсот шістдесят три грн. 80 коп.) - інфляційних втрат; 1827,00грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.) - судовий збір, видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
20.10.14р.
Суддя І.В. Петренко
Згiдно з оригіналом
Помічник судді В.С. Лисаченко