14 жовтня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/2856/14
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Молодецького Р.І.,
за участю:
секретаря судового засідання - Лі Н. А.,
представника позивача - Фищука В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчукавтогаз" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
24 липня 2014 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач, Фонд) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчукавтогаз" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 11 650,00 грн та пені у розмірі 297,50 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено вимоги статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-ХІІ (надалі - Закон №875-ХІІ), а саме, в 2013 році Товариством з обмеженою відповідальністю "Кременчукавтогаз" не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості 1 робоче місце, що мало наслідком накладення адміністративно-господарських санкцій в сумі 11 650,00 грн та пені у зв'язку з порушенням терміну слати адміністративно-господарських санкцій у сумі 297,50 грн.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, хоча у матеріалах справи наявні докази що він належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи; письмових заперечень проти позову до суду не надав.
Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Згідно із звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік (форма № 10-ПІ, реєстраційний номер 53/224/100) /а. с. 3/, поданим відповідачем 23 січня 2014 року Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві за 2013 рік становила 9 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 209,70 тисяч грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 23 300,00 грн. При цьому, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (рядок 03) - 1 особа.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, в тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року N42, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2007 року за №117/13384, затверджено форму звітності №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".
Також вказаним наказом затверджено Інструкцію щодо заповнення форми звітності N10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", відповідно до пункту 3.2 якої, у рядку 02 відображається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
Тобто, при обчисленні кількості штатних працівників, яким встановлено інвалідність використовується формула за якою кількість працівників ділиться на 12 місяців звітного року з урахуванням правил пункту 3.4 Інструкції, відповідно до яких дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02) відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення).
Згідно із розрахунком, наданим позивачем, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів становить 1 особу.
Як вбачається із звіту ТОВ Кременчукавтогаз" про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік (форма № 10-ПІ), відповідачем інвалідів працевлаштовано усього 1 особа, якою відпрацьовано 1 місяць, будучи інвалідом, а тому позивачем вірно визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 11 650,00 грн.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Разом з тим, статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому, до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Положеннями статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31.01.2007 № 70 (далі - постанова №70) інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» 05.07.2012 №5067-VI, чинного з 01.01.2013, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Форма звітності та інструкції щодо їх заповнення затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 №420, який діяв до 11.07.2013 року. Відповідно до загальних положень Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків. При цьому, у графі 15 звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) інвалідів.
З 12.07.2013 набрав чинності наказ Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання», згідно з вимогою пункту 2.1 якого така звітність подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 даного Порядку визначено, що у звіті № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у пункті 3 вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню та зазначаються категорії таких громадян, зокрема, інваліди.
У разі якщо роботодавець планує укомплектувати вакансію самостійно, без допомоги служби зайнятості, він також зобов'язаний подати форму № 3-ПН, при цьому, згідно з пунктом 2.2.6 Порядку подання цієї звітності, зазначивши у ній, що не потребує укомплектування вакансії за сприянням служби зайнятості. У випадку якщо вакансія передбачена штатним розписом, роботодавець має подавати інформацію за формою №3-ПН до внесення відповідних змін у штатний розпис (лист Міністерства соціальної політики України від 21.08.2013).
З аналізу наведених положень нормативно-правових актів суд приходить до висновку, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. А тому законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості відповідну звітність щодо наявності вакантних місць, створених для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, для організації працевлаштування інвалідів.
Як вбачається з обставин справи, відповідач у 2013 році за нормативом робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинен був створити 1 робоче місце та повідомити у випадку не зайняття їх інвалідами Полтавський міський центр зайнятості про наявність таких вакантних місць для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями.
Відповідно до листа Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості №2626 від 19 травня 2014 року, відповідач протягом 2013 року не надавав до Кременчуцького МРЦЗ інформацію про наявність вільних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів /а. с. 12/.
Суд враховує, що застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом № 875-XII, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю в розумінні статті 216 Господарського кодексу України.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.
Підставою для застосування відповідальності учасника господарських відносин відповідно до статті 218 Господарського кодексу України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання; учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Матеріалами справи підтверджено, що в даному випадку відповідач не вжив жодних заходів, передбачених Законом №875-ХІІ, для працевлаштування інвалідів, тобто має місце склад правопорушення, відтак, суб'єкт господарювання повинен нести відповідальність, встановлену законом.
Наведені вище вимоги нормативно-правових актів та встановлені судом обставини справи спростовують заперечення відповідача та підтверджують наявність підстав для застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій.
Відповідно до частини п'ятої статті 20 Закону № 875-XII у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено принцип змагальності сторін, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідач не спростував доводи адміністративного позову, не надав доказів про сплату адміністративно-господарських санкцій та пені, а позивач, обґрунтовано звернувся до суду про стягнення з відповідача несплачених у добровільному порядку адміністративно-господарських санкцій у розмірі 11 650,00 грн та пені у розмірі 297,50 грн, тому суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно частини четвертої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчукавтогаз" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчукавтогаз" (ідентифікаційний код 35538849, вул. Великокохнівська, 3, с. Рокитне, Кременчуцький район, Полтавська область, 39740) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Полтава, вул. Зигіна, 1; одержувач УДКСУ в Кременчуцькому районі, код ЄДРПОУ УДКСУ 37965887, МФО 831019, р/р 31216230700219 в ГУДКСУ Полтавської області) адміністративно-господарські санкції у розмірі 11 650,00 (одинадцять тисяч шістсот п'ятдесят гривень) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 297,50 (двісті дев'яносто сім гривень п'ятдесят копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 20 жовтня 2014 року.
Суддя Р.І. Молодецький