04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"14" жовтня 2014 р. Справа№ 911/2615/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пашкіної С.А.
суддів: Баранця О.М.
Сітайло Л.Г.
Від позивача - Мацегорін А.О. ( довір. №50/10 від 19.09.14);
Від відповідача - не з'явився;
Від третьої особи - не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Київської області від 18.07.2014р.
у справі № 911/2615/14 (суддя Горбасенко П.В.)
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Приватного комунально-побутового підприємства "Теплокомунсервіс"
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство енергетики та вугільної промисловості України
про стягнення 5 017,79 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.07.2014р. у справі №911/2615/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного комунально-побутового підприємства "Теплокомунсервіс" на користь Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" 9 (дев'ять гривень) 07 коп. інфляційних втрат, 4 798 (чотири тисячі сімсот дев'яносто вісім гривень) 10 коп. 3 % річних та 1 750 (одну тисячу сімсот п'ятдесят гривень) 31 коп. судового збору. У задоволенні решти позову - відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду ґрунтуються на тому, що рішенням Господарського суду Київської області у справі №21/103-12 за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Приватного комунально-побутового підприємства «Теплокомунсервіс» про стягнення 676 167,29 грн. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 575 928 грн. 48 коп. заборгованості, 28091,36 грн. пені, 30557,39 грн. 3% річних, 4 133 грн. 47 коп. інфляційних втрат та 13 517 грн. 48 коп. судового збору, провадження в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 9 071,52 грн. заборгованості припинено , у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Місцевий господарський суд зазначає про те, що оскільки рішенням господарського суду Київської області від 13.11.2012р. у справі №21/103-12 на користь позивача стягнуто пеню, правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям рішенням не змінилася, пеня у грошове зобов'язання не перетворилася, а тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ст. 625 ЦК України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.07.2014р. в частині відмови в стягненні 3% річних та інфляційних нарахованих на грошове зобов'язання у вигляді пені та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що оскільки у чинному законодавстві немає прямої норми про те, що неустойка не є грошовим зобов'язанням незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду про її стягнення з боржника та враховуючи той факт, що позивачем доведено, що неустойка є грошовим зобов'язанням, рішенням у даній справі в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та 3% річних нарахованих на грошове зобов'язання у вигляді пені є таким, що винесене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2014р. розгляд апеляційної скарги призначено на 14.10.2014р.
В судове засідання апеляційного господарського суду 14.10.2014р. не з'явились представники відповідача та третьої особи.
Враховуючи те, що відповідач та третя особа про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2014р.), явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, про причини неявки судова колегія повідомлена не була, судова колегія, з урахуванням думки представника позивача ухвалила розгляд апеляційної скарги у відсутності представника відповідача та третьої особи , за наявними матеріалами у справі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача судова колегія встановила.
Рішенням господарського суду Київської області від 13.11.2012р. у справі № 21/103-12 за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Приватного комунально-побутового підприємства "Теплокомунсервіс" про стягнення 676 167,29грн. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 575 928 (п'ятсот сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) грн. 48 коп. заборгованості, 28 091 (двадцять вісім тисяч дев'яносто одну) грн. 36 коп. пені, 30 557 (тридцять тисяч п'ятсот п'ятдесят сім) грн. 39 коп. 3% річних, 4 133 (чотири тисячі сто тридцять три) грн. 47 коп. інфляційних втрат та 13 517 (тринадцять тисяч п'ятсот сімнадцять) грн. 48 коп. судового збору, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 9071,52 грн. заборгованості припинено, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Зокрема, зазначеним рішенням встановлено, що на виконання умов договору, протягом січня-вересня 2011 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ загальною вартістю 3 928 581,94 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на актах приймання-передачі природного газу; відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, сплативши лише 3343581,94 грн., внаслідок чого, за ним утворилось 585000 грн. заборгованості; в процесі розгляду даної справи представником відповідача була надана суду копія платіжного доручення №4019 від 09.11.2012р. зі змісту якої слідує, що відповідачем за договором додатково було сплачено 9 071,52 грн.
На момент судового розгляду даної справи борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору поставки природного газу № 06/10-2412 ТЕ-17 від 20.12.2010р. природний газ погашено повністю у розмірі 575928,48грн., зокрема 575 400грн. сплачено 26.11.2012р. та 528,48грн. сплачено 24.01.2013р., що підтверджується випискою з рахунку (а.с. 53) та наявними матеріалами справи.
Предметом даного позову є вимоги про стягнення з відповідача 87,26грн. інфляційних втрат за період з 01.09.2012р. по 28.02.2013р. та 4 930,53грн. 3 % річних за період з 18.08.2012р. по 07.02.2013р., які виникли у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки природного газу № 06/10-2412 ТЕ-17 від 20.12.2010р., яке встановлено рішенням господарського суду Київської області від 13.11.2012р. у справі № 21/103-12.
Господарським судом Київської області встановлено, що між Дочірнім підприємством "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", як постачальником, та Приватним комунально-побутовим підприємством "Теплокомунсервіс", як покупцем, 20.12.2010р. укладено договір поставки природного газу № 06/10-2412 ТЕ-17, згідно умов якого постачальник зобов'язався передати покупцеві імпортований природний газ, а покупець прийняти та оплатити природний газ на умовах договору.
Відповідно до п. 4.1 договору остаточний рахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюються на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р. день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу (п. 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013р.).
Місцевим господарським судом встановлено, що на момент розгляду даної справи борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору поставки природного газу № 06/10-2412 ТЕ-17 від 20.12.2010р. природний газ погашено повністю у розмірі 575 928,48грн., зокрема 575 400грн. сплачено 26.11.2012р. та 528,48грн. сплачено 24.01.2013р., що підтверджується випискою з рахунку (а.с. 53).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В той же час правова природа пеня зовсім інша, оскільки пеня - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. ст. 546, 549 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, тобто пеня, це один із видів забезпечення виконання зобов'язання, а відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.
Таким чином, місцевий господарський суд, з яким погоджується судова колегія Київського апеляційного господарського суду обґрунтовано зазначає про те, що обов'язок сплатити пеню за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, тому що пеня є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.
З урахуванням наведеного аналізу законодавства, доводи позивача про те, що у чинному законодавстві немає прямої норми щодо того, що неустойка не є грошовим зобов'язанням незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду про її стягнення з боржника та твердження позивача, що неустойка є грошовим зобов'язанням, не можуть бути покладені в основу рішення, оскільки є помилковими.
Отже, оскільки рішенням господарського суду Київської області від 13.11.2012р. в справі № 21/0103-12 на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" було стягнуто пеню, правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям рішення не змінилася, пеня у грошове зобов'язання не перетворилася, а тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ст. 625 ЦК України та як наслідок відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.12.2012р. по 28.02.2013р. на суму пені у розмірі 28 091,36грн. та 3 % річних, нарахованих за період з 28.11.2012р. по 07.02.2013р. на суму пені у розмірі 28 091,36грн.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги період нарахування 3% річних, що вказаний позивачем у позовній заяві (а.с. 9), суд обмежив період нарахування 3 % річних по 23.01.2013р. (останній день наявності боргу у розмірі 528,48грн.). Відтак, арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу за період з 01.09.2012р. по 30.11.2012р. складає загалом 9,07грн. інфляційних втрат, зокрема: 575,93грн. за період з 01.09.2012р. по 30.09.2012р. на суму боргу 575 928,48грн., 0грн. за період з 01.10.2012р. по 31.10.2012р. на суму боргу 575 928,48грн., - 566,86грн. за період з 01.11.2012р. по 30.11.2012р. на суму боргу 566 856,96грн., а арифметично розмір 3 % річних, нарахованих за період з 18.08.2012р. по 23.01.2013р. складає загалом 4 798,10грн., з яких: 3 990,82грн. за період з 18.08.2012р. по 08.11.2012р., нарахованих на суму боргу 585 000грн., 804,72грн. за період з 09.11.2012р. по 25.11.2012р. на суму боргу 575 928,48грн. та 2,56грн. за період з 26.11.2012р. по 23.01.2012р. на суму боргу 528,48грн. Відтак, вимоги про стягнення 87,26грн. інфляційних втрат та 4 930,53грн. 3% річних є обґрунтованими у розмірі 9,07грн. інфляційних втрат та 4 798,10грн. 3 % річних.
Відповідачем в процесі розгляду справи заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача.
Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013р. (далі - Постанова) за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відповідно до п.п. 4.4., 4.4.1. Постанови правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Господарським судом Київської області встановлено, що Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася з позовом до суду 26.06.2014р., що підтверджується відміткою на поштовому конверті (а.с.65); 09.11.2012р., 26.11.2012р. та 24.01.2013р. відповідачем сплачено позивачу суму основного боргу за договором поставки природного газу № 06/10-2412 ТЕ-17 від 20.12.2010р. за поставлений за період з січня 2011р. по вересень 2011р. природний газ на загальну суму 585 000грн.
Враховуючи вищезазначене, клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позивача (а.с.66-67), вимоги ст. 257 ЦК України та те, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за період з 01.09.2012р. по 30.11.2012р. та 3 % річних за період з 18.08.2012р. по 23.01.2013р., а також встановлення судом переривання перебігу позовної давності, що є наслідком сплати відповідачем боргу за договором поставки природного газу № 06/10-2412 ТЕ-17 від 20.12.2010р., на які здійснено нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 9,07грн. інфляційних втрат та 4 798,10грн. 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області підлягає залишенню без змін
Керуючись ст.ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,
1.Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.07.2014р.у справі № 911/2615/14 залишити без змін.
3.Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2615/14.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Повний текст постанови складено та підписано 20.10.2014р.
Головуючий суддя С.А. Пашкіна
Судді О.М. Баранець
Л.Г. Сітайло