ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
13 жовтня 2014 року 10:00 № 826/12036/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Бридж Плюс»
доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бридж Плюс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Бридж Плюс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 16 травня 2014 року №0004782203.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 03 вересня 2014 року.
У судове засідання 03 вересня 2014 року представники сторін не з'явились, що стало підставою для відкладення розгляду справи на 11 вересня 2014 року.
У судовому засіданні 11 вересня 2014 року представник позивача наполягав на задоволенні позову. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.
У порядку частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України представники сторін надали суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, що стало підставою для постановлення судом ухвали про перехід до розгляду справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
У період з 15 по 17 квітня 2014 року згідно з нормами підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пунктів 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, на підставі довідки №223/04-26 від 05 вересня 2013 року та наказу №992 від 15 квітня 2014 року працівником відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Бридж Плюс» (код за ЄДРПОУ 35570641) з питань повноти нарахування та достовірності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток з ТОВ «Агросервіс інвест плюс» за період з 01 січня 2013 року по 31 березня 2013 року, за результатами якої складений Акт від 25 квітня 2014 року № 149/1-22-03-35570641 (далі - Акт перевірки).
Під час проведення вказаної перевірки працівником відповідача використано документи, перелік яких зазначений на сторінці 3 Акту перевірки, зокрема: декларації з податку на додану вартість з додатками №5, оборотно-сальдову відомість по рахунку 63 ТОВ «Агросервіс інвест плюс», видаткові та податкові накладні, копії рахунків - фактур та постанова слідчого управління ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.
Так, співробітниками оперативного управління ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві в ході здійснення аналізу матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від №3201311005000148 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 205, частиною 1 статті 212 КК України встановлено, що за юридичною та фактичною адресою ТОВ «Агросервіс інвест плюс» не знаходиться, до органів державної податкової служби звітувало з заниженням показників фінансово-господарської діяльності (остання подана звітність за березень 2013 року), свідоцтво платника податку на додану вартість анульоване, а ОСОБА_1 - директор, головний бухгалтер та засновник ТОВ «Агросервіс інвест плюс» ніякого відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності вищезазначеного підприємства не має, статутний фонд не формував, рахунків у банківських установах не відкривав, довіреностей не давав, підписання первинної бухгалтерської та податкової документації не здійснював, контрактів, договорів, угод, актів прийому - передачі виконаних робіт від імені підприємства ніколи не укладав та не підписував, будь-якої звітності ніколи не готував, не підписував та не подавав до контролюючих органів.
На підставі вищевикладеного перевіряючий прийшов до висновку, що надані ТОВ «Бридж Плюс» до перевірки первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства України, у зв'язку з чим не можуть бути взяті до уваги як первинні документи, що підтверджують проведення господарської операції між юридичними особами, а тому перевіркою не підтверджується реальність проведення такої операції та встановлено її документування і відображення в бухгалтерському обліку без отримання результатів такої операції в дійсності, а отже, правових підстав для формування податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість по податкових накладних, виписаних ТОВ «Агросервіс інвест плюс» на користь товариства, що перевірялось, так само як і віднесення сплачених сум до складу валових витрат, не має.
За результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлено порушення товариством вимог пункту 138.2 статті 138, пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 105010,33 грн. у 2013 році та пунктів 198.3., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 102516,67 грн., у тому числі по періодах: лютий 2013 року - 71516,67 грн., березень 2013 року - 31000,00 грн.
Не погоджуючись з висновками податкового органу, викладеними в Акті перевірки, ТОВ «Бридж Плюс» подало заперечення на Акт перевірки, за результатами розгляду яких ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві листом від 16 травня 2014 року №6071/10/26-50-22-03 висновки Акту перевірки залишені без змін.
16 травня 2014 року ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі Акта перевірки від 25 квітня 2014 року № 149/1-22-03-35570641 прийняла податкові повідомлення - рішення:
№ 0004782203, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3. статті 54, абзацом 1 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України за порушення пунктів 198.3., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Бридж Плюс» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 153775,50 грн., в тому числі 102517,00 грн. - основний платіж, 51258,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції;
№ 0004772203, яким збільшила ТОВ «Бридж Плюс» суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 157515,00 грн., в тому числі 105010,00 грн. - основний платіж, 52505,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень - рішень до Головного управління Міндоходів у м. Києві рішенням від 14 липня 2014 року №6234/10/26-15-10-06-15 у задоволенні скарги платника податків відмовлено, податкове повідомлення - рішення від 16 травня 2014 року №0004782203 залишено без змін, а податкове повідомлення - рішення від 16 травня 2014 року №0004772203 скасовано в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 7619,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3810,00 грн.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 05 серпня 2014 року №982/6/99-99-10-01-15 скарга платника податків залишена без задоволення, а податкові повідомлення - рішення з урахуванням рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві рішенням від 14 липня 2014 року №6234/10/26-15-10-06-15 залишені без змін.
Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що стали підставою для збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, ТОВ «Бридж Плюс» звернулось з відповідним позовом до суду.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки, документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що реальність здійснення господарської операції за договором поставки запчастин підтверджується рахунками - фактурами, видатковими та податковими накладними, складеними відповідно до вимог чинного законодавства, а також перерахуванням грошових коштів за поставлений товар. Крім того, позивач посилається на презумпцію правомірності правочину, що, за відсутності рішення суду про визнання договору, укладеного з контрагентом, недійсним, свідчить про помилковість висновків податкових органів, викладених в актах.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що висновки Акта перевірки позивача є правомірними та сформованими з урахуванням встановлення за результатами перевірки контрагента позивача фактів декларування обсягів реалізації товарно-матеріальних цінностей без підтвердження їх придбання, тобто таке підприємство є вигодотранспортуючим суб'єктом господарювання та здійснював діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.
Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).
Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.
В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).
Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року №1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1333/20071, який набрав чинності 16 грудня 2011 року та діяв до 01 березня 2014 року (далі - Порядок №1379), податкову накладну складає та заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Пунктом 5 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.
Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункт 6.2. Порядку №1379).
Одночасно відповідно до положень пункту 6.3 Порядку №1379 не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.
Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).
За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).
В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).
При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11.
Так, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що 01 грудня 2012 року між ТОВ «Бридж Плюс» (Замовник), в особі директора ОСОБА_2, і ТОВ «Агросервіс інвест плюс» (Постачальник), в особі директора ОСОБА_1, укладений письмовий договір поставки запчастин.
За умовами цього Договору постачальник зобов'язується виготовити, поставити та передати у власність замовника товар, відповідно до еталонів - зразків, затверджених замовником, а останній зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 1.2 Договору також передбачено, що ціна, кількість, асортимент, терміни виготовлення й поставки товару обумовлюються в додатках до даного договору, які погоджуються сторонами попередньо, додаються до договору та є його невід'ємною частиною.
Аналогічне передбачено й у пунктах 2.1 та 2.2 Договору, зокрема, кількість товару, що поставляється за договором, зазначається в додатках до нього, а сам товар має відповідати еталонам - зразкам, затвердженим замовником.
Згідно з пунктами 3.2., 3.3 Договору поставка товару здійснюється автотранспортом постачальника та за його рахунок, а датою поставки є дата отримання товару замовником на своєму складі.
Відповідно до пункту 4.1 Договору, замовник сплачує за товар, що поставляється за цінами, погодженими сторонами попередньо, які складені на основі калькуляції на одиницю продукції, зазначеними в додатках до договору, додаються до цього договору та становлять його невід'ємну частину.
На підтвердження факту виконання Договору поставки запчастин позивач надав до суду копії наступних документів:
- договору від 01 грудня 2012 року поставки запчастин;
- рахунків - фактур №16 від 01 лютого 2013 року на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), №100 від 04 лютого 2013 року на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), №129 від 05 лютого 2013 року на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), №158 від 06 лютого 2013 року на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), №291 від 11 лютого 2013 року на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), №321 від 12 лютого 2013 року на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), №374 від 14 лютого 2013 року на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), №480 від 18 лютого 2013 року на суму 53620,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8936,67 грн.), №10 від 01 березня 2013 року на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8000,00 грн.), №73 від 04 березня 2013 року на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8000,00 грн.), №138 від 07 березня 2013 року на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8000,00 грн.), №273 від 13 березня 2013 року на суму 42000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 7000,00 грн.);
- видаткових накладних №16 від 01 лютого 2013 року на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), №100 від 04 лютого 2013 року на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), №129 від 05 лютого 2013 року на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), №158 від 06 лютого 2013 року на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), №291 від 11 лютого 2013 року на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), №321 від 12 лютого 2013 року на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), №374 від 14 лютого 2013 року на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), №480 від 18 лютого 2013 року на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8936,67 грн.), №10 від 01 березня 2013 року на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8000,00 грн.), №73 від 04 березня 2013 року на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8000,00 грн.), №138 від 07 березня 2013 року на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8000,00 грн.), №273 від 13 березня 2013 року на суму 42000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 7000,00 грн.);
- податкових накладних від 01 лютого 2013 року №16 на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), від 04 лютого 2013 року №100 на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), від 05 лютого 2013 року №129 на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), від 06 лютого 2013 року №158 на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), від 11 лютого 2013 року №291 на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), від 12 лютого 2013 року №321 на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), від 14 лютого 2013 року №374 на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8940,00 грн.), від 18 лютого 2013 року №480 на суму 53640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8936,67 грн.), від 01 березня 2013 року №10 на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8000,00 грн.), від 04 березня 2013 року №73 на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8000,00 грн.), від 07 березня 2013 року №138 на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8000,00 грн.), від 13 березня 2013 року №273 на суму 42000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 7000,00 грн.);
- виписок з банку за 14 лютого 20143 року про перерахування ТОВ «Агросервіс інвест плюс» коштів у сумі 87500,00 грн., за 06 лютого 2013 року у сумі 110000,00 грн. та за 05 лютого 2013 року у сумі 110000,00 грн.
У той же час, на вимогу суду позивачем не надано жодного документа, підписання яких передбачено умовами Договору поставки запчастин, зокрема, додатків до договору, в яких мала бути погоджена ціна, кількість, асортимент та терміни виготовлення й поставки товару, еталонів - зразків, затверджених позивачем.
Крім того, суд звертає увагу, що ТОВ «Бридж Плюс» не надало доказів на підтвердження проведення розрахунків у повному обсязі за поставлений товар станом на час розгляду справи судом.
Також, суд звертає увагу, що зі змісту Договору поставки запчастин вбачається, що постачальник зобов'язувався поставити виготовлений ним товар, що передбачає наявність у такого суб'єкта господарської діяльності виробничих потужностей та трудових ресурсів. У той же час, за результатами проведення зустрічної звірки контрагента позивача встановлено відсутність у останнього матеріальних активів, основних засобів та трудових ресурсів.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт здійснення господарської операції з отримання товарів від контрагента належними первинними документами, а тому віднесення суми податку на додану вартість з вартості таких послуг до податкового кредиту є безпідставним, що свідчить про правомірність донарахування податковим органом позивачу сум податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
До наданих позивачем актів списання суд ставиться критично, оскільки зі змісту зазначених документів не можливо достеменно встановити джерело надходження списаних цінностей.
У той же час, суд погоджується з посиланнями позивача на помилковість розрахунку штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ненадання відповідачем доказів на підтвердження проведення податковим органом повторного протягом 1095 днів визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, що є обов'язковою умовою для накладення штрафу у розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов'язання.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, розрахунок штрафних санкцій проводився на підставі абзацу 1 пункту 123.1 статті 123 ПК України, у той час як накладення штрафу в розмірі 50% передбачено абзацом 2 названого пункту.
Наведене на думку суду є підставою для скасування податкового повідомлення - рішення від 16 травня 2014 року №0004782203 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 25629,25 грн.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б повністю спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими частково, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 16 травня 2014 року №0004782203 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 25629,25 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бридж Плюс» (03143, м. Київ, вул. Заболотного, 15, код ЄДРПОУ 35570641) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 71 (сімдесят одна) грн. 26 коп.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.І. Кузьменко